4.3. Прибуток і рентабельність.
Ціна виробника має не тільки покривати витрати, але й забезпечувати цільовий прибуток.
У рамках аналізу прибутку використовують два основних показники: абсолютну суму прибутку та рівень прибутку у відсотках (%) до собівартості, що називається - “рентабельність виробництва”.
Рентабельність (NR) виробництва розраховується за формулою (4.4):
|
(4.4) |
,
де NR – рентабельність виробництва;
С – собівартість виробництва товару;
П – прибуток на одиницю товару.
Сума прибутку, що включається в ціну, розраховується за формулами (4.5 – 4.6):
|
(4.5) |
,
|
(4.6) |
.
Методика включення прибутку в ціну виробника залежить від статусу регулювання цього елементу органами ціноутворення, від встановлення граничного нормативу рентабельності виробництва. Регулювання рентабельності – це сфера діяльності Кабінету Міністрів України, місцевих адміністрацій і підприємств.
При формуванні вільних оптових цін більшість виробників спочатку визначають можливий рівень ціни з оглядом на попит та пропозицію, а прибуток розраховується як різниця між вільною ціною і повною собівартістю даного товару за формулою (4.7):
|
(4.7) |
.
Економічний прибуток – це прибуток, отриманий понад нормальний прибуток, необхідний для збереження зацікавленості підприємця у такій діяльності.
Для більшості товарів прибуток включається в ціну виробника за ініціативою підприємства з огляду на вплив факторів зовнішнього і внутрішнього середовища.
На окремі соціально важливі товари (певні найменування хліба, дитячого харчування і т.д.) і на продукцію регіональних монополістів рівень рентабельності регулюють місцеві органи влади.
На продукцію і послуги загальнодержавних монополій і на певні види продукції державного замовлення рівень рентабельності регулює КМ(У).
4.4. Акцизний збір.
Акцизний збір – це непрямий податок на високорентабельні й монопольні товари. Товари, що оподатковуються акцизним збором, називаються підакцизними.
Акциз (фр. accise, від лат. accido – “обрізаю”) – непрямий податок, який встановлюється на предмети масового споживання (тютюн, вино та ін.). Акциз включається в ціну товарів і, фактично, сплачується споживачем. У дореволюційній Росії акцизи разом з винною монополією забезпечували (у 1904р.) 47,5 % від загальної суми надходжень до бюджету. Сьогодні акциз є важливим джерелом доходів державного бюджету в багатьох країнах. Розмір акцизу для окремих товарів часто сягає половини, а іноді - 2/3 їх ціни.
Прототипом акцизу вважаються митні збори, що стягувалися з будь-яких товарів на міських ринках. У XVII ст. акцизи були дуже поширені, в бюджетах багатьох країн ці непрямі податки складали велику частку - більше 50%.
Наприклад, у Росії акциз на сіль згадується у збірнику законів XII ст. До кінця XIX ст. він складав 30 копійок з пуду, а в 1880 р. його скасували - як податок на товари першої необхідності.
Акциз на алкоголь теж відомий з часів Київської Русі (називався “медова данина”, “збір із солоду”, “бражне мито”). Розміри і способи стягнення податків постійно змінювався. "Питний збір" був головною статтею доходу російської скарбниці.
Акциз на цукор ввели у 1848 р. (60-90 копійок з пуда). Акциз на тютюн ввів Петро I (до цього часу тютюн взагалі заборонявся) – у розмірі 20-30% від ціни. У 1849 р. було введено акциз на сірники - 1 карбованець з коробки. Таким чином, акцизні збори дозволяли державі формувати стабільні бюджетні надходження від дохідних виробництв, продукція яких користувалася гарантованим попитом.
В Україні акцизний збір було введено у 1995 р.
Відповідно до Податкового кодексу України акциз є загальнодержавним збором [3]. Акцизний збір – це непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, і включається в ціну цих товарів (продукції).
Віднесення товару до підакцизного встановлюється законодавчими актами. Перелік підакцизних товарів представлено у додатку А (табл. А.1). Платники і об’єкти оподатковування акцизним збором визначаються на основі вимог Податкового кодексу України (далі – Пк(У)).
Платниками податку є [3]:
особа, яка виробляє підакцизні товари (продукцію) на митній території України, у тому числі з давальницької сировини;
особа - суб’єкт господарювання, яка ввозить підакцизні товари (продукцію) на митну територію України;
фізична особа - резидент або нерезидент, який ввозить підакцизні товари (продукцію) на митну територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню, відповідно до митного законодавства;
особа, яка реалізує конфісковані підакцизні товари (продукцію), підакцизні товари (продукцію), визнані безхазяйними, підакцизні товари (продукцію), за якими не звернувся власник до кінця строку зберігання, та підакцизні товари (продукцію), що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходять у власність держави, якщо ці товари (продукція) підлягають реалізації (продажу) в установленому законодавством порядку;
особа, яка реалізує або передає у володіння, користування чи розпорядження підакцизні товари (продукція), що були ввезені на митну територію України із звільненням від оподаткування до закінчення строку, визначеного законодавством відповідно до ст. 214.3.1 Пк(У);
особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, що передбачають звільнення від оподаткування, у разі порушення таких вимог;
особа, на яку покладається виконання умов щодо цільового використання підакцизних товарів (продукція), на які встановлено ставку податку 0 гривень за 1 літр 100-відсоткового спирту, у разі порушення таких умов;
особа, на яку при здійсненні операцій з підакцизними товарами (продукцією), які не підлягають оподаткуванню або звільняється від оподаткування, покладається виконання умов щодо цільового використання підакцизних товарів (продукцію) в разі порушення таких умов;
особа, яка придбає у володіння та/або у користування та/або у розпорядження транспортний засіб, що був ввезений на митну територію України із звільненням від оподаткування відповідно до ст. 214.3.2 Пк(У).
Замовники, за дорученням яких виробляються підакцизні товари (продукція) з давальницької сировини, сплачують податок виробнику.
Ставки акцизного податку встановлюються, відповідно до визначень ПК(У):