5.2. Оптові ціни посередницьких підприємств.

Порядок формування оптових цін на продукцію промисловості і закупівельних цін було розглянуто без участі посередницьких структур, які є оптовими ланками і тому впливають на формуванні оптових цін. За наявності посередників діють оптові ціни заготівельних, торгово-посередницьких організацій і підприємств оптової торгівлі.

Механізм формування оптової ціни посередницьких структур єдиний. Він полягає у включенні в ціну продукції (товару) заготівельної, постачальницько-збутової або торговельної надбавки оптових ланок (Н_пос) як додаткового елемента ціни. Для товарів, продукції та сировини вітчизняного виробництва відпускна ціна оптового посередника має вид [11]:

• якщо товар не є підакцизним і не обкладається ПДВ (5.4):

,

(5.4)

де Ц_ПОС – ціна посередника;

Н_ПОС – надбавка посередника.

• якщо товар не є підакцизним (5.5):

,

(5.5)

• якщо товар обкладається акцизним збором (5.6):

. (5.6)

При цьому надбавка має забезпечити посереднику прибуток після сплати ПДВ і покриття витрат обігу (ВО). Вона є своєрідною ціною послуги для іншого покупця і виражається формулою (5.7):

. (5.7)

Сума надбавки торговельного посередника розраховується через процентне співвідношення до покупної ціни товару і встановлюється як норма (рівень) у відсотках до оптово-відпускної ціни (формули 5.8. – 5.10). Рівень надбавки може коливатися залежно від попиту та пропозиції, комплексу зовнішніх і внутрішніх факторів.

, (5.8)
, (5.9)
, (5.10)

Таким чином, для посередника процес ціноутворення формалізується у наступному (5.11– 5.12):

, (5.11)

. (5.12)

5.3. Особливості біржового ціноутворення.

Різновидом оптової ціни є ціна біржового товару або біржової угоди, яка формується на основі біржового котирування, надбавок і знижок, залежно від умов угоди, якості товару, умов постачання.

Однією з функцій товарних бірж є котирування цін. Котирування цін – це визначення цін на біржових торгах на певний момент часу під впливом попиту та пропозиції. Котирувальна комісія біржі фіксує ціни пропозиції, попиту, публікує їх у бюлетенях.

Завдяки механізму ціноутворення біржа інформує учасників ринку про зміни, про постачання нових товарів та умови обміну.

У світовій практиці біржові ціни є орієнтиром для усіх учасників ринку. У розвинутих країнах біржі мають міжнародне і світове значення. На провідних товарних біржах реєструються ціни з усього світу, транслюються широкому загалу.

На біржових торгах присутність покупця і продавця не потрібна, їх заміняють брокери. Вони одержують розпорядження щодо продажу або купівлі товару. Торгівля на біржах ведеться з визначеною кількістю стандартного товару.

Біржові угоди можна розділити на дві групи: угоди з реальним товаром і угоди без реального товару. Найпростішим видом угод з реальним товаром є угоди з негайним постачанням.

Більшість торгів на біржі – це продаж контрактів з різними строками виконання. Продаж та купівля біржових контрактів поділяється на ф’ючерсні й опціонні угоди. Ф’ючерсні угоди – це взаємна передача прав і обов’язків щодо стандартних контрактів на постачання біржового товару.

Опціон – це логічне продовження ф’ючерсної угоди, об’єктом якої стає право купити або продати визначене число ф’ючерсних контрактів за певною ціною протягом обговореного строку в майбутньому. Перевага ф’ючерсних операцій полягає у тому, що вони підстраховують власника контракту від несприятливих змін. Біржові контракти фіксують тільки рівень цін і терміни постачання, тому при змінах цін не на користь власника контрактів їх можна продати. Ф’ючерсні операції дозволяють фіксувати ціни на віддалені терміни. Тобто, виробник (продавець) може зафіксувати вигідну ціну і чекати сприятливого моменту для виробництва (постачання) товару. На практиці, до 90% ф’ючерсних угод є спекулятивними, тому ні продавець, ні покупець не планують продавати або купувати реальний товар. Вони просто “грають” на підвищенні цін (“бики”) або зниженні цін (“ведмеді”).

Ф’ючерсні операції пов’язані із протилежними офсетними операціями. Наприклад, біржовий гравець, який заробляє на зниженні цін, дає вказівку брокеру продати контракт із постачанням товару через півроку на суму 90 тис. доларів. Протягом цього часу ціна на товар упала, і тепер реальна вартість контракту складає 80 тис. доларів. Тоді біржовий гравець наказує брокеру здійснити офсетну операцію – купити таку ж партію товару. Така операція називається ліквідацією ф’ючерсного контракту. У результаті, біржовий гравець представляє в розрахункову палату ф’ючерс на продаж і купівлю такої ж партії товару й одержує різницю за мінусом послуг біржі. Якщо протягом строку постачання реального товару ціна зростає, то уся різниця від зміни цін вноситься в касу розрахункової палати. Біржові брокери, що грають на підвищенні цін, скуповують вигідні контракти і при зростанні цін продають їх.

Таким чином, через систему ф’ючерсних, опціонних угод та офсетних операцій, товарні біржі виявляють реальні ціни на товари.

Біржові угоди можуть укладатися [11]:

• за поточною ціною біржового дня;

• за визначеною ціною (за ціновим наказом брокеру);

• за лімітною ціною (у межах коливання цін);

• за ціною на певну дату (на перший день, на другий день, на останній день торгів);

• за довідковою ціною (зафіксованою на момент відкриття або закриття біржі).

Використовуються такі види котирувань:

• визначення граничного діапазону цін першої й останньої угоди дня з вказівкою проміжних переломів у динаміці цін протягом дня;

• комбінування максимальної і мінімальної цін угод з цінами початку і кінця біржового дня;

• відображення максимальної і мінімальної цін, визначення типової (довідкової) ціни угоди.

На відміну від біржових котирувань, ціни на реальний товар являють собою суб’єктивну оцінку біржового комітету або продавця товару. Звичайно, між ціною на реальний товар і котируванням існує різниця. Як правило, ціна реального товару вище біржового котирування, тому що за ф’ючерсними контрактами можна постачати не тільки товари основного сорту, але й інших сортів.

Важливим елементом економіки є фінансовий ринок, де товарами є гроші, що спрямовуються в сферу виробництва, торгівлі і послуг. Фінансовий ринок складається з ринку цінних паперів і ринку банківських позик (банківських кредитів).

До цінних паперів відносяться акції, облігації, векселі, ощадні сертифікати, опціони, ф’ючерсні контракти, казначейські зобов’язання та ін. Вони мають право вимоги й участі у прибутках на вкладений капітал [37].

На ринку цінних паперів через систему банків, кредитних інститутів і фондових бірж здійснюється емісія цінних паперів, їх купівля-продаж. У світовій практиці основною ланкою фінансового ринку є фондова біржа.

Цінні папери мають номінальну ціну, що позначена на них, і ринкову (біржову) ціну, за якою вони продаються і купуються. Ринкова ціна називається курсом цінних паперів, і може бути курсом купівлі або продажу.

Курс цінного паперу не дорівнює його номінальній вартості. Перевищення курсу цінного паперу над номіналом називається лаж або ажіо, зниження курсу порівняно з номіналом називається дизажіо.

Ринкова вартість цінного паперу визначається доходом, який він може принести у формі дивідендів або відсотків.

Середній курс цінного паперу ( ) визначається за формулою (5.13):

, (5.13)

де Дцп – доход з цінного паперу;

– середня ставка за банківськими депозитами, %.

Курс цінного паперу є прямо пропорційним його доходності, та обернено пропорційний відсоткам за депозитними внесками. Інвестор обирає найкращий варіант вкладення коштів –банк або купівля цінних паперів.

Середній курс акції ( ) визначаться за формулою (5.14):

, (5.14)

де Д % – ставка за дивідендами, %;

– номінальна ціна акції.

Номінальна ціна акції розраховується через розподіл статутного капіталу підприємства на кількість емітованих акцій.

Курс цінних паперів визначається сукупністю факторів, які складно контролювати. Це динаміка відсотків за кредитами, облігаціями; ступінь ризику інвестицій; фінансовий стан держави, акціонерних підприємств, банківської системи; кон’юнктура ринку й ін.

На фондових біржах ще більше, ніж на товарних біржах, поширені спекулятивні угоди. Для мінімізації непередбачених втрат застосовуються угоди з премією. Премія – це плата за зменшення ризику, виплачується стороною угоди іншій стороні за право вибору дій при виконанні угоди.