Респіраторно-синцитіальна інфекція (рс-інфекція)

Респіраторно-синцитіальна інфекція (РС-інфекція) - гостре антропонозне вірусне захворювання з повітряно-крапельним механізмом передавання, що протікає у вигляді пневмонії, бронхіту і бронхіоліту, реєструється здебільшого у дітей молодшого віку.

РС-вірус є одним з найбільш частих збудників ГРЗ у дітей перших двох - трьох років життя. Геном нефрагментований і представлений негативною РНК, яка складається з 10 генів. Збудник має лише один серотип, в якому виділяють два класичні штами - Лонг і Рендол.

РС-вірус нестабільний у зовнішньому середовищі: на одязі, у свіжих виді­леннях, на інструментах, іграшках він гине через 20 хв - шість годин. На шкі­рі рук може зберігатися до 25 хв. При температурі +37°С стабільність вірусу зберігається до години, через 24 год при цій температурі його інфекційність ста­новить лише 10%. При температурі +55°С він гине через п’ять хвилин. Згубно діє на віріон висушування. Вірус стійкий до повільного заморожування. Відносно стабільний при рН 4,0 і вище. Чутливий до хлораміну. Неорганічні солі магнію і кальцію, глюкоза, сахароза захищають вірус від інактивації.

Джерелом інфекції є хвора людина. Зараження відбувається повітряно-кра­пельним шляхом. Інкубаційний період становить три-п’ять днів. Вірус проникає в організм через слизову оболонку носа. PC-вірус є слабким інтерфероногеном, який є індуктором активності нормальних Т-кілерів. Тропність вірусу до клітин легень, бронхіол і бронх зумовлює основну локалізацію патологічного процесу з розвитком бронхіту, бронхіоліту, пневмонії. Результатом цього є некроз епітелію, відтік, гіперсекреція слизу. Усі ці чинники призводять до звуження просвіту ди­хальних шляхів. Вірус розмножується в епітеліальних клітинах дихальних шля­хів, процес швидко розповсюджується на нижні відділи. При первинному контакті з вірусом хворіють усі 100% інфікованих, при повторних -близько 80%. На другому році життя прак­тично усі діти інфіковані. У віці до трьох років є підвищений ризик захворіти важ­кою формою PC-інфекції. Діти у віці після чотирьох років і дорослі переносять хворобу значно легше.

Імунітет після перенесеної PC-інфекції короткотривалий, причому локаль­ний імунітет до PC-інфекції в нижніх дихальних шляхах є більш тривалим, ніж у верхніх.

Брак стійкого імунітету після перенесеної PC-інфекції зумовлює щорічні сезонні (в холодну пору року) спалахи захворюваності. Захворювання частіше реєструють у великих містах з високою густотою населення. Хлопчики хворі­ють у 1,5 раза частіше, ніж дівчатка.

78) Родина picornaviridae. Пікорнавірусні інфекції.

Пікорнавіруси - родина, що об’єднує малі за розмірами ікосаедричні віруси вищих хребетних, які містять однониткову позитивну РНК. Родина об’єднує 9 родів: Enterovirus,  Rhinovirus,  Hepatovirus,  Aphthovirus,  Parechovirus,  Erbovirus,  Kobuvirus,  Teschovirus. Преставники 5 родів -  Enterovirus,  Rhinovirus,  Hepatovirus,  Parechovirus,  Kobuvirus  - викликають захворювання у людини. (Розмір капсиду становить близько 20 нм, розмір генома - сім-вісім тисяч основ. Місцем розмноження пікорнавірусів є цитоплазма зараженої клітини. До пікорнавірусів належать збудники таких поширених захворювань, як гепатит А, поліомієліт, риніт, ящур та ін.

Капсид складається зі щільно упакованих ікосаедрично розміщених шіст­десяти протомерів, кожен з яких складається з чотирьох поліпептидів - VP1, VP2, VP3 та VP4. Усі вони утворюються в результаті обмеженого протеолізу протомера VP0.

Геном пікорнавірусів зазвичай містить одну відкриту рамку зчитування під контролем IRES-послідовності - ділянки внутрішньої посадки рибосоми. Про­дуктом трансляції вірусної РНК є гігантський білок-попередник - поліпротеїн, який ще до завершення синтезу протеолітично розщеплюється вірусними проте­азами, утворюючи зрілі вірусні білки. До 5'-кінця вірусної РНК ковалентно при­єднаний маленький білок - VPg (від англ. viral protein genome linked, вірусний білок, сполучений з геномом), а 3'-кінець поліаденільований (містить декілька десятків залишків аденіну, подібно до клітинних мРНК). На 5'- і З'-кінцях вірус­ної РНК розміщені т. зв. цис-реплікативні елементи (oriL і oriR, відповідно - від англ. origin - початок, Left - лівий, Right - правий) - послідовності, необхідні для реплікації генома.

Геном пікорнавірусів кодує близько десяти білків, які забезпечують реплі­кацію вірусної РНК, перепрограмування клітини, збирання зрілих віріонів. Ко­дуючу область генома досить умовно ділять на три ділянки: Р1 - кодує струк­турні білки VP1, VP2, VP3, VP4; Р2 і РЗ - кодують білки, необхідні для пере­програмування клітини і реплікації. Для різних пікорнавірусів ідентифіковані клітинні рецептори. У різних ви­дів вірусів вони мають неоднакову хімічну природу.

Розмноження пікорнавірусів:

На першій стадії реплікації утворюється двониткова реплікативна форма за рахунок синтезу мінус-нитки. Окрім РНК-полімерази, в клітині синтезується вірусспецифічний терміналь­ний низькомолекулярний білок (VPg), який через тирозин зв’язується з залишком урацилу. Ця структура використовується РНК-полімеразок як „затравка” - тобто відбувається термінальна ініціація з використанням нуклеотид-білкової „затравки”. Молекули (+)РНК, що утворюються до накопичення достатньої кіль­кості вірусспецифічних білків, використовуються як мРНК, після чого вони по­чинають інкапсулюватися у вірусну частку.

Схема реплікації генома (+)РНК поліовірусів не є універсальною. Вірусні (+)РНК-геноми відрізняються за будовою 5'- і З'-кінцевих структур, що визна­чає особливості їхньої реплікації, пов’язані з ініціацією синтезу.

Поліомієліт.

Поліомієліт. Вхідними воротами захворювання є слизові оболонки глотки, шлунка і кишечника. Після розмноження в епітеліальних клітинах вірус проникає в регіонарні лімфатичні вузли, а потім у кров. Отже, черговим етапом хвороби є вірусемія з гематогенною дисемінацією збудника. Ці дві стадії протікають безсимптомно, лише інколи спостерігається незначне підвищення температури і легке недо­магання. Все це характеризує т. зв. „малу” хворобу, що закінчується одужанням і формуванням постінфекційного імунітету. Однак поліовіруси можуть долати гематоенцефалічний бар’єр і проникати в центральну нервову систему, в результаті чого виникає „велика” хвороба. Вірус руйнує рухові нейрони передніх рогів спин­ного мозку, що призводить до розвитку паралічу скелетних м’язів, унаслідок чого хворий або помирає, або залишається інвалідом на все життя.

Розрізняють чотири основні клінічні форми поліомієліту:

1. Абортативна (мала хвороба).

2. Непаралітична (менінгіальна), що проявляється серозним менінгітом.

3. Паралітична (залежно від локалізації вогнища, розділяють на спинальну, бульбарну (варолієвий міст) та ін. види.

4. Інапаратна.

Форма протікання поліомієліту визначається величиною інфікуючої дози, ступенем нейровірулентності вірусу та імунологічним статусом організму Вог­нище ураження виявляють у передніх рогах спинного мозку, частіше в області поперекового розширення рухових клітин ретикулярної формації продовгува­того мозку і варолієвого моста, мозочка в моторній і премоторній області голов­ного мозку.

Після перенесеного захворювання (в т. ч. і в прихованій формі) залишаєть­ся стійкий, пожиттєвий імунітет, утворений віруснейтралізуючими антитілами і клітинами імунної пам’яті. Лікування гострого поліомієліту має бути комплексним і проводитися з ура­хуванням стадії і форми хвороби. Особливо важливим є виконання ортопедич­ного режиму.

Поліомієліт у середині XX ст. перетворився в грізну епідемічну хворобу, що періодично уражала тисячі і десятки тисяч людей, з яких 10% помирало, а 40% залишались пожиттєвими каліками. Єдиним надійним засобом могла бути тільки вакцина і вчені створили її. Завдяки розробленій методиці з’явилася мож­ливість нагромаджувати в великих кількостях вірус поліомієліту, що стало реаль­ною передумовою одержання вакцини.

Створені дві вакцини проти поліомієліту:

1. Інактивована формаліном вакцина Дж. Солка.

2. Жива вакцина А. Себіна із атенуйованих штамів поліовірусів І, II та III типів.

Віруси Коксакі ( виділений в містечку Коксакі)мшироко розповсюджені у природі. Вони подібні до поліові­русів і відіграють важливу роль у патології людини. Віруси Коксакі є найбільш кардіотропними з усіх ентеровірусів. У 20-40% хворих, віком до 20 років, інфі­кування вірусом Коксакі ускладнюється міокардитом.

Віруси Коксакі А спричиняють у новонароджених мишей параліч, зумов­лений ураженням скелетної мускулатури, а віруси Коксакі В спричиняють у но­вонароджених мишей ураження центральної нервової системи. Деякі штами ві­русів Коксакі А і В виявляють гемаглютинуючу активність.

У людини віруси Коксакі А і В можуть ставати причиною, крім поліомієлі- топодібних, ще й інших захворювань, що іноді супроводжуються паралічами. До них належать асептичний менінгіт, герпангіну, гастроентерити, ГРЗ, міокардити.

Джерелом вірусів Коксакі є людина. Зараження відбувається фекально-оральним шляхом. Патогенез захворювання нагадує поліомієліт. Вхідними воротами є слизова оболонка носа, глотки, тонкого кишечнику. Відомі випадки захворювань, спричинених ентеровірусами, у разі яких ле­тальність досягала 65%.