- •Відкриття вірусів д. Й. Івановським.
- •Відкриття бактеріофагів.
- •Нобелівські лауреати в області вірусології.
- •Розвиток вірусології у другій половині XX ст.
- •Особливості вірусів як біологічних об'єктів.
- •Роль вірусів в інфекційній патології рослин, тварин і людини.
- •Методи виділення вірусів.
- •Культивування зоопатогенних вірусів.
- •Культивування бактеріофагів.
- •Культивування фітопатогенних вірусів.
- •Методи кількісного визначення вірусів.
- •Серологічні методи діагностики вірусних інфекцій.
- •Роль "швидких тестів" у лабораторній діагностиці вірусних інфекцій.
- •Експрес-методи у діагностиці вірусних інфекцій.
- •Структурна організація вірусів.
- •Хімічний склад вірусів.
- •Вірусні білки.
- •Вірусні нуклеїнові кислоти.
- •Етапи взаємодії вірусів з клітиною.
- •Адсорбція і проникнення вірусів у клітину.
- •Транскрипція вірусних рнк.
- •Реплікація геному рнк-вмісних вірусів.
- •Реплікація геному днк-вмісних вірусів.
- •Транскрипція, трансляція і реплікація ретровірусів.
- •Транскрипція, трансляція і реплікація ортоміксовірусів.
- •Транскрипція, трансляція і реплікація параміксовірусів.
- •Транскрипція, трансляція і реплікація рабдовірусів.
- •Транскрипція, трансляція і реплікація філовірусів.
- •Т ранскрипція, трансляція і реплікація пікорнавірусів.
- •Транскрипція, трансляція і реплікація аденовірусів.
- •Транскрипція, трансляція і реплікація поксвірусів.
- •Транскрипція, трансляція і реплікація герпесвірусів.
- •Транскрипція, трансляція і реплікація гепаднавірусів.
- •Транскрипція, трансляція і реплікація фікоднавірусів.
- •Транскрипція, трансляція і реплікація тогавірусів.
- •Транскрипція, трансляція і реплікація міовірусів.
- •Транскрипція, трансляція і реплікація мікровірусів.
- •Транскрипція, трансляція і реплікація сіфовірусів.
- •Збирання та вихід вірусів з клітини.
- •Порядок herpesvirales.
- •Порядок caudovirales.
- •Порядок mononegavirales.
- •Порядок picornavirales.
- •44) Загальна характеристика бактеріофагів.
- •Взаємодія вірулентних бактеріофагів з клітиною.
- •Помірні фаги. Взаємодія з клітиною.
- •Ниткоподібні бактеріофаги з днк-геномом.
- •Бактеріофаги з рнк-геномом.
- •Цикли розвитку вірулентних та помірних бактеріофагів.
- •Фаг φх174 та механізм його взаємодії з клітиною.
- •Фаги qβ та ms2 та механізми їхньої взаємодії з клітиною.
- •Віруси архебактерій.
- •Загальна характеристика фітопатогенних вірусів.
- •Шляхи і механізми передавання фітопатогенних вірусів.
- •Симптоми захворювання рослин, заражених вірусами.
- •Внутрішньоклітинний розвиток фітопатогенних вірусів.
- •Будова та взаємодія з клітиною втм.
- •Віруси нижчих рослин і грибів.
- •Загальна характеристика вірусів людини і тварин.
- •Родина adenoviridae. Аденовірусні інфекції.
- •Родина baculoviridae.
- •Родина hepadnaviridae. Гепаднавірусні інфекції.
- •Родина herpesviridae. Герпесвірусні інфекції.
- •Родина iridoviridae.
- •Родина papillomaviridae. Папіломавірусні інфекції.
- •66) Родина parvoviridae. Дефектні парвовіруси.
- •67) Родина polyomaviridae.
- •68) Родина poxviridae. Поксвірусні інфекції.
- •Натуральна віспа.
- •Онкогенні поксвіруси.
- •69) Родина arenaviridae.
- •70) Родина astroviridae. Астровірусні інфекції.
- •71) Родина bunyaviridae.
- •72) Родина caliciviridae. Каліцивірусні інфекції.
- •73) Родина coronaviridae. Коронаврусні інфекції.
- •74) Родина filoviridae. Філовірусні інфекції.
- •Гарячка Марбург
- •Гарячка Ебола
- •75) Родина flaviviridae. Флавівірусні інфекції.
- •Жовта гарячка
- •Кліщовий енцефаліт
- •Японський енцефаліт
- •76) Родина orthomyxoviridae. Грип.
- •Вірус грипу а
- •Вірус грипу в
- •77) Родина paramyxoviridae. Параміксовірусні інфекції.
- •Парагрип.
- •Епідемічний паротит (свинка)
- •Респіраторно-синцитіальна інфекція (рс-інфекція)
- •78) Родина picornaviridae. Пікорнавірусні інфекції.
- •Вірусний гепатит а
- •79) Родина reoviridae. Реовірусні інфекції.
- •Ротавірусна інфекція
- •80) Родина retroviridae. Снід.
- •Вірус імунодефіциту людини
- •81) Родина rhabdoviridae. Рабдовірусні інфекції.
- •Сказ (водобоязнь)
- •82) Родина togaviridae. Тогавірусні інфекції.
- •Краснуха (червона висипка)
- •83) Роль вірусів у злоякісному трансформуванні клітин.
- •84) Онкогенні герпесвіруси та аденовіруси.
- •85) Онкогенні поксвіруси та папіломавіруси.
- •86) Загальна характеристика пріонів.
- •87) Гострі трансмісивні губкоподібні енцефалопатії.
- •88) Штамове різноманіття пріонів. Механізми пріонного переходу.
- •Пріони нижчих еукаріот.
- •Поширення пріонів у природі.
- •Загальна характеристика віроїдів. Таксономія віроїдів.
- •Захворювання рослин, спричинені віроїдами.
- •Віроїди рослин pospiviroidae.
- •Віроїди рослин avsunviroidae.
- •95) Охарактеризуйте три рівні захисту організму від вірусної інфекції.
- •96) Роль клітинних чинників у розвитку противірусного імунітету.
- •97) Роль гуморальних чинників у розвитку противірусного імунітету.
- •98) Загальнофізіологічні чинники противірусного імунітету.
- •99) Експериментальні методи оцінки антивірусних препаратів.
- •100) Мішені дії антивірусних препаратів.
- •101) Хіміотерапія вірусних інфекцій.
- •Інгібітори адсорбції та депротеїпізації
- •102) Противірусні вакцини.
88) Штамове різноманіття пріонів. Механізми пріонного переходу.
Пріони – це білкові інфекційні агенти паличкоподібної форми довжиною 100-200нм і діаметром 10-20 нм, які скл. з приблизно 1000однакових молекул низькомолекулярного білка (PrP:1)нормальний або клітинний-PrPc 2)аномальний або інфекційний- PrPSc).У складі пріонів нема нуклеїнових кислот.
Ген пріона знаходиться в геномі клітин ссавців і продукує нормальну форму білка, що синтезується в багатьох органах і тканинах, але найбільше у ЦНС. PrPc утворюється на жорстких мембранах ендоплазматичної сітки і транспортується в секреторних везикулах на поверхню плазма леми клітини. Під час транспортування відбувається його процесинг. Нормальний пріонний білок має важливе значення для життєздатності організму. Він буре участь у проведенні нервових імпульсів та відіграє роль у циркадних ритмах, регулюючи добові цикли активності та спокою.
Механізм конверсії PrPc у PrPSc: 1)формується комплекс PrPc -PrPSc, до якого приєднюєтьсяневідомий білок, який функціонує як шаперон і бере участь у перетворенні альфа-спіралі у бета-складчасті структури;2)утворений PrPSc з’єднюється з наступною молекулою PrPc і перетворює її в інфекційну лізоформу. Оскільки в заражених клітинах швидкість синтезу PrPc не змінюється, відбувається ланцюгова реакція, нагромадження PrPSc, який спричиняє дистрофічні зміни і загибель клітини.
Пріони об’єднюють в групу підгострих трансмісивних губкоподібних енцефалопатій. Група скл. з збудників хвороб людини (куру, хвороба Крейтцфельдта-Якоба, синдрому Герстмана –Щтрейслера, аміотрофічного лейкоспонгіозу, хвороби М’ютча) та шести хворіб тварин (скрейпі овець, губкоподібної енцефалопатії корів, трансмісивної енцефалопатії норок, оленів і лосів, губкоподібної енцифлопатії зоопаркових копитних, котячих).
Пріони нижчих еукаріот.
Пріони (від англ. proteinaceous infectious particles — білкові заразні частинки) — особливий клас інфекційних агентів, чисто білкових (тобто таких, що не містять нуклеїнових кислот), що викликають важкі захворювання центральної нервової системи у людей і ряду вищих тварин(т.зв. «повільні інфекції»).
Пріоний білок має аномальну тривимірну структуру і здатний прямо каталізувати структурне перетворення гомологічного йому нормального клітинного білка в собі подібний (пріонний), приєднуючись до білка-мішені і змінюючи його конформацію. Як правило, пріонний стан білка характеризується переходом α-спіралей білка в β-складчатість.
Пріони нижчих еукаріот:
Пріони-подібні білки знайдені в природних популяціях дріжджів та інших мікроміцетів. Незважаючи на те, що пріони дріжджів були виявлені значно пізніше, ніж пріони і амілоїди вищих організмів, дріжджові пріони зараз у багатьох відносинах вивчені краще, ніж пріони тварин. Це пов'язано із зручністю вивчення фундаментальних властивостей пріонів і амілоїдів нижчих еукаріот.
Паралельно з розвитком уявлень про пріонну природу різних нейродегенеративних захворювань людини і тварин накопичувалися все нові дані про подібний феномен в зовсім іншій області досліджень - дріжджовий генетиці. У дріжджів Saccharomyces cerevisiae виявлений ряд пріонних білків, з яких найкраще досліджені Sup35 , Ure2 і Rnq1, що відповідають детермінантам [PSI +], [URE3 ] та [PIN +] .
У 1994 р. Рід Уікнер висловив гіпотезу, яка пояснює експериментальні дані, що накопичилися до цього часу (Wickner, 1994). Вона пов'язує ці детермінанти з існуванням певних білків у клітині, які за своїми властивостями нагадують пріони ссавців. Уікнер запропонував генетичні критерії оцінки їх пріонної природи:
- Оборотність втрати і здатність виникнення de novo;
- Збільшення частоти виникнення пріону заново при його надекспресії;
- Наявність гену пріонного білка дикого типу в геномі;
- Не Менделівский тип спадкування.
Дослідження пріонів дріжджів підтвердили гіпотезу про те, що перетворення білків у пріонний стан залежить тільки від білків. Було показано, що пріони, екстраговані з клітин, можуть служити «зерном» утворення пріонів у пробірці. Один із найкраще вивчених білків, схильних до утворення пріонів у дріжджів – фактор термінації трансляції, який утворює так названі PSI-клітини. Такі клітини мають змінений фізіологічний стан і змінений рівень експресії деяких генів, що дозволило висунути гіпотезу про те, що у дріжджів утворення пріонів може грати адаптативну роль.
Значення пріонів нижчих еукаріот: Ключовими перевагами S.cerevisiae, в якості модельного об'єкту для вивчення пріонів є як їх безпечність та доступність, так і прекрасно розроблені молекулярно-генетичні методи дослідження. Дріжджі використовувалися для перевірки пріонних і амілоїдних властивостей деяких білків тварин, і були отримані переконливі докази білкової природи інфекційності пріонів. Моделювання на дріжджах полімеризації пептиду Альцгеймера і поліглутамінових білків є зручним інструментом для виявлення клітинних факторів, що беруть участь у відповідних амілоїдозах.
