- •1. Якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору.
- •1. Застосування права іноземної держави охоплює всі його норми, які регулюють відповідні правовідносини.
- •2. Застосування норми права іноземної держави не може бути обмежене лише на тій підставі, що ця норма належить до публічного права.
- •1. При визначенні права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом.
- •2. У випадках, що стосуються особистого та сімейного статусу фізичної особи, зворотне відсилання до права України приймається.
- •2. Якщо застосування права іноземної держави залежить від взаємності, вважається, що вона існує, оскільки не доведено інше.
- •1. Виникнення і припинення цивільної правоздатності фізичної особи визначається її особистим законом.
- •2. Іноземці та особи без громадянства мають цивільну правоздатність в Україні нарівні з громадянами України, крім випадків, передбачених законом або міжнародними договорами України.
- •2. Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи регулюються особистим законом цієї особи.
- •1. Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою регулюються останнім з відомих особистих законів цієї особи.
- •1. Права фізичної особи на ім'я, його використання та захист визначаються 11 особистим законом, якщо інше не встановлено законом.
- •1. До особистих немаинових прав застосовується право держави, у якій мала місце дія чи інша обставина, що стала підставою для вимоги про захист таких прав, якщо інше не передбачено законом.
- •1. Особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи.
- •2. Для цілей цього Закону місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави.
- •3. За відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити, застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи.
- •1. Цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи визначається особистим законом юридичної особи.
- •1. Підприємницька та інша діяльність іноземних юридичних осіб в Україні регулюється законодавством України щодо юридичних осіб України, якщо інше не встановлено законом.
- •1. Зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом.
- •2. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином.
- •1. Позовна давність визначається правом, яке застосовується для визначення прав та обов'язків учасників відповідних відносин.
- •1. До правочинів, предметом яких є право інтелектуальної власності, застосовується право, що визначається згідно з відповідними правилами цього Закону.
- •2. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.
- •3. Виникнення права власності внаслідок набувальної давності визначається правом держави, у якій майно знаходилося на момент спливу строку набувальної давності.
- •1. Право власності та інші речові права, відомості про які підлягають внесенню до державних реєстрів, визначаються правом держави, у якій це майно зареєстровано.
- •1. Захист права власності та інших речових прав здійснюється на вибір заявника відповідно до права держави, у якій майно знаходиться, або відповідно до права держави суду.
- •2. Захист права власності та інших речових прав на нерухоме майно здійснюється відповідно до права держави, у якій це майно знаходиться.
- •3. Захист права власності та інших речових прав, які підлягають державній реєстрації в Україні, здійснюється відповідно до права України.
- •1. Сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.
- •1. До засновницького договору, що є установчим документом юридичної особи з іноземною участю, застосовується право держави, у якій буде створена юридична особа.
- •1. До зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49—51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.
- •1. До вимоги про відшкодування шкоди на вибір потерпілого застосовується:
- •1) Право держави, у якій знаходиться місце проживання або основне місце діяльності потерпілого;
- •3) Право держави, у якій споживач придбав товар або в якій йому була надана послуга.
- •1. До зобов'язань, що виникли внаслідок набуття, збереження майна без достатніх правових підстав, застосовується право держави, у якій такі дії мали місце.
- •1) Громадяни України працюють у закордонних дипломатичних установах України;
- •3) Це передбачено законом або міжнародним договором України.
- •1. Форма і порядок укладення шлюбу в Україні між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, а також між іноземцями або особами без громадянства визначаються правом України.
- •1. Шлюб між громадянами України, якщо хоча б один з них проживає за межами України, може укладатися в консульській установі або дипломатичному представництві України згідно з правом України.
- •2. Укладення шлюбу між іноземцями в консульській установі або дипломатичному представництві відповідних держав в Україні регулюється правом акредитуючої держави.
- •2. Шлюб між іноземцями, шлюб між іноземцем та особою без громадянства, шлюб між особами без громадянства, що укладені відповідно до права іноземної держави, є дійсними в Україні.
- •1. Сторони шлюбного договору можуть обрати право, що застосовується до шлюбного договору, відповідно до частини першої статті 61 цього Закону.
- •3. У разі відсутності вибору права подружжям майнові наслідки шлюбу визначаються правом, яке застосовується до правових наслідків шлюбу.
- •1. Припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.
- •1. Недійсність шлюбу, укладеного в Україні або за її межами, визначається правом, яке застосовувалося відповідно до статей 55 і 57 цього Закону.
- •1. Права та обов'язки батьків і дітей визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв'язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини.
- •2. Якщо особа, яка має право на утримання, не може його одержати згідно з правом, визначеним у частині першій цієї статті, застосовується право їхнього спільного особистого закону.
- •3. Правові наслідки усиновлення або його припинення визначаються особистим законом усиновлювача.
- •4. Нагляд та облік дітей, усиновлених відповідно до положень цієї статті, здійснюються відповідно до особистого закону дитини.
- •1. Спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, — правом України.
- •2. Міжнародними договорами України та законами України можуть бути встановлені особливості участі у процесі дипломатичних агентів, персоналу міжнародних організацій та інших осіб.
- •1. Процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України.
- •1. Компетенція інших органів України щодо розгляду справ з
- •3. Міжнародні організації підлягають юрисдикції судів України в цивільних справах у межах, визначених міжнародними договорами України або законами України.
- •2. Доручення судів України про вручення документів громадянам України, які постійно проживають за кордоном, або отримання від
- •1. Визнання та виконання рішень, визначених у статті 81 цього Закону, здійснюється у порядку, встановленому законом України.
- •1. Цей Закон набирає чинності з 1 вересня 2005 року.
2. Якщо особа, яка має право на утримання, не може його одержати згідно з правом, визначеним у частині першій цієї статті, застосовується право їхнього спільного особистого закону.
3. Якщо особа, яка має право на утримання, не може його одержати згідно з правом, визначеним частинами першою і другою цієї статті, застосовується право держави, у якій особа, яка зобов'язана надати утримання, має місце проживання.
1. Коментована стаття і наступна ст. 68 конкретизують колізійні норми, які визначають право, що підлягає застосуванню до зобов'язань щодо утримання, які виникають із сімейних відносин
158
міжнародного характеру. У відповідності з приписами цієї статті зобов'язання щодо утримання, які виникають із сімейних відносин, регулюються правом держави, у якій має місце проживання особа, яка має право на утримання (Іех сіотісіїіі). Відсилання в ч. 1 ст. 67 до права держави, у якій особа, яка має право на утримання, має місце проживання викликає необхідність у кваліфікації цього поняття, яку за загальним правилом необхідно здійснювати у відповідності з українським правом (див. коментар до ст. 16).
Під утриманням слід розуміти встановлений законом певний комплекс правових заходів і способів забезпечення порядку реалізації механізму захисту інтересів більш уразливої сторони у сімейних відносинах шляхом покладення обов'язку з надання матеріальної і моральної підтримки на інших осіб, які перебувають з нею у цих відносинах. Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті не-майнові та (або) майнові відносини між членами сім'ї, визначеними у ньому: між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком (ст. 2 СК). СК України містить п'ять груп правових норм, які визначають порядок реалізації зазначеними особами права на утримання: 1) норми, які встановлюють права та обов'язки подружжя по утриманню (глава IX); 2) норми, які визначають обов'язок матері, батька утримувати дитину до досягнення нею повноліття (глава XV); 3) норми, які обумовлюють обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина (глава XVI); 4) норми, які закріплюють обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати батьків та його виконання (XVII); 5) норми, які передбачають обов'язок по утриманню інших членів сім'ї та родичів (XXII).
Стаття 67 містить важливий виняток із правила щодо визначення права, яке підлягає застосуванню до даного виду сімейних відносин. Під сферу регулювання права держави, у якій має місце проживання особа, яка має право на утримання, не підпадають відносини, що виникають у випадках, передбачених приписами ст. 66 цього Закону (а саме, зобов'язання щодо утримання між батьками і дітьми). Систематичне тлумачення норм ст. ст. 66—68 Закону України про МПП та ч. 4 ст. 2 СК України, згідно із якою цей Кодекс не регулює сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею, племінником і між іншими родичами за походженням, дозволяє зробити висновок, що зазначені суб'єкти також не можуть бути учасниками зобов'язань щодо утримання, в тому числі і за участю іноземного елементу.
2. Відповідно до ч. 2 коментованої статті, якщо особа, яка має право на утримання, не може його одержати згідно з правом, визначеним у частині першій цієї статті, застосовується право їхнього спільного особистого закону (Іех регзопаїік). Слід зазначити, що зарубіжне законодавство та договори про правову допомогу також приділяють увагу питанням, що регулюють відносини, які виникають із зобов'язань щодо утримання, при цьому встановлюючи як спільні, так і окремі колізійні норми щодо батьків та окремо
159
для їх дітей. Так, наприклад, ст. 18 Ввідного закону до НЦУ щодо обов'язків надавати утримання передбачає застосування норм матеріального права, яке є чинним у місці звичайного перебування особи, яка має право отримувати утримання. Стаття 20 польського закону про МПП при визначенні права, що підлягає застосуванню щодо питань взаємного утримання батьків і дітей виходить з того припису, що визначальним визнається право держави, громадянином якої є особа, яка претендує на одержання утримання. ЦК Алжиру (ст. 14) підпорядковує аліментні обов'язки батьків особистому закону боржника. В останньому випадку, якщо у шлюбнорозлучному процесі мати пред'являє позов про стягнення аліментів на свою користь і на користь дітей, вимоги підпорядковуються двом різним законам — особистому закону чоловіка, який є чинним на момент подання позову, щодо позову про стягнення коштів на утримання колишньої жінки; і закону чоловіка, що діяв в момент укладення шлюбу, щодо позову про стягнення аліментів на користь дітей1.
Договори про правову допомогу передбачають застосування до аліментних обов'язків закону громадянства дитини (ч. 1 ст. 28 договору з Молдовою, ч. 1 ст. 28 з Польщею), закону держави, на території якої проживає особа, яка має право на утримання (ст. 29 договору з Латвією, ст. 31 з Македонією, ч. 4 ст. 32 з Узбекистаном, ст. 34 з Чехією). Відповідно до ст. 32 Мінської конвенції 1993 р. зобов'язання батьків по утриманню дітей визначаються законодавством договірної сторони, на території якої вони мають постійне спільне місце проживання, а за відсутності постійного спільного місця проживання батьків та дітей їх взаємні права та обов'язки визначаються законодавством договірної сторони, громадянином якої є дитина. На вимогу позивача в аліментних зобов'язаннях застосовується законодавство договірної сторони, на території якої постійно проживає дитина. Аліментні зобов'язання повнолітніх дітей на користь батьків, а також аліментні зобов'язання інших членів сім'ї визначаються законодавством договірної сторони, на території якої вони мали спільне місце проживання. При відсутності спільного місця проживання такі зобов'язання визначаються законодавством договірної сторони, громадянином якої є позивач.
3. Інакшим чином вирішуються колізійні питання щодо даного виду відносин у разі, якщо особа, яка має право на утримання, не може його одержати згідно з правом, визначеним частинами першою і другою цієї статті. Закон встановлює, що у випадку, коли зобов'язання щодо утримання не може бути виконане шляхом застосування права держави, у якій має місце проживання особа, яка має право на утримання або права їхнього спільного особистого закону, підлягає застосуванню право держави, у якій особа, яка зобов'язана надати утримання, має місце проживання.
1 Див.: Иссад М. Международное частное право: Пер. с фр. / Ред. и пос-лесл. М.М. Богуславского. — М.: Прогресе, 1989. — С. 148.
160
Належному сприянню реалізації зобов'язань щодо утримання у сфері міжнародного спілкування покликані сприяти ряд міжнародних конвенцій та угод за участю України. Серед найбільш важливих можна назвати Конвенцію про право, що застосовується до аліментних зобов'язань (Гаага, 1973 р.), Конвенцію про визнання і виконання рішень стосовно зобов'язань про утримання (Гаага, 1973 р.), Конвенцію про стягнення аліментів за кордоном (Нью-Йорк 1956 р.), Угоду про гарантії прав громадян у сфері виплати соціальних допомог, компенсаційних виплат сім'ям з дітьми та аліментів (Москва, 1994 р.) та ін. Наприклад, згідно із ст. 5 Московської конвенції 1994 р. встановлення та стягнення (виплата) аліментів громадян сторін здійснюється у порядку, передбаченому національним законодавством сторони, на території якої вони проживають.
Стаття 68. Утримання родичів та інших членів сім'ї 1. Вимога про утримання родичів та інших членів сім'ї (крім батьків та дітей) не може бути задоволена, якщо відповідно до права місця проживання особи, яка зобов'язана надати утримання, такого зобов'язання про утримання не існує.
1. Коментована стаття передбачає виняток із загальних правил виконання зобов'язань щодо утримання, передбачених цим розділом. Закон встановлює, що вимога про утримання родичів та інших членів сім'ї не може бути задоволена, якщо відповідно до права місця проживання особи, яка зобов'язана надати утримання, такого зобов'язання про утримання не існує. Оскільки чинне сімейне законодавство (глава 22 СК України) передбачає обов'язок щодо утримання не тільки стосовно родичів найближчого ступеня споріднення (батьків і дітей), то під сферу дії цієї норми підпадають усі зобов'язання щодо утримання будь-яких осіб, які перебувають у родинних відносинах (баба, дід — онуки, прабаба, прадід — правнуки, брат — сестра тощо) або відносинах свояцтва (мачуха, вітчим — падчерка, пасинок) чи визначених знаходженням дитини на вихованні в іншій сім'ї (вихованець — вихователь) із боржником, який зобов'язаний надавати таке утримання. У виконанні вимоги щодо утримання зазначених осіб може бути відмовлено, якщо законодавством країни місця проживання боржника, який зобов'язаний надавати утримання, не врегульовано той вид утримання, на який претендує кредитор. Так, наприклад, щодо громадянина України, який був одружений на громадянці Алжиру навряд чи можуть бути застосовані приписи норм ст. 37, 38 СК Алжиру, які зобов'язують чоловіка надавати утримання родичам колишньої дружини (так звана — паГака).
Зазначений виняток не поширюється на родичів першого ступеня споріднення, якими є батьки та діти, а тому звернена до боржника вимога про утримання зазначених осіб підлягає задоволенню у будь-якому разі. До кола питань, які вирішуються у
161
відповідності з обраним правопорядком, включаються питання щодо підстав виникнення зобов'язання щодо утримання, його видів, розмірів, строків стягнення утримання, зміни розміру утримання або звільнення від його сплати та ін. Наприклад, якщо падчерка виховувалася вітчимом протягом восьми років, то компетентний орган може обмежити її аліментний обов'язок щодо вітчима таким же строком тощо.
Стаття 69. Усиновлення
1. Усиновлення та його скасування регулюються особистим законом дитини та особистим законом усиновлювача. Якщо уси-новлювач — подружжя, яке не має спільного особистого закону, то застосовується право, що визначає правові наслідки шлюбу.
2. Здатність особи бути усиновлювачем визначається відповідно до и особистого закону.