Рекомендована література:

[8; 11; 13; 19; 20; 22;24; 28; 31; 32;37; 41;42;45 – 48; 52 – 59; 63; 66; 70; 77; 84; 88; 92;96; 105; 108;115; 137; 139; 140; 154; 159; 168]

Запитання та завдання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняття «інформаційні технології».

2. Назвіть основні риси освіти інформаційного суспільства.

3. Яке призначення інформаційно-навчального середовища?

4. Опишіть завдання навчання фахівців, яке формулює сучасне інформаційне суспільство для навчальних закладів.

5. Чому, на Ваш погляд, нові інформаційні технології не розкривають повною мірою свого потенціалу в традиційній освітній системі?

6. Назвіть найбільш поширені інформаційні технології.

7. Які методи належать до нелінійних інформаційних технологій?

8. Чому розвиток активності особистості є важливою складовою інформаційної технології навчання?

9. Визначте специфічні принципи інформаційних технологій (інтерактивності, потенційної надмірності навчальної інформації, нелінійності інформаційних структур і процесів, комбінованого використання різних форм навчання, комплексного використання засобів Мультимедіа і віртуальна реальність).

10. Які складові частини, що належать до інформаційної педагогічної компетентності, Вам відомі?

11. Назвіть особливості роботи викладача сучасного ВНЗ у контексті сучасних інформаційних технологій.

Тема 2. Педагогічні можливості мережі інтернет

1. Всесвітня мережа Інтернет.

2. Сайти та можливості їх використання, освітні сайти.

3. Сервіси Інтернет.

4. Електронна пошта.

Короткий виклад матеріалу

1. Всесвітня мережа Інтернет

Важливим аспектом у вивчені даної теми є розуміння значення терміну «комп'ютерні мережі». Це поєднані між собою комп'ютери, які оснащені відповідним програмним забезпеченням. Кожний комп'ютер має доступ до своїх власних ресурсів: оперативної пам'яті, файлової системи на дисках і зовнішніх пристроїв – додаткових дисководів, принтерів, модемів тощо. Для оптимального використання цих ресурсів і, зокрема, для обміну інформацією комп'ютери об'єднують у локальні мережі. Декілька з'єднаних між собою локальних мереж утворюють глобальну мережу.

Слід зауважити, що у мережі є комп'ютер, з якого беруть інформацію робочі станції (сервер), – клієнтами, а з'єднання – мережею типу клієнт-сервер. На таких комп'ютерах встановлюють спеціальне програмне забезпечення: програму-сервер для серверу і програму-клієнт для кожної робочої станції.

Робочі станції можуть знаходитись на значній відстані від сервера. Якщо комп'ютер-клієнт з'єднаний із сервером за допомогою телефонної чи іншої лінії зв'язку, то таке з'єднання називають віддаленим доступом до мережі. Апаратну підтримку з'єднання здійснює пристрій, що називається модемом. Комп'ютер з віддаленим зв'язком до серверу інакше називають абонентським пунктом.

Глобальні мережі об'єднують абонентів у межах міста, країни, планети (мережі для замовлення авіаквитків, мережі, що об'єднують наукові осередки країни, банківські мережі тощо).

Глобальну мережу, що об'єднує мережі в межах регіону, називають регіональною. Окрім регіональних, розрізняють міжнародні та міжконтинентальні мережі, що обслуговують, наприклад, авіакомпанії, банки та ін. Інформація в таких мережах передається через супутники.

Функціонування мереж підтримують спеціальні комп'ютери, які використовують тільки для адміністративних потреб. Вони перевіряють стан комп'ютерів, розширюють або звужують мережу, ведуть облік, надають користувачам інформацію щодо ресурсів мережі.

Для об'єднання локальних мереж використовують комп'ютери і програми, які називаються шлюзами для мереж з різними протоколами і мостами для мереж з однаковими протоколами. Для захисту корпоративної інформації чи для відсікання потоків непотрібних даних використовують пристрій, що виконує захисні функції і називається брандмауером.

Користувач (абонент) спілкується з іншими абонентами мережі через свій власний комп'ютер за допомогою спеціального програмного забезпечення – «Телекомунікації».

Інтернет – це всесвітня мережа, до якої може бути під'єднана будь-яка локальна мережа чи персональний комп'ютер. Інтернет є найбільш популярною загальнодоступною глобальною мережею, яку справедливо вважають (і це відображає її назва) мережею мереж.

Ідея глобальної мережі зародилась під час «холодної війни» у 60-х роках минулого століття. У 1957 році у США було створено Агентство перспективних розробок (ARPA). Кількість і потужність комп'ютерних систем військового комплексу швидко зростала.

Саме тоді виникла необхідність об'єднати територіально віддалені системи в одну мережу з метою раціонального й узгодженого використання їхніх спільних ресурсів. Зробити це треба було для того, щоб у разі воєнних конфліктів чи природних катастроф вихід з ладу частини мережі не впливав на її функціонування. Така мережа була створена у 1969 році, її назвали Arpanet. Вона швидко розвивалась і поступово вийшла за рамки суто військового проекту. У 1980 році Arpanet розділили на декілька незалежних мереж. Одна з таких мереж – NSFNet – розвивалася найбільш вдало. Власне на її основі було створено Інтернет.

Передбачається, що незабаром мережу Інтернет замі­нить мережа Інтернет-2, модель якої успішно функціонує в США уже декілька років, її характерною рисою є велика швидкість пересилання інформації.

Комп'ютери оснащують спеціальним обладнанням і програмами, об'єднують між собою за допомогою ліній зв'язку, якими передається інформація. Під час передачі вона автоматично розбивається на частини, які називаються пакетами. Усі пакети нумеруються. У заголовок пакета автоматично записується його номер, інформація про відправника й одержувача. Пакети пересилаються від одного комп'ютера до іншого, доки не дійдуть до адресата. Проміжні комп'ютери, через які проходять пакети, називають маршрутизаторами. Маршрутизатор визначає, які на даний момент з'єднання існують, і які найкраще підходять (менш завантажені) для транспортування пакета. Тому пакети не завжди пересилаються єдиним шляхом.

Вони можуть проходити різні маршрути. Коли всі пакети дійдуть до місця призначення, спеціальна програма аналізує їхні заголовки, об'єднує, й інформація набуває первинного вигляду.

Такий спосіб передачі інформації дуже зручний. По-перше, він прискорює пересилання файлів, оскільки малі за обсягом частини інформації (пакети) надходять швидко. По-друге, якщо на лінії десь виявляться неполадки, немає потреби заново передавати всю інформацію, автоматично пересилаються лише ті пакети, які не дійшли до адресата [24].

Магістранту варто пам’ятати, що Інтернет – це глобальна комп'ютерна мережа, яка об'єднує велику кількість мереж, а водночас комп'ютерів на планеті з метою обміну даними і доступу до спільних інформаційних ресурсів.