66) Родина parvoviridae. Дефектні парвовіруси.

Парвовіруси - одні з найменших та найпростіше організованих вірусів тва­рин. Віріон має діаметр 18-26 нм, геном представлений лінійною одноланцю- говою ДНК розміром близько 5 kb. На сьогоднішній день відомо понад 50 парвовірусів. Парвовіруси поділяють на дві групи: 1) дефектні віруси, які потребують вірусу-помічника для ініціації реплікації (аденоасоційовані віруси - AAV), 2) автономні віруси, здатні реплікуватися самостійно. Родина Parvoviridae поділена на дві підродини: Parvovirinae та Densovirinae.

Віруси підродини Parvovirinae зумовлюють захворювання у тварин і є видоспецифічними. Віруси роду Parvovirus не здатні уражати людину, але інші роди, такі як Dependovirus (аденоасоційований вірус), Eiythrovirus і Bocavirus можуть спричиняти захворювання в людини.

За винятком деяких денсовірусів, геном усіх парвовірусів має подібну бу­дову. Ліва частина генома кодує регуляторні білки, а права - структурні. Оскільки геном цих вірусів малих розмірів, для його будови характерне перекривання ра­мок зчитування.

Реплікація ДНК та збирання парвовірусів відбувається в ядрі клітини. Для синтезу ДНК автономних парвовірусів необхідно, щоб заражена клітина знаходиася у S-фазі клітинного циклу. При розмноженні AAV частину клітинних функцій, необхідних для реплікації автономного парвовірусу, замінюють функції вірусу-помічника. Реплікативний комплекс ДНК AAV, виділений з клітин при сумісному зараженні з вірусом простого герпесу, містить ДНК-полімеразу вірусу герпесу.

Віріони автономних парвовірусів та AAV характеризуються ікосаедричним типом симетрії, капсид складається з трьох капсидних білків VP-1, VP-2, VP-3. Мажорний білок VP-З часто становить 80% від усіх білків капсиду.

Реплікація ДНК має деякі особливості: 1) паліндромні термінальні повто­ри на кінцях ланцюга ДНК виконують роль праймерів; 2) брак відстаючого лан­цюга в процесі реплікації.

Життєвий цикл парвовірусів: 1) адсорбція; 2) проникнення; 3) „роздягання” вірусної част­ки, що, ймовірно, відбувається в ядрі клітини; 4) транскрипція неструктурних (NS) генів; 5) транскрипція і трансляція структурних генів; 6) збирання вірус­ного капсиду та його транслокація з цитоплазми в ядро клітини; 7) реплікація ДНК за участю клітинної ДНК-полімерази, проміжною стадією є утворення дволанцюгової реплікативної форми; 8) пакування ДНК у капсид; 9) лізис клітини, що супроводжується виходом вірусу назовні.

Віруси передаються повітряно-крапельним шляхом, при контакті з хворою людиною або через плаценту Оскільки парвовіруси погано культивуються в культурах клітин, основними методами діагностування цих вірусів є імунофер- ментний, радіоімунологічний аналіз та метод гібридизації нуклеїнових кислот.

67) Родина polyomaviridae.

Поліомавіруси інфікують велику кількість хребетних тварин. У 1953 р. Л. Грос вперше виділив поліомавіруси при вивченні лейкемії у мишей. Усі поліомавіруси віднесені до родини Роlyomaviridae, яка включає лише один рід - Роlyomavirus. До поліомавірусів належать такі віруси: вірус мавп 40 (SV40), поліомавіруси людини, поліомавірус великої рогатої худоби, поліомавірус павіанів, вакуолізуючий вірус нирок кролів та інші. Віріони поліомавірусів мають діаметр 45 нм, позбавлені оболонки.

Добре досліджена структура вірусу SV40. Він складається з трьох капсидних білків (VР 1, VР 2, VР 3), які формують 72 пентамерні капсомери, 60 гексагонально скоординованих і 12 пентамерно скоординованих (у вершинах). Кожен віріон містить 360 молекул білка VР 1, 30-60 копій білків VР 2 і VР З, тобто приблиз­но одну копію на пентаметр. Кожна копія VР1 має у своєму складі сіалову кислоту, що бере участь у взаємодії вірусу з клі­тиною. Отже, вірусні частки ма­ють гемаглютинуючі власти­вості.VР 2/3 мають послідовності, що перекриваються: VР2 міс­тить усю послідовність VРЗ на С-кінці і 115 амінокислотних залишків на N-кінці.

Геном поліомавірусів пред­ставлений дволанцюговою кільцевою ДНК, розмір якої становить близько 5 кb. Він побудований так, що вміщує максимальну кількість інформації (6 генів) у мінімальному розмірі ДНК (5 кb).

Відома повна нуклеотидна послідовність ДНК усіх вірусів цієї родини та будова їхнього генома. Всередині віріона ДНК знаходиться у суперспіралізованій формі. З молекулою ДНК асоційовані чотири клітинні гістони Н2А, Н2В, НЗ і Н4.

Геном функціонально поділений на три ділянки: Рання: експресується на ранній стадії вірусної інфекції, перед реплікацією генома. Експресія ранніх генів продовжується під час пізньої стадії інфікування. Кодуються неструктурні білки. Пізня: експресується на пізній стадії вірусного інфікування, під час і після реплікації генома. Кодуються структурні білки. Регуляторна ділянка: містить транскрипційні промотори і енхансери, а також унікальну точку реплікації ДНК.

Хімічна структура рецепторів для поліомавірусів повністю не встановлена, проте відомо, що вони містять залишок сіалової кислоти і розповсюджені у ба­гатьох тканинах. За зв’язування з рецепторами відповідає зовнішній білок вірус­ного капсиду VP 1.

Віріони проникають шляхом ендоцитозу і транспортуються в ядро шляхом взаємодії ендоцитозних вакуоль з цитоскелетом. Проникнувши через ядерні пори, віріони „роздягаються”. Реплікативний цикл відбувається в ядрі. Всередині ядра вірусна ДНК транскрибується РНК-полімеразою II клітини-господаря, утворюючи ранні мРНК. Через нескладну організацію генома, транс­крипція і реплікація генома вірусів значною мірою залежать від клітини.

Онкогенні поліомавіруси. Низка поліомавірусів легко трансформує клітини in vitro та індукує різноманітні пухлини в лабораторних тварин, але не спричиняє раку у своїх природних господарів. Поліомавіруси людини (ВК і JC), мавп (SV40) і мишей у новонароджених хом’ячків через три-дев’ять місяців після підшкірного введення спричиняють утворення сарком. Вірус поліоми мишей індукує протягом декількох місяців пухлини в новонароджених хом’ячків, мишей, щурів, морських свинок і кролів. Трансформовані клітини легко стають перещеплюваними і можуть ста­вати причиною утворення пухлин у лабораторних тварин. Трансформування клітин поліомавірусами зумовлене інтегруванням вірусного генома в клітинний. У транс­формованих клітинах виявляють Т- і трансплантаційні антигени.