3.4. Методи формування цін.

Мінімальною ціною товару є така ціна, що покриває усі витрати підприємства.

Основний документ, що регламентує порядок формування інформації про витрати підприємства, незалежно від організаційно-правової форми і форми власності – Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 16.

Подальше формування ціни товару залежить від цілей підприємства. При цьому використовуються методи ціноутворення: параметричний, метод на основі оцінки попиту, метод на основі поточних цін, метод торговельної націнки та ін. Усі методи переслідують одну загальну мету – встановлення ціни на оптимальному рівні, що дозволяє:

1. компенсувати первісну вартість придбаних товарів (ресурсів);

2. покрити витрати на виробництво (реалізацію) і на сплату податків;

3. отримання прибутку.

Таким чином, перші два компоненти складають мінімальну ціну. Перший компонент, відповідно П(С)БУ 9 - це первісна вартість товарів, тобто собівартість, що складається з таких фактичних витрат:

• сум, сплачених постачальнику (продавцю), за винятком непрямих податків;

• сум ввізного мита;

• сум непрямих податків, які не відшкодовуються підприємству;

• транспортно-заготівельних витрат, вантажно-розвантажувальних робіт і транспортування товару, а також страхових витрат;

• інших витрат, безпосередньо пов’язаних із придбанням товарів і доведенням до реалізації.

Найчастіше підприємства роздрібної торгівлі при формуванні ціни застосовують метод торговельної націнки. Націнка встановлюється у відсотках і саме за її рахунок покриваються два компоненти ціни - витрати з реалізації товару і прибуток.

Витрати, пов’язані з продажем товару, у первісну вартість товарів не включаються (відповідно П(С)БУ 9 і П(С)БУ 16). До таких витрат відносяться:

• наднормативні витрати і нестача товарів;

• відсотки за користування кредитами;

• витрати на збут;

• адміністративні витрати;

• інші витрати, не пов’язані з придбанням, доставкою товарів і використанням в запланованих цілях.

Рівень торговельних націнок підприємство визначає самостійно на основі поточних витрат і планового рівня рентабельності. При широкому асортименті товарів торговельна націнка встановлюється для кожної однорідної групи товарів окремо.

Слід зазначити, що поняття торговельної надбавки і торговельної націнки не є тотожними.

Торговельна націнка - це різниця між ціною продажу і ціною придбання товару.

Торговельна надбавка, окрім торговельної націнки, ще включає суму ПДВ, нараховану на ціну продажу.

Таким чином, ціну реалізації товару роздрібного підприємства можна представити у виді формули (3.1):

Цр= (Цпр+ЦпрТН)1,17

(3.1)

де Цр– ціна реалізації товару, грн.;

Цпр – ціна придбання товару, грн.;

ТН – рівень торговельної націнки, %;

1,17 – коефіцієнт, що враховує податкові зобов’язання з ПДВ.

Відсоток торговельної націнки встановлюється таким чином, щоб покривати витрати підприємства і одержувати оптимальний прибуток.

Як правило, усі методи ціноутворення орієнтовані на розрахунок стартової ціни товару. Коли товар починає продаватися за стартовою ціною, ринок її корегує, встановлює остаточну ринкову ціну. Тому дуже важливо, щоб первісна ціна була близькою до оптимальної, тобто забезпечувала покриття витрат і одержання цільового прибутку.

Методи формування цін на різних ринках не можуть бути однаковими. Виділяють чотири типи ринків:

1. Ринок вільної конкуренції.

2. Ринок монополістичної конкуренції.

3. Ринок олігополістичної конкуренції.

4. Ринок чистої монополії.

Якщо на ринку вільної конкуренції ціна є вільною, то на ринку чистої монополії основним типом є ціна продавця.

На ринку олігополістичної конкуренції діє кілька продавців і основним типом ціни є ціна провідного продавця (цінового лідера).

На ринку монополістичної конкуренції працює багато продавців, діапазон цін – широкий, та у продавців є інструменти впливу на рівень цін.

Вибір методу ціноутворення для різних ринків залежить від багатьох умов. Ціна встановлюється залежно від рівня попиту на товар, рівня витрат підприємства, цін конкурентів, від якісних характеристик товарів.

Найбільш поширеними є витратні методи ціноутворення. Такі методи забезпечують розрахунок ціни на товари і послуги при додаванні до витрат визначеної суми доходу. Ця група методів поділяється на:

а) метод “витрати плюс”;

б) метод мінімальних витрат;

в) метод надбавки;

г) метод розрахунку беззбитковості й цільового прибутку (програмно-цільовий метод).

Один з найбільш популярних методів – метод “витрати плюс”. За цим методом розрахунку ціни до собівартості додається фіксована величина – прибуток. Ціна виробника визначається за формулою (3.2):

,

(3.2)

де Ц_В – ціна виробника;

С – собівартість;

N_R – норма рентабельності, %.

Головна складність цього методу полягає у визначенні оптимального рівня рентабельності, так як ринкова кон’юнктура постійно змінюється залежно від специфіки галузі, сезону, інтенсивності конкуренції. Тому рівень прибутку до собівартості товару (послуги), який влаштовує продавця, може не прийнятися покупцем.

Метод мінімальних витрат. Цей метод діє при встановленні ціни на мінімальному рівні, достатньому для покриття витрат виробництва.

Продаж товару за такими цінами є ефективним на стадії насичення ринку, коли підприємство намагається зберегти певний обсяг збуту.

Така політика ціноутворення є доцільною і при введенні нового товару на ринок, при очікуванні зростання реалізації товару завдяки низьким цінам. Можна досягти високих результатів, якщо продаж за низькими цінами приносить достатній прибуток за рахунок ефекту масштабу. Але при невдалому застосуванні даної методики підприємство може зазнати збитків.

Ще один витратний метод – метод надбавки, коли ціна розраховується множенням собівартості на визначений коефіцієнт (формула 3.3):

,

(3.3)

де Ц_В – ціна виробника;

В_пост – сума постійних витрат на весь обсяг продукції;

В_змін – змінні витрати на одиницю продукції;

Q – планова кількість одиниць продукції;

П_ціл – цільова сума прибутку.

Аналіз беззбитковості ґрунтується на розмежуванні витрат на змінні та постійні, а також на розрахунку точки беззбитковості.

Точка беззбитковості – обсяг продажу (діяльності), при якому доходи підприємства дорівнюють витратам або маржинальний доход дорівнює загальним постійним витратам. Цей показник можна розрахувати в натуральних одиницях (кількість продукції) і грошових одиницях (виручка).

Маржинальним доходом є різниця між виручкою і змінними витратами.

Розглянемо приклади визначення точки беззбитковості (приклад 3. 1).

Приклад 3. 1

Підприємство має інформацію щодо реалізації одного виду продукції за звітний місяць (таблиця 3.1).

Таблиця 3.1. Реалізація одного виду продукції за звітний місяць

№	Показник	Сума, грн.		Відсоток, %
		Усього	На одиницю продукції
1	Виручка від реалізації 100 000 од. продукції (без ПДВ)	2 000 000	20	100
2	Змінні витрати	1 400 000	14	70
3	Маржинальний доход (р.1 – р. 2)	600 000	6	30
4	Постійні витрати	480 000		
5	Операційний прибуток (р. 3 – р. 4)	120 000		

Представлене в таблиці 3.1 можна виразити формулою (3.4):

Продаж= Змінні витрати+Постійні витрати+Операційний прибуток,

(3.4)

У точці беззбитковості прибуток дорівнює нулю, і формулу 3.4 представимо у такий спосіб (3.5):

Точка беззбитковості у грошових одиницях = Змінні витрати + Постійні витрати,

(3.5)

або формула (3.6):

ЦінаОбсяг= (Змінні витрати на одиницюОбсяг)+Постійні витрати.

(3.6)

Обсяг (кількість) реалізованої продукції для розрахунку точки беззбитковості невідомий, тому, позначивши його х, підставимо у формулу 3.6.

Отримуємо рівняння:

20х=14х+480 000;

20х-14х=480 000;

6х=480 000;

х=480 000:6=80 000 од.

Так, при реалізації продукції на суму 1600000 грн. (80000од.×20 грн.) маємо (таблиця 3.2):

Таблиця 3.2. Реалізація одного виду продукції за умов беззбитковості

№	Показник	Сума, грн.		Відсоток, %
		Усього	На одиницю продукції
1	Виручка від реалізації 80 000 од. продукції (без ПДВ)	1 600 000	20	100
2	Змінні витрати	1 120 000	14	70
3	Маржинальний доход (р.1 – р. 2)	480 000	6	30
4	Постійні витрати	480 000		
5	Операційний прибуток (р. 3 – р. 4)	0,00		

Таким чином, показник точки беззбитковості в грошових одиницях дорівнює 1 600 000 грн. Отже, щоб покрити постійні і змінні витрати підприємство має реалізувати 80 000 од. продукції за діючою ціною (20 грн.).

За допомогою коефіцієнта маржинального доходу можна визначити не тільки точку беззбитковості, але й обсяг реалізації для забезпечення цільового прибутку (приклад 3. 2).

Приклад 3.2

Дані приклада 1 залишаються незмінними. Крім того, підприємство запланувало прибуток у сумі 180 000 грн.

Визначимо коефіцієнт маржинального доходу (Кмд) за формулою (3.7):

Кмд= Маржинальний доход на одиницю : Ціна за одиницю.

(3.7)

Підставивши у формулу (3.7) дані таблиці 3.1, побачимо, що Кмд дорівнює 0,3 (6 грн.: 20 грн.). Точку беззбитковості визначимо за формулою (3.8):

Точка беззбитковості у грошових од. = Постійні витрати : Кмд.

(3.8)

Поділивши 480 000 грн. на 0,3 маємо 1 600 000 грн., що підтверджується даними приклада 1. Скільки ж і на яку суму потрібно реалізувати продукції для отримання прибутку на суму 180 000 грн.? Розрахуємо обсяг продажу у натуральних одиницях (формула 3.9):

Обсяг продажу=(Постійні витрати + операційний прибуток): Маржинальний доход на одиницю.

(3.9)

Отже, для отримання прибутку на суму 180 000 підприємство в звітному місяці має реалізувати 110 000 од. продукції ((480 000+180 000 грн.):6 грн.) замість 100 000 од. За таких умов, виручку від реалізації можна розрахувати за формулою (3.10):

Продаж = (Постійні витрати +Операційний прибуток) : Кмд.

(3.10)

Таким чином, виручка від реалізації складе 2 200 000 грн. ((480 000 грн.+180 000 грн.):0,3), змінні витрати становитимуть 1 540 000 грн., що демонструє таблиця 3.3.

Таблиця 3.3. Планові дані з реалізації одного виду продукції

на суму 180 000 грн.

№	Показник	Сума, грн.		Відсоток, %
		Усього	На одиницю продукції
1	Виручка від реалізації 110 000 од. продукції (без ПДВ)	2 200 000	20	100
2	Змінні витрати	1 540 000	14	70
3	Маржинальний доход (р.1 – р. 2)	660 000	6	30
4	Постійні витрати	480 000		
5	Операційний прибуток (р. 3 – р. 4)	180 000		

Окрім витратних методів, широко використовуються інші методи ціноутворення [18].

Ціноутворення з орієнтацією на попит будується на тому, що кожен покупець визначає для себе співвідношення між цінністю товару (корисністю) і ціною, порівнює його з такими ж товарами інших підприємств. При цьому основою ціни виступає сприйняття споживача.

Важливу роль грає метод визначення ціни з орієнтацією на конкуренцію. У цьому випадку ціну на реалізовані товари встановлюють за допомогою аналізу і порівняння перспектив товарів даного підприємства з підприємствами-конкурентами.

Метод ціноутворення на основі поточних цін ґрунтується на порівнянні параметрів товарів за 10-бальною шкалою. Основою для порівняння є ціна товару-еталона одного з підприємств-конкурентів.

Параметричний метод базується на розрахунках цін при зміні одного або кількох параметрів товару.

Агрегатний метод – це розрахунок цін за складовими комплектів виробів (меблеві гарнітури, комп’ютери, техніка, костюми і т.д.).