17. Вірусні білки.

Білки всіх досліджених вірусів побудовані із звичайних амі­нокислот, що належать до L-ряду. D-амінокислоти в складі вірусних часток не знайдені. Співвідношення амінокислот у вірусних білках майже таке саме як і в білках тварин, рослин і бактерій. Вірусні білки не містять великої кількості основних амінокислот, тобто не належать до групи білків типу гістонів і протамінів з вираженими лужними властивостями. Не враховуючи нейтральних амінокислот, можна сказати, що у вірусному білку переважають кислі дикарбонові кислоти. Це справедливо як для вірусів з низьким вмістом нуклеїнової кислоти, так і для вірусів з високим вмістом РНК чи ДНК. Білковий компонент вірусів побудований із пептидних ланцюгів. Структурні білки формують капсид вірусу.

Крім капсидних білків, що утворюють „футляр” для нуклеїнової кислоти, у вірусів з суперкапсидними оболонками є й інші білки. Віріони можуть містити ще вірусспецифічні білки, вмонтовані в плазматичні мембрани заражених клі­тин і покривають вірусну частку, коли вона виходить з клітини або відбрунько­вуються від її поверхні. Одну велику групу вірусспецифічних білків становлять некапсидні вірусні білки, вони мають відношення до синтезу вірусних нуклеїнових кислот.

Пептидні ланцюги вірусного білка легко гідролізуються протеазами і ма­ють характерну для пептидів лабільність щодо різних фізико-хімічних чинни­ків. Білкова оболонка вірусів - це низка унікальних особливостей. Стійкість до протеаз - це поши­рена властивість білкової оболонки непошкоджених вірусів (вірус віспо вакцини стійкий до дії трипсину і хемотрипсину). Ця властивість вірусів зумовлена структурними особливостями корпускул, тобто третинна і четвертинна структура білка має важливе біологічне значення, оскільки віруси розмножуються в клітинах, що містять велику кількість протеолітичних ферментів. Другою особливістю вірус­ного білка є висока стійкість до дії фізико-хімічних чинників. Деякі віруси ви­тримують жорсткі умови оброблення. Є серед них стійкі до солевих розчинів (вірус папіломи кроликів). У складі віріонів виявлено лише окремі ферменти, що беруть участь у вза­ємодії вірусу з клітиною.

У складі віріонів виявлено лише окремі ферменти, що беруть участь у вза­ємодії вірусу з клітиною. Ферменти вірусів беруть участь у синтезі вірусу в зараженій клітині. У бак­теріофагів виявлена лізоцимпа і АТФ-азна активності, у міксовірусів - нейра- мінідазна. У складі ретровірусів є зворотна транскриптаза.

18. Вірусні нуклеїнові кислоти.

У будь-якій вірусній частці наявний лише один вид (тип) нуклеїнової кислоти - РНК або ДНК. Дослідження вірусної РНК мало надзвичайне значення для розвитку моле­кулярної біології. З’ясувалося, що для інфікування вірусом мозаїки тютюну не­обхідна вся її молекула; це означає, що інтактність структури високомолекуляр- ної РНК важлива для її активності. Не менш важливим результатом ранніх до­сліджень на тому ж вірусі стало розроблення методу виділення високомолеку- лярної РНК і вивчення її властивостей. Ці методи послужили основою для ви­вчення різних типів РНК, що трапляються в інших вірусах. РНК марнавірусів найменша з відомих і містить близько 2 500 нуклеотидів, а РНК параміксовірусів чи не найбільша і містить більше 15 000 нуклеотидів. Френкель-Конрат, Гедераі Шрам вперше показали, що інфекційність ВТМ залежить виключно від його РНК.

Головною структурною особливістю більшості вірусних молекул ДНК є на­явність двох спарених антипаралельних ланцюгів. Молекули вірусних ДНК мо­жуть бути лінійними або кільцевими, дволанцюговими або одноланцюговими по всій довжині або одноланцюговими тільки на кінцях. Більшість нуклеотидних послідовностей у вірусному геномі трапляються лише по одному разу, але на кінцях можуть знаходитися ділянки, які повторюються. Найбільш складно ор­ганізована ДНК вірусу герпесу, геном якого складається з двох великих з’єднаних сегментів, кожний з яких має кінцеві послідовності, що повторюються.

Найбільший з відомих вірусів - мімівірус - має геном розміром 1 200 000 тпн. ДНК, виділена із свіжого препарату віріонів, має поперечні зшивки і не розділя­ється на два ланцюги.

Серед найменших „повних” вірусів; (вірус здатний розмножуватися у клі­тині господаря) можна назвати фаг φХ 174, геном якого - це одноланцюгова кіль­цева ДНК.