- •1. Якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору.
- •1. Застосування права іноземної держави охоплює всі його норми, які регулюють відповідні правовідносини.
- •2. Застосування норми права іноземної держави не може бути обмежене лише на тій підставі, що ця норма належить до публічного права.
- •1. При визначенні права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом.
- •2. У випадках, що стосуються особистого та сімейного статусу фізичної особи, зворотне відсилання до права України приймається.
- •2. Якщо застосування права іноземної держави залежить від взаємності, вважається, що вона існує, оскільки не доведено інше.
- •1. Виникнення і припинення цивільної правоздатності фізичної особи визначається її особистим законом.
- •2. Іноземці та особи без громадянства мають цивільну правоздатність в Україні нарівні з громадянами України, крім випадків, передбачених законом або міжнародними договорами України.
- •2. Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи регулюються особистим законом цієї особи.
- •1. Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою регулюються останнім з відомих особистих законів цієї особи.
- •1. Права фізичної особи на ім'я, його використання та захист визначаються 11 особистим законом, якщо інше не встановлено законом.
- •1. До особистих немаинових прав застосовується право держави, у якій мала місце дія чи інша обставина, що стала підставою для вимоги про захист таких прав, якщо інше не передбачено законом.
- •1. Особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи.
- •2. Для цілей цього Закону місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави.
- •3. За відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити, застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи.
- •1. Цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи визначається особистим законом юридичної особи.
- •1. Підприємницька та інша діяльність іноземних юридичних осіб в Україні регулюється законодавством України щодо юридичних осіб України, якщо інше не встановлено законом.
- •1. Зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом.
- •2. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином.
- •1. Позовна давність визначається правом, яке застосовується для визначення прав та обов'язків учасників відповідних відносин.
- •1. До правочинів, предметом яких є право інтелектуальної власності, застосовується право, що визначається згідно з відповідними правилами цього Закону.
- •2. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.
- •3. Виникнення права власності внаслідок набувальної давності визначається правом держави, у якій майно знаходилося на момент спливу строку набувальної давності.
- •1. Право власності та інші речові права, відомості про які підлягають внесенню до державних реєстрів, визначаються правом держави, у якій це майно зареєстровано.
- •1. Захист права власності та інших речових прав здійснюється на вибір заявника відповідно до права держави, у якій майно знаходиться, або відповідно до права держави суду.
- •2. Захист права власності та інших речових прав на нерухоме майно здійснюється відповідно до права держави, у якій це майно знаходиться.
- •3. Захист права власності та інших речових прав, які підлягають державній реєстрації в Україні, здійснюється відповідно до права України.
- •1. Сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.
- •1. До засновницького договору, що є установчим документом юридичної особи з іноземною участю, застосовується право держави, у якій буде створена юридична особа.
- •1. До зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49—51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.
- •1. До вимоги про відшкодування шкоди на вибір потерпілого застосовується:
- •1) Право держави, у якій знаходиться місце проживання або основне місце діяльності потерпілого;
- •3) Право держави, у якій споживач придбав товар або в якій йому була надана послуга.
- •1. До зобов'язань, що виникли внаслідок набуття, збереження майна без достатніх правових підстав, застосовується право держави, у якій такі дії мали місце.
- •1) Громадяни України працюють у закордонних дипломатичних установах України;
- •3) Це передбачено законом або міжнародним договором України.
- •1. Форма і порядок укладення шлюбу в Україні між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, а також між іноземцями або особами без громадянства визначаються правом України.
- •1. Шлюб між громадянами України, якщо хоча б один з них проживає за межами України, може укладатися в консульській установі або дипломатичному представництві України згідно з правом України.
- •2. Укладення шлюбу між іноземцями в консульській установі або дипломатичному представництві відповідних держав в Україні регулюється правом акредитуючої держави.
- •2. Шлюб між іноземцями, шлюб між іноземцем та особою без громадянства, шлюб між особами без громадянства, що укладені відповідно до права іноземної держави, є дійсними в Україні.
- •1. Сторони шлюбного договору можуть обрати право, що застосовується до шлюбного договору, відповідно до частини першої статті 61 цього Закону.
- •3. У разі відсутності вибору права подружжям майнові наслідки шлюбу визначаються правом, яке застосовується до правових наслідків шлюбу.
- •1. Припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.
- •1. Недійсність шлюбу, укладеного в Україні або за її межами, визначається правом, яке застосовувалося відповідно до статей 55 і 57 цього Закону.
- •1. Права та обов'язки батьків і дітей визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв'язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини.
- •2. Якщо особа, яка має право на утримання, не може його одержати згідно з правом, визначеним у частині першій цієї статті, застосовується право їхнього спільного особистого закону.
- •3. Правові наслідки усиновлення або його припинення визначаються особистим законом усиновлювача.
- •4. Нагляд та облік дітей, усиновлених відповідно до положень цієї статті, здійснюються відповідно до особистого закону дитини.
- •1. Спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, — правом України.
- •2. Міжнародними договорами України та законами України можуть бути встановлені особливості участі у процесі дипломатичних агентів, персоналу міжнародних організацій та інших осіб.
- •1. Процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України.
- •1. Компетенція інших органів України щодо розгляду справ з
- •3. Міжнародні організації підлягають юрисдикції судів України в цивільних справах у межах, визначених міжнародними договорами України або законами України.
- •2. Доручення судів України про вручення документів громадянам України, які постійно проживають за кордоном, або отримання від
- •1. Визнання та виконання рішень, визначених у статті 81 цього Закону, здійснюється у порядку, встановленому законом України.
- •1. Цей Закон набирає чинності з 1 вересня 2005 року.
1. Недійсність шлюбу, укладеного в Україні або за її межами, визначається правом, яке застосовувалося відповідно до статей 55 і 57 цього Закону.
1. Коментована стаття відрізняється від традиційної колізійної норми, оскільки вона не формулює конкретну колізійну прив'язку, а відсилає до колізійних норм коментованого розділу IX Закону України про МПП, що регулюють ті сімейно-правові відносини з іноземним елементом, у зв'язку з якими може виникати питання визнання шлюбу недійсним. Закон встановлює: «Недійсність шлюбу, укладеного в Україні або за її межами, визначається правом, яке застосовувалося відповідно до статей 55 і 57 цього Закону» (про право, що підлягає застосування у даному випадку, див. коментар до зазначених статей). При визначенні права, що підлягає застосуванню до інституту визнання шлюбу недійсним, необхідно дати кваліфікацію даного юридичного поняття. Як слушно зазначає Ю.С. Червоний, недійсність шлюбу — це «вид сімейно-правової санкції, яка застосовується у разі порушення передбачених законом умов укладення шлюбу»1. Згідно з приписами глави 5 СК України до таких умов належать:
— недосягнення особою встановленого законом шлюбного віку (ст. 22 СК). Відповідно до ст. 12 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (Рим, 1950 р.) «чоловіки та жінки, які досягли шлюбного віку, мають право на шлюб і створення сім'ї згідно з національними законами, які регулюють здійснення цього права»;
— порушення принципу добровільності шлюбу, тобто укладення його без вільної згоди жінки та чоловіка (ст. 24 СК). Згідно із ч. З ст. 23 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р. «жоден шлюб не може бути укладений без вільної і цілковитої згоди тих, що одружуються», а Загальна декларація прав людини 1948 р. у ч. 2 ст. 16 встановлює, що «шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються»;
— недотримання принципу одношлюбності (ст. 25 СК). Відповідно до ч. 1 ст. 39 СК України недійсним є шлюб, зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі;
— реєстрація шлюбу між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою (ч. 2 ст. 39 СК);
— реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною (ч. З ст. 39 СК);
— реєстрація фіктивного шлюбу (ч. 2 ст. 40 СК);
— реєстрація шлюбу між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною, між двоюрідними братом та сестрою; між тіткою, дядь-
1 Див.: Сімейне право України: Підручн. / За ред. Ю.С. Червоного. — К.: Істина, 2004. — С. 123.
154
ком та племінником, племінницею; з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків; з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб.
Вищезазначені умови визнаються як такі, що спричиняють недійсність шлюбу згідно із сімейним законодавством багатьох країн світу. Поряд з цим національне законодавство деяких країн встановлює додаткові формальності, дотримання яких є необхідним для дійсності шлюбу. Так, наприклад, ст. 228 ФЦК дозволяє жінці вступати у новий шлюб тільки після 300 днів після розірвання попереднього шлюбу, ст. 31 СК Алжиру прямо забороняє мусульманці вступати у шлюб з іновірцем. У деяких державах Латинської Америки (п. 8 ст. 138 ЦК Бразилії, п. 6 ст. 9 ЦК Аргентини) характерною є заборона взяття шлюбу особою, засудженою за замах на вбивство чи вбивство, з особою, яка була в шлюбі з потерпілим від цього злочину1. В цілому колізійне право зарубіжних держав дотримується того правила, що у питанні визнання шлюбу недійсним слід застосовувати положення про укладення шлюбу та його дійсність (зокрема, ст. 16 польського Закону про МПП, ст. 37 угорського Закону про МПП та ін.).
У двосторонніх договорах України про правову допомогу питання визнання шлюбу недійсним вирішується як у комплексному порядку — шляхом конструювання єдиних норм, присвячених визнанню судових рішень про розірвання шлюбу та визнання його недійсним (наприклад, ст. 26 договору з В'єтнамом, ст. 27 з Грузією, ст. 27 з Естонією, ст. 26 з КНДР, ст. 26 з Латвією, ст. 23 з Туреччиною), так і шляхом викладення самостійних норм, присвячених регулюванню даного питання (наприклад, ст. 28 договору з Македонією, ст. 27 з Молдовою, ст. 30 з Узбекистаном, ст. 28 з Чехією).
Стаття 65. Встановлення та оскарження батьківства 1. Встановлення та оскарження батьківства визначається особистим законом дитини на момент її народження.
1. Стаття 65 Закону України про МПП передбачає єдиний можливий підхід у визначенні права щодо встановлення та оскарження батьківства. У всіх випадках правом, що підлягає застосуванню, буде особистий закон дитини на момент її народження (Іех раїгіае). Відсилання до особистого закону при вирішенні усього кола питань, пов'язаних з встановленням та оскарженням батьківства, є цілком логічним з огляду на стійку стабільність ознаки громадянства порівняно з іншими формулами прикріплення. Подібне правило закріплене у ст. 31 Мінської конвенції 1993 р., згідно із якою вста-
' Див.: Фединяк Г.С., Фединяк Л.С. Міжнародне приватне право: Підручник. — К.: Атіка, 2003. — С. 214.
155
новлення і оспорювання батьківства або материнства визначається за законодавством договірної сторони, громадянином якої дитина є за народженням. Слід мати на увазі, що глава 12 СК України визнає як презумпцію батьківства чоловіка, так і презумпцію материнства дружини, а тому колізійні приписи ст. 65 Закону України про МПП щодо встановлення та оскарження батьківства у рівній мірі стосуються і проблем встановлення та оскарження материнства.
Одним з найважливіших аспектів в практиці МПП є також питання про громадянство дитини, оскільки саме останнім і визначається весь спектр питань, які визначають правове становище дитини. У зв'язку з цим необхідно чітко визначити порядок встановлення громадянства дитини. Відповідно до ст. 15 Закону України «Про громадянство України» у разі визнання батьківства дитини, мати якої є іноземкою або особою без громадянства, а батьком визнано громадянина України, дитина незалежно від місця її народження та місця постійного проживання набуває громадянство України. Якщо батько дитини є іноземцем або особою без громадянства, а матір'ю визнано громадянку України, дитина незалежно від місця її народження та місця постійного проживання набуває громадянство України. У випадку встановлення факту батьківства дитини, мати якої є іноземкою або особою без громадянства, якщо батько дитини перебував у громадянстві України, дитина незалежно від місця її народження та місця постійного проживання набуває громадянство України. У разі встановлення факту материнства дитини, батько якої є іноземцем або особою без громадянства, якщо мати дитини перебувала у громадянстві України, дитина незалежно від місця її народження та місця постійного проживання набуває громадянство України.
В зарубіжних країнах колізійні питання встановлення та оскарження батьківства переважним чином також вирішуються із застосуванням прив'язок Іех регзопаїіа. Наприклад, згідно із ч. 2 ст. 19 польського Закону про МПП питання встановлення та оскарження батьківства вирішуються відповідно до закону держави, громадянином якої є дитина за народженням. Так само згідно із прив'язкою до національного закону дитини на момент народження вирішує питання встановлення її походження італійський Закон про МПП (ст. 33). Відповідно до ст. 311-14 ФЦК походження дітей регламентується особистим законом матері, чинним на момент народження дитини; якщо мати невідома — особистим законом дитини. За Ввідним законом до НЦУ (ст. 19) походження дитини підпорядковується праву держави, в якій дитина має місце звичайного перебування. Воно може бути також визначено щодо кожного з батьків згідно з правом держави, громадянином якої є один з батьків. Щодо оскарження батьківства німецький Закон (ст. 20) встановлює, що походження може бути оскаржене згідно з будь-яким правом, з якого слідують його умови.
З використання закону громадянства дитини при вирішенні зазначених колізійних проблем виходить і значна частина укладених Україною договорів про правову допомогу (ст. 28 договору з
156
В'єтнамом, ст. 27 з КНДР, ст. 30 з Македонією, ст. 31 з Узбекистаном, ст. 32 з Чехією та ін). Прив'язка до законодавства держави, громадянами якої є батьки дитини, використовується у ст. 24 договору з Туреччиною. Встановлення походження і оскарження батьківства відповідно до законодавства держави, громадянином якої є мати дитини в момент народження дитини, регулюється ч. 2, ч. З ст. 28 договору з Польщею та ч. 2 ст. 28 з Молдовою.
Слід зазначити, що більшість із названих договорів також містять спеціальне колізійне правило щодо правових відносин між батьками та їх позашлюбною дитиною: «Правовідносини між позашлюбною дитиною та її матір'ю і батьком визначаються законодавством договірної сторони, громадянином якої є дитина» (ч. 4 ст. 28 договору з Грузією, ч. 4 ст. 27 з КНДР, ч. 4 ст. 27 з Латвією, ч. З ст. 32 з Узбекистаном та ін.). Серед уніфікованих норм, що присвячні регулюванню правового статусу шлюбних дітей слід назвати Європейську конвенцію про правовий статус позашлюбних дітей (Страсбург, 1975 р.).
Стаття 66. Права та обов'язки батьків і дітей