- •1. Якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору.
- •1. Застосування права іноземної держави охоплює всі його норми, які регулюють відповідні правовідносини.
- •2. Застосування норми права іноземної держави не може бути обмежене лише на тій підставі, що ця норма належить до публічного права.
- •1. При визначенні права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом.
- •2. У випадках, що стосуються особистого та сімейного статусу фізичної особи, зворотне відсилання до права України приймається.
- •2. Якщо застосування права іноземної держави залежить від взаємності, вважається, що вона існує, оскільки не доведено інше.
- •1. Виникнення і припинення цивільної правоздатності фізичної особи визначається її особистим законом.
- •2. Іноземці та особи без громадянства мають цивільну правоздатність в Україні нарівні з громадянами України, крім випадків, передбачених законом або міжнародними договорами України.
- •2. Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи регулюються особистим законом цієї особи.
- •1. Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою регулюються останнім з відомих особистих законів цієї особи.
- •1. Права фізичної особи на ім'я, його використання та захист визначаються 11 особистим законом, якщо інше не встановлено законом.
- •1. До особистих немаинових прав застосовується право держави, у якій мала місце дія чи інша обставина, що стала підставою для вимоги про захист таких прав, якщо інше не передбачено законом.
- •1. Особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи.
- •2. Для цілей цього Закону місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави.
- •3. За відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити, застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи.
- •1. Цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи визначається особистим законом юридичної особи.
- •1. Підприємницька та інша діяльність іноземних юридичних осіб в Україні регулюється законодавством України щодо юридичних осіб України, якщо інше не встановлено законом.
- •1. Зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом.
- •2. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином.
- •1. Позовна давність визначається правом, яке застосовується для визначення прав та обов'язків учасників відповідних відносин.
- •1. До правочинів, предметом яких є право інтелектуальної власності, застосовується право, що визначається згідно з відповідними правилами цього Закону.
- •2. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.
- •3. Виникнення права власності внаслідок набувальної давності визначається правом держави, у якій майно знаходилося на момент спливу строку набувальної давності.
- •1. Право власності та інші речові права, відомості про які підлягають внесенню до державних реєстрів, визначаються правом держави, у якій це майно зареєстровано.
- •1. Захист права власності та інших речових прав здійснюється на вибір заявника відповідно до права держави, у якій майно знаходиться, або відповідно до права держави суду.
- •2. Захист права власності та інших речових прав на нерухоме майно здійснюється відповідно до права держави, у якій це майно знаходиться.
- •3. Захист права власності та інших речових прав, які підлягають державній реєстрації в Україні, здійснюється відповідно до права України.
- •1. Сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.
- •1. До засновницького договору, що є установчим документом юридичної особи з іноземною участю, застосовується право держави, у якій буде створена юридична особа.
- •1. До зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49—51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.
- •1. До вимоги про відшкодування шкоди на вибір потерпілого застосовується:
- •1) Право держави, у якій знаходиться місце проживання або основне місце діяльності потерпілого;
- •3) Право держави, у якій споживач придбав товар або в якій йому була надана послуга.
- •1. До зобов'язань, що виникли внаслідок набуття, збереження майна без достатніх правових підстав, застосовується право держави, у якій такі дії мали місце.
- •1) Громадяни України працюють у закордонних дипломатичних установах України;
- •3) Це передбачено законом або міжнародним договором України.
- •1. Форма і порядок укладення шлюбу в Україні між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, а також між іноземцями або особами без громадянства визначаються правом України.
- •1. Шлюб між громадянами України, якщо хоча б один з них проживає за межами України, може укладатися в консульській установі або дипломатичному представництві України згідно з правом України.
- •2. Укладення шлюбу між іноземцями в консульській установі або дипломатичному представництві відповідних держав в Україні регулюється правом акредитуючої держави.
- •2. Шлюб між іноземцями, шлюб між іноземцем та особою без громадянства, шлюб між особами без громадянства, що укладені відповідно до права іноземної держави, є дійсними в Україні.
- •1. Сторони шлюбного договору можуть обрати право, що застосовується до шлюбного договору, відповідно до частини першої статті 61 цього Закону.
- •3. У разі відсутності вибору права подружжям майнові наслідки шлюбу визначаються правом, яке застосовується до правових наслідків шлюбу.
- •1. Припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.
- •1. Недійсність шлюбу, укладеного в Україні або за її межами, визначається правом, яке застосовувалося відповідно до статей 55 і 57 цього Закону.
- •1. Права та обов'язки батьків і дітей визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв'язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини.
- •2. Якщо особа, яка має право на утримання, не може його одержати згідно з правом, визначеним у частині першій цієї статті, застосовується право їхнього спільного особистого закону.
- •3. Правові наслідки усиновлення або його припинення визначаються особистим законом усиновлювача.
- •4. Нагляд та облік дітей, усиновлених відповідно до положень цієї статті, здійснюються відповідно до особистого закону дитини.
- •1. Спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, — правом України.
- •2. Міжнародними договорами України та законами України можуть бути встановлені особливості участі у процесі дипломатичних агентів, персоналу міжнародних організацій та інших осіб.
- •1. Процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України.
- •1. Компетенція інших органів України щодо розгляду справ з
- •3. Міжнародні організації підлягають юрисдикції судів України в цивільних справах у межах, визначених міжнародними договорами України або законами України.
- •2. Доручення судів України про вручення документів громадянам України, які постійно проживають за кордоном, або отримання від
- •1. Визнання та виконання рішень, визначених у статті 81 цього Закону, здійснюється у порядку, встановленому законом України.
- •1. Цей Закон набирає чинності з 1 вересня 2005 року.
1. Спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, — правом України.
1. У першій половині статті, що коментується, сформульована двостороння колізійна норма, яка спрямована на визначення права, що підлягає застосуванню до спадкування нерухомого майна незалежно від того, чи знаходиться це майно за кордоном або в Україні: законодавець в цьому випадку звертається до формули прикріплення — Іех геі зііае, «право держави, на території якої
166
знаходиться це майно». Правило про те, що спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, є партикулярним випадком застосування статуту нерухомості до відносин, що виникають у сфері спадкування з іноземним елементом. Прийнята у міжнародному приватному праві національна процесуальна норма передбачає, що критерієм підсудності є місце знаходження спірного нерухомого майна. Вихідним правилом для формулювання такого підходу свого часу стала норма ч. 2 ст. З ФЦК, згідно із якою «управління нерухомим майном, у тому числі тим, що знаходиться у володінні іноземних громадян, здійснюється у відповідності з французьким законом». Прикладом застосування колізійної прив'язки Іех геі &ііае до питань спадкування нерухомого майна є двосторонні договори України з Болгарією (ч. 2 ст. 32), Грузією (ч. 2 ст. 34), Кіпром (ст. 18), КНДР (ч. 2 ст. 36), Литвою (ч. 2 ст. 35), Румунією (ч. 2 ст. 37), частина 2 ст. 45 Мінської конвенції 1993 р. та ін.
Друга половина коментованої статті містить спеціальну односторонню колізійну прив'язку про те, що спадкування майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, регулюється правом України. Необхідність такого врегулювання обумовлена специфікою зазначеного майна, яке у будь-який момент може виявитися у будь-якій частині світу. З огляду на зазначене застосування права держави реального місця знаходження майна в якості критерію для вирішення колізійних питань є недоцільним. Тому в якості умовного місця його знаходження обирається держава, у державному реєстрі якої це майно зареєстроване. Отже, якщо майно внесене до відповідного державного реєстру України, то за українським правом буде визначатися і його юридична кваліфікація. Таким чином, схема вибору права, що підлягає застосуванню до спадкування, складається з кількох етапів: перш за все слід звернутися до права держави, де знаходиться об'єкт спадкування, і у відповідності до цього права визначити, чи є він рухомим, нерухомим або таким, що ще й зареєстрований у відповідному державному реєстрі. Якщо річ є нерухомим майном або майном, яке підлягає державній реєстрації, то далі усі питання спадкування необхідно вирішуватися згідно із правом тієї держави, де річ знаходиться або у встановленому законом порядку зареєстрована.
Правило про те, що спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації, — правом держави його реєстрації, відоме й іншим національним законодавствам (зокрема, ст. 1224 ЦК РФ).
Стаття 72. Здатність осіб на складання і скасування заповіту. Форма заповіту і акта його скасування
1. Здатність особи на складання і скасування заповіту, а також форма заповіту і акта його скасування визначаються правом держави, у якій спадкодавець мав постійне місце проживання в момент скла-
167
дання акта або в момент смерті. Заповіт або акт його скасування не можуть бути визнані недійсними внаслідок недодержання форми, якщо остання відповідає вимогам права місця складання заповіту або права громадянства, або права звичайного місця перебування спадкодавця у момент складання акта чи в момент смерті, а також права держави, у якій знаходиться нерухоме майно.
1. У статті 72 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначається статут тестаментоздатності, тобто здатності фізичної особи вчиняти, змінювати або скасовувати заповіт. Заповідальна дієздатність є одним з проявів цивільної дієздатності фізичної особи, для визначення якої Закон закріпив загальне правило у ст. 18 (див. коментар до цієї статті). Однак його застосування обмежується винятком, що міститься у коментованій статті: «здатність особи на складання і скасування заповіту, а також форма заповіту і акта його скасування визначаються правом держави, у якій спадкодавець мав постійне місце проживання в момент складання акта або в момент смерті». Даний виняток поширюється на право, що підлягає застосуванню як до рухомого, так і нерухомого майна. Звернення законодавця при визначенні статуту тестаментоздатності, а також форми заповіту і акта його скасування до права держави, у якій спадкодавець мав постійне місце проживання в момент складання акта або в момент смерті є цілком виправданим, оскільки, спадкове право багатьох країн світу передбачає більш пільгові правила визначення тестаментоздатності фізичних осіб та форм вчинення заповіту, що могло б призвести до значних труднощів при вирішенні колізійних питань. Так, в Японії повна цивільна дієздатність настає з 20 років, однак тестаментоздатністю володіє будь-яка фізична особа, яка досягла 15-річного віку. Для дотримання форми вчинення заповіту фізичної особи, яку визнано недієздатною, достатньо присутності двох свідків з персоналу медичного закладу1. Отже, якщо заповіт було складено 16-річним громадянином України, який постійно проживає в Японії, то правом, що підлягає застосуванню буде японське право, згідно із яким такий заповіт буде визнано дійсним (зауважу, що згідно із ч. 1 ст. 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю).
Інший колізійний виняток, передбачений коментованою статтею, стосується визначення права, вимогам якого повинна відповідати форма заповіту або акта його скасування. У випадках, коли спадкові відносин ускладнені наявністю іноземного елементу, форма заповіту або акта його скасування повинні відповідати вимогам дійсності хоча б одного з наступних правопорядків: а) праву держави місця складання заповіту або права громадян-
' Див.: Вагацума С, Ариидзуми Т. — Гражданское право Японии: В 2-х кн. / Пер. с яп. — М., 1983. — Кн. 2. — С. 300.
168
ства, або б) праву звичайного місця перебування спадкодавця у момент складання акта чи в момент смерті, або в) праву держави, у якій знаходиться нерухоме майно. Наприклад, ч. 2 § 2250 НЦУ дозволяє особі, якій безпосередньо загрожує смертельна небезпека, коли очевидно, що скласти заповіт згідно з встановленими законом приписами уже неможливо, вчинити заповіт у формі усної заяви у присутності трьох свідків. Так, якщо заповіт буде вчинено в Німеччині українським громадянином, який мав постійне місце проживання в цій країні, то заповіт буде дійсним і в Україні, оскільки правом, що буде застосовуватися до форми заповіту, буде німецьке право.
У сфері спадкових відносин міжнародно-правовий досвід України в основному зводиться до участі у різних двосторонніх договорах про правову допомогу. Так, наприклад, найбільш комплексно до вирішення колізійних питань у сфері спадкових відносин підходить Мінська конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 р. Передусім Конвенція встановлює фундаментальний принцип регулювання спадкових відносин за участю громадян СНД — принцип рівності (ст. 44). При вирішенні колізійних питань Конвенція виходить з принципу розщеплення спадкового статуту: спадкування рухомого майна визначається за законодавством держави, на території якої спадкодавець мав останнє місце проживання (ч. 1 ст. 45); спадкування нерухомого майна визначається за законодавством держави, на території якої воно знаходиться (ч. 2 ст. 45). Загальним винятком із спадкового статуту є колізійна норма щодо заповіту (ст. 47), яка за своєю конструкцією схожа зі ст. 72 українського Закону про МПП. Спеціальна стаття присвячена спадкуванню «виморочного майна»: «якщо за законодавством договірної сторони, що підлягає застосуванню при спадкуванні є держава, то рухоме спадкове майно переходить договірній стороні, громадянином якої є спадкодавець на момент смерті, а нерухоме спадкове майно переходить договірній стороні, на території якої воно знаходиться» (ст. 46).
169
Розділ XI
ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ
ЗА УЧАСТЮ
ІНОЗЕМНИХ ОСІБ
Стаття 73. Участь у процесі іноземних осіб
1. Іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі — іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.