11.Прокоментуйте розділові знаки при узагальнених словах з однорідними членами речення

Лаврін знав, що батьківська хата, батькові воли й вози, все батьківське добро – все те його добро. Все навколо : дерева, птахи, люди – сповнене весняної, пружної, нестримної сили. І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю : і дитинство, й розлука, і вірна любов. Все, чим живе душа, чим серце володіє : ясну блакить небес і зелень ранніх трав, і цей струмок, що так весні радіє, - йдучи в далеку путь, з собою я забрав.

12.Коментований диктант.

Кажуть, що весну приносить жайворонок. Він, як відомо, своєю дзвінкою, веселою піснею пробуджує природу. Все : тоненька травинка, одинокий пролісок, вербові котики – тягнеться до сонця. І сповнені родючої сили поля, і журавлині ключі – усе говорить про нестримний прихід весни. Якби пройшов теплий весняний дощик і напоїв вологою землю. Підіймаю голову вгору і гукаю в синь небесну : " Ой повій, вітре, з глибокого яру, підіть, дощі, стиха та помалу ". Ідуть…

13. Напишіть переказ.

Учителька

Їй було дев'ятнадцять, а наймолодшому з нас – дванадцять, і кожний по-своєму був закоханий у неї, тоненьку, тендітну дівчинку-вчительку.

Стояв жовтень 1941 року.

По садах ганяв хмари жовто-зеленого листя вітер, а в класі було темно і похмуро.

Ми розв'язували задачу. Задача не виходила, здавалася безглуздою.

А вона стояла біля вікна і раптом відчинила його, взяла з підвіконня багряний листок клена, що на мить приліг там спочити, і повернулася до класу.

- Погляньте, яка краса !- Вона високо підняла листок, і скільки дитячого здивування було в її очах, що ми оточили її, розглядаючи, як коштовність, зів'ялий кленовий лист, хоча до цього бачили такі листки тисячі разів.

У класі ніби посвітлішало, і чомусь раптом легко і просто розв'язалася задача.

…Прийшла весна. Весна 1942 року. Війна гриміла далеко від нас, але була вона і в нашому селі. Війна жила в прямокутних конвертах з похоронками, у м'ятих трикутниках з похоронками, вона виглядала з очей наших матерів і з опухлих від голоду дитячих облич.

Тринадцятилітні хлопчаки, ми, залишившись без батьків, добре знали ціну хліба. А хлібом тоді була картопля.

Колгосп виділив учительці шматок землі, на якому вона могла б посадити картоплю. Але що вона могла, якщо в неї не було навіть лопати ! І ось потайки ми скопали її ділянку, зібрали по хатах кілька відер картоплі і посадили. Хто нас навчив цього ? Чи не вона сама, щодня повторюючи нам, що немає радості більшої, ніж дарувати радість іншим !

У вересні ми зібрали картоплю і привезли їй на квартиру. Вона сміялася і плакала, відмовлялася і цілувала нас, брудних, замурзаних і втомлених маленьких чоловіків.

А через кілька днів, не вірячи власним вухам, ми слухали Юрка Шустряка. "Вона продала картоплю,"– ось що розповів Юрко. Продала картоплю, яку ми виростили для неї. Юрко клявся, що сам бачив, як вантажили на машину картоплю, як сміялася вона, проводжаючи покупців.

Вона ввійшла до класу, вона привіталася з нами, але ми не відповіли їй і сіли за парти, пригнічені і принижені. І так три дні, а на четвертий ми прочитали в районній газеті замітку про благородний вчинок учительки Ірини Василівни Орлової, яка подарувала військовому шпиталю двадцять мішків картоплі. Вранці всім класом ми просили в неї пробачення.

Останній раз вона була з нами ясного грудневого ранку. Вона давала свій останній урок, але не було уроку, було прощання. Вона читала Лермонтова і розповідала про нього, але ми знали, що це в останній раз і не думали про Лермонтова.

Вона була у військовій формі, змінена до невпізнання і дуже красива. А на вішалці висіла її шинель, і від шинелі тривожно пахло війною.

…Загинула вона в березні. Я не знаю, де її могила. Може, похована вона просто в полі : ні пагорбка над нею, ні пам'ятника. Тільки наша пам'ять. " Учитель, перед іменем твоїм дозволь смиренно прихилить коліна…" (За Н. Нировим, 451 слово).

ТВОРЧЕ ЗАВДАННЯ : доповніть текст роздумами про роль учителя у вихованні, становленні людини