- •1. Якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору.
- •1. Застосування права іноземної держави охоплює всі його норми, які регулюють відповідні правовідносини.
- •2. Застосування норми права іноземної держави не може бути обмежене лише на тій підставі, що ця норма належить до публічного права.
- •1. При визначенні права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом.
- •2. У випадках, що стосуються особистого та сімейного статусу фізичної особи, зворотне відсилання до права України приймається.
- •2. Якщо застосування права іноземної держави залежить від взаємності, вважається, що вона існує, оскільки не доведено інше.
- •1. Виникнення і припинення цивільної правоздатності фізичної особи визначається її особистим законом.
- •2. Іноземці та особи без громадянства мають цивільну правоздатність в Україні нарівні з громадянами України, крім випадків, передбачених законом або міжнародними договорами України.
- •2. Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи регулюються особистим законом цієї особи.
- •1. Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою регулюються останнім з відомих особистих законів цієї особи.
- •1. Права фізичної особи на ім'я, його використання та захист визначаються 11 особистим законом, якщо інше не встановлено законом.
- •1. До особистих немаинових прав застосовується право держави, у якій мала місце дія чи інша обставина, що стала підставою для вимоги про захист таких прав, якщо інше не передбачено законом.
- •1. Особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи.
- •2. Для цілей цього Закону місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави.
- •3. За відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити, застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи.
- •1. Цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи визначається особистим законом юридичної особи.
- •1. Підприємницька та інша діяльність іноземних юридичних осіб в Україні регулюється законодавством України щодо юридичних осіб України, якщо інше не встановлено законом.
- •1. Зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом.
- •2. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином.
- •1. Позовна давність визначається правом, яке застосовується для визначення прав та обов'язків учасників відповідних відносин.
- •1. До правочинів, предметом яких є право інтелектуальної власності, застосовується право, що визначається згідно з відповідними правилами цього Закону.
- •2. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.
- •3. Виникнення права власності внаслідок набувальної давності визначається правом держави, у якій майно знаходилося на момент спливу строку набувальної давності.
- •1. Право власності та інші речові права, відомості про які підлягають внесенню до державних реєстрів, визначаються правом держави, у якій це майно зареєстровано.
- •1. Захист права власності та інших речових прав здійснюється на вибір заявника відповідно до права держави, у якій майно знаходиться, або відповідно до права держави суду.
- •2. Захист права власності та інших речових прав на нерухоме майно здійснюється відповідно до права держави, у якій це майно знаходиться.
- •3. Захист права власності та інших речових прав, які підлягають державній реєстрації в Україні, здійснюється відповідно до права України.
- •1. Сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.
- •1. До засновницького договору, що є установчим документом юридичної особи з іноземною участю, застосовується право держави, у якій буде створена юридична особа.
- •1. До зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49—51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.
- •1. До вимоги про відшкодування шкоди на вибір потерпілого застосовується:
- •1) Право держави, у якій знаходиться місце проживання або основне місце діяльності потерпілого;
- •3) Право держави, у якій споживач придбав товар або в якій йому була надана послуга.
- •1. До зобов'язань, що виникли внаслідок набуття, збереження майна без достатніх правових підстав, застосовується право держави, у якій такі дії мали місце.
- •1) Громадяни України працюють у закордонних дипломатичних установах України;
- •3) Це передбачено законом або міжнародним договором України.
- •1. Форма і порядок укладення шлюбу в Україні між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, а також між іноземцями або особами без громадянства визначаються правом України.
- •1. Шлюб між громадянами України, якщо хоча б один з них проживає за межами України, може укладатися в консульській установі або дипломатичному представництві України згідно з правом України.
- •2. Укладення шлюбу між іноземцями в консульській установі або дипломатичному представництві відповідних держав в Україні регулюється правом акредитуючої держави.
- •2. Шлюб між іноземцями, шлюб між іноземцем та особою без громадянства, шлюб між особами без громадянства, що укладені відповідно до права іноземної держави, є дійсними в Україні.
- •1. Сторони шлюбного договору можуть обрати право, що застосовується до шлюбного договору, відповідно до частини першої статті 61 цього Закону.
- •3. У разі відсутності вибору права подружжям майнові наслідки шлюбу визначаються правом, яке застосовується до правових наслідків шлюбу.
- •1. Припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.
- •1. Недійсність шлюбу, укладеного в Україні або за її межами, визначається правом, яке застосовувалося відповідно до статей 55 і 57 цього Закону.
- •1. Права та обов'язки батьків і дітей визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв'язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини.
- •2. Якщо особа, яка має право на утримання, не може його одержати згідно з правом, визначеним у частині першій цієї статті, застосовується право їхнього спільного особистого закону.
- •3. Правові наслідки усиновлення або його припинення визначаються особистим законом усиновлювача.
- •4. Нагляд та облік дітей, усиновлених відповідно до положень цієї статті, здійснюються відповідно до особистого закону дитини.
- •1. Спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, — правом України.
- •2. Міжнародними договорами України та законами України можуть бути встановлені особливості участі у процесі дипломатичних агентів, персоналу міжнародних організацій та інших осіб.
- •1. Процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України.
- •1. Компетенція інших органів України щодо розгляду справ з
- •3. Міжнародні організації підлягають юрисдикції судів України в цивільних справах у межах, визначених міжнародними договорами України або законами України.
- •2. Доручення судів України про вручення документів громадянам України, які постійно проживають за кордоном, або отримання від
- •1. Визнання та виконання рішень, визначених у статті 81 цього Закону, здійснюється у порядку, встановленому законом України.
- •1. Цей Закон набирає чинності з 1 вересня 2005 року.
2. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.
1. Коментована стаття становить собою генеральне правило, яке визначає право, що підлягає застосуванню для вирішення спірних питань у сфері речових прав. Законодавство більшості країн світу не містить дефініцій загального поняття «речове право», тому питання з приводу того, які права, окрім права власності, відносяться до системи речових прав, є питанням кваліфікації поняття «речове право», яку необхідно здійснювати за приписами ст. 7 цього Закону. Українське законодавство, окрім права власності (ст. 316 ЦК України), відносить до числа «речових прав», про які говорить ч. 1 коментованої статті: право володіння, право користування (сервітут), право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та суперфіцій — право забудови земельної ділянки (ст. 395 ЦК України). Перелік цих прав не є вичерпним, оскільки спеціальним законом можуть бути встановлені й інші речові права на майно, наприклад, право господарського відання, право оперативного управління, право оперативного використання майна (ст. ст. 136—138 ГК України). Поряд із зазначеними речовими правами у законодавстві зарубіжних країн зустрічаються й інші їх види, зокрема узуфрукт (ст. 578 ФЦК), секвестр (ст. 310 ЦК Грузії), фактичне володіння (§ 855 НЦУ), право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою (ст. 216 ЦК РФ) та ін. В таких випадках при застосуванні норм іноземного права може виявитися за необхідне кваліфікувати на підставі ч. 2 ст. 7 цього Закону за правом тієї ж іноземної держави і поняття відповідного суб'єктивного речового права. Навіть в країнах однієї правової сім'ї по-різному може вирішуватися питання щодо віднесення тих чи інших прав до системи речового або зобов'язального права. Так, наприклад, за українським та російським правом іпотека є інститутом зобов'язального права, а за французьким та німецьким — речового права. Ще більш складно заставне право регулюється японським цивільним правом: одні його елементи відносяться до речовго права, інші — до зобов'язального1.
1 Див.: Вагацума О, Ариидзуми Т. Гражданское право Японии: В 2-х кн. / Пер. с ял. - М., 1983. - Кн.1. — С. 165.
98
Ці та інші численні питання породжують різноманітні колізії, коли речові правовідносини виходять за межі однієї держави.
В сучасній доктрині і практиці МПП основним принципом, що використовується для подолання колізій у сфері майнових відносин, є закон місця знаходження майна — Іех геі зііае. На відміну від особистого статусу, який визначається через прив'язку до особи — суб'єкта права, у сфері речового статусу діє прив'язка до об'єкта права, який в даному випадку виступає найкращим покажником локалізації цієї групи цивільно-правових відносин. В українському колізійному праві так само, як і в праві інших країн світу, основним колізійним принципом регулювання речових відносин є Іех геі яіае, що знайшло своє відображення у ч. 1 коментованої статті: «право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом». Схожі за такою технікою побудови колізійні норми передбачені і у законодавстві інших країн (наприклад, ст. 15 ЦК Алжиру; ст. 1205 ЦК РФ, ст. 51 італійського Закону, ст. ст. 99, 100 швейцарського Закону про МПП та ін.). Значно частіше закони держав при застосуванні принципу Іех геі зііае формулюють єдину колізійну норму без диференціації майна на нерухоме і рухоме. Наприклад, згідно із ч. 1 ст. 24 польського Закону про МПП «право власності та інші речові права регулюються законом місця знаходження речі». Аналогічна техніка побудови колізійних норм застосована в ст. 31 австрійського Закону, ст. 21 угорського Закону про МПП, в ст. 43 Ввідного закону до НЦУ та ін.
Колізійні норми щодо речового статусу містяться і в деяких міжнародних угодах, учасницею яких є Україна. Зокрема, ст. 38 Мінської конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 р. передбачає застосування права держави — учасниці Конвенції, на території якої знаходиться нерухоме майно, для визначення права власності на це майно. Згідно із п. «б» ст. 11 Київської угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, 1992 р. «до відносин, які випливають з права власності, застосовується законодавство місця знаходження майна». Отже, загальновизнаним підходом у регулюванні речових відносин у сфері міжнародного спілкування є застосування принципу тери-торіальності, який означає, що питання права власності та інших речових прав повинні підпорядковуватися праву тієї держави, на території якої знаходиться певна річ.
2. Частина 2 ст. 38, встановлюючи конкретний спосіб кваліфікації понять «нерухоме» та «рухоме» майно, усуває проблему «конфлікту кваліфікацій» (див. ч. 1 ст. 7 та коментар до неї): «належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться».
Приналежність тих чи інших речей до категорії рухомих або нерухомих у національних законодавствах відрізняється значними розбіжностями. Загальноприйнято, наприклад, що до категорії
99
нерухомих речей відноситься земля і безпосередньо пов'язані з нею та невіддільні від неї речі (будівлі, споруди, дерева тощо). Однак поміж цього поняттям «нерухомість» можуть охоплюватися, як це має місце у Франції, такі об'єкти, як: незібраний урожай; тварини та предмети, які призначені для обслуговування та експлуатації земельної ділянки; машини, устаткування та сировина на підприємстві; узуфрукт на нерухомі речі; сервітути та земельні повинності і навіть позови, які мають своїм предметом витребування нерухомого майна (ст. ст. 520—526 ФЦК). А у відповідності з англійським правом власник документа, що посвідчує право на земельну ділянку, а також власник ключа від будинку вважається особою, яка володіє нерухомістю1. В аглосаксонській системі права зустрічаються також і такі поняття, як «персональна власність» та «реальна власність». Персональна власність — це різноманітні види вимог, які у правових системах Англії та США відносться до поняття власності, а реальна власність — це виключно матеріальні предмети. Отже, для того, щоб правильно здійснити кваліфікацію майна, окрім віднесення його до категорії рухомого або нерухомого, додатково ще необхідно вказати, чи є воно реальною або персональною власністю. В українському законодавстві також є свої особливості, наприклад, на відміну від вітчизняного законодавства, яке поширює на тварин правовий режим речі (ч. 1 ст. 180 ЦК України), німецьке законодавство прямо зазначає, що тварини не є речами (§ 90а НЦУ). Законом режим нерухомої речі поширюється на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти (ч. 2 ст. 181 ЦК України).
Застереження законодавця «а також інша класифікація майна», яке міститься у ч. 2 коментованої статті, говорить про те, що класифікація об'єктів речового права не обмежується диференціацією їх на рухомі та нерухомі. Отже, будь-яка класифікація майна або речей як об'єктів речового права (подільні і неподільні, родові або індивідуально визначені, споживні та неспоживні тощо) повинна визначатися за правом держави, у якій це майно знаходиться. Аналогічний підхід застосовано також і в практиці деяких інших зарубіжних країн (ч. 2 ст. 1119 ЦК Білорусі, ч. 2 ст. 1276 ЦК Вірменії). Наприклад, в австрійському Законі про МПП передбачається, що «правовий поділ речей визначається згідно з правом тієї держави, в якому речі знаходяться» (ч. 2 ст. 31). Слід мати на увазі, що на відміну від континентального підходу (у тому числі і українського) суди країн сім'ї загального права (зокрема Англії), при вирішенні питаннь кваліфікації майна виходять з іншого принципу: кваліфікація здійснюється за правом тієї держави, правова система якої регулює в цілому дані правовідносини2.
1 Див.: Чешир Дж., Норт П. Мевдународное частное право / Пер. с англ. — М.: Прогресе, 1982. — С. 323.
2 Див.: Там само. — С. 324.
100
Стаття 3 9. Виникнення та припинення права власності та інших речових прав
1. Виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначається правом держави, у якій відповідне майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для виникнення або припинення права власності та інших речових прав, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
2. Право, яке застосовується до виникнення та припинення права власності та інших речових прав, що є предметом правочину, визначається відповідно до частини першої цієї статті, якщо інше не встановлено за згодою сторін. Вибір права сторонами правочину не зачіпає прав третіх осіб.