- •1. Якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору.
- •1. Застосування права іноземної держави охоплює всі його норми, які регулюють відповідні правовідносини.
- •2. Застосування норми права іноземної держави не може бути обмежене лише на тій підставі, що ця норма належить до публічного права.
- •1. При визначенні права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом.
- •2. У випадках, що стосуються особистого та сімейного статусу фізичної особи, зворотне відсилання до права України приймається.
- •2. Якщо застосування права іноземної держави залежить від взаємності, вважається, що вона існує, оскільки не доведено інше.
- •1. Виникнення і припинення цивільної правоздатності фізичної особи визначається її особистим законом.
- •2. Іноземці та особи без громадянства мають цивільну правоздатність в Україні нарівні з громадянами України, крім випадків, передбачених законом або міжнародними договорами України.
- •2. Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи регулюються особистим законом цієї особи.
- •1. Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою регулюються останнім з відомих особистих законів цієї особи.
- •1. Права фізичної особи на ім'я, його використання та захист визначаються 11 особистим законом, якщо інше не встановлено законом.
- •1. До особистих немаинових прав застосовується право держави, у якій мала місце дія чи інша обставина, що стала підставою для вимоги про захист таких прав, якщо інше не передбачено законом.
- •1. Особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи.
- •2. Для цілей цього Закону місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави.
- •3. За відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити, застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи.
- •1. Цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи визначається особистим законом юридичної особи.
- •1. Підприємницька та інша діяльність іноземних юридичних осіб в Україні регулюється законодавством України щодо юридичних осіб України, якщо інше не встановлено законом.
- •1. Зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом.
- •2. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином.
- •1. Позовна давність визначається правом, яке застосовується для визначення прав та обов'язків учасників відповідних відносин.
- •1. До правочинів, предметом яких є право інтелектуальної власності, застосовується право, що визначається згідно з відповідними правилами цього Закону.
- •2. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.
- •3. Виникнення права власності внаслідок набувальної давності визначається правом держави, у якій майно знаходилося на момент спливу строку набувальної давності.
- •1. Право власності та інші речові права, відомості про які підлягають внесенню до державних реєстрів, визначаються правом держави, у якій це майно зареєстровано.
- •1. Захист права власності та інших речових прав здійснюється на вибір заявника відповідно до права держави, у якій майно знаходиться, або відповідно до права держави суду.
- •2. Захист права власності та інших речових прав на нерухоме майно здійснюється відповідно до права держави, у якій це майно знаходиться.
- •3. Захист права власності та інших речових прав, які підлягають державній реєстрації в Україні, здійснюється відповідно до права України.
- •1. Сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.
- •1. До засновницького договору, що є установчим документом юридичної особи з іноземною участю, застосовується право держави, у якій буде створена юридична особа.
- •1. До зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49—51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.
- •1. До вимоги про відшкодування шкоди на вибір потерпілого застосовується:
- •1) Право держави, у якій знаходиться місце проживання або основне місце діяльності потерпілого;
- •3) Право держави, у якій споживач придбав товар або в якій йому була надана послуга.
- •1. До зобов'язань, що виникли внаслідок набуття, збереження майна без достатніх правових підстав, застосовується право держави, у якій такі дії мали місце.
- •1) Громадяни України працюють у закордонних дипломатичних установах України;
- •3) Це передбачено законом або міжнародним договором України.
- •1. Форма і порядок укладення шлюбу в Україні між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, а також між іноземцями або особами без громадянства визначаються правом України.
- •1. Шлюб між громадянами України, якщо хоча б один з них проживає за межами України, може укладатися в консульській установі або дипломатичному представництві України згідно з правом України.
- •2. Укладення шлюбу між іноземцями в консульській установі або дипломатичному представництві відповідних держав в Україні регулюється правом акредитуючої держави.
- •2. Шлюб між іноземцями, шлюб між іноземцем та особою без громадянства, шлюб між особами без громадянства, що укладені відповідно до права іноземної держави, є дійсними в Україні.
- •1. Сторони шлюбного договору можуть обрати право, що застосовується до шлюбного договору, відповідно до частини першої статті 61 цього Закону.
- •3. У разі відсутності вибору права подружжям майнові наслідки шлюбу визначаються правом, яке застосовується до правових наслідків шлюбу.
- •1. Припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.
- •1. Недійсність шлюбу, укладеного в Україні або за її межами, визначається правом, яке застосовувалося відповідно до статей 55 і 57 цього Закону.
- •1. Права та обов'язки батьків і дітей визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв'язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини.
- •2. Якщо особа, яка має право на утримання, не може його одержати згідно з правом, визначеним у частині першій цієї статті, застосовується право їхнього спільного особистого закону.
- •3. Правові наслідки усиновлення або його припинення визначаються особистим законом усиновлювача.
- •4. Нагляд та облік дітей, усиновлених відповідно до положень цієї статті, здійснюються відповідно до особистого закону дитини.
- •1. Спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, — правом України.
- •2. Міжнародними договорами України та законами України можуть бути встановлені особливості участі у процесі дипломатичних агентів, персоналу міжнародних організацій та інших осіб.
- •1. Процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України.
- •1. Компетенція інших органів України щодо розгляду справ з
- •3. Міжнародні організації підлягають юрисдикції судів України в цивільних справах у межах, визначених міжнародними договорами України або законами України.
- •2. Доручення судів України про вручення документів громадянам України, які постійно проживають за кордоном, або отримання від
- •1. Визнання та виконання рішень, визначених у статті 81 цього Закону, здійснюється у порядку, встановленому законом України.
- •1. Цей Закон набирає чинності з 1 вересня 2005 року.
1. Припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.
1. Необхідність нормативного закріплення колізійного правила ст. 63 викликана існуючими численними розбіжностями серед
151
А
норм внутрішніх законодавств держав, які стосуються припинення шлюбу та його правових наслідків. І хоча правовідносини щодо припинення шлюбу, як правило, традиційно підпорядковуються особистому статутові, тим не менш складні колізійні питання у цій сфері постають як через неоднорідність існуючих підстав та порядку припинення шлюбу, так і через нерідкі випадки невизнання іноземних розлучень у національних юрисдикційних органах країн різних правових систем. Так, в одних країнах розірвання шлюбу категорично заборонено (Аргентина, Ірландія, Колумбія, Парагвай), в інших (Данія, Єгипет, Росія) можливе лише за наявності чітко визначених підстав (наприклад, на підставі заяви одного з подружжя, позбавлення волі на тривалий строк за злочин тощо). У більшості країн світу для розірвання шлюбу встановлено виключно судовий порядок (наприклад, Польща, Німеччина, Франція), однак в деяких (наприклад, Україна, Японія) визнається припинення шлюбу і на підставі постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану. Так, наприклад, § 1564 НЦУ встановлює, що шлюб може бути припинений тільки за рішенням суду на підставі заяви одного або обох з подружжя. Відповідно до ст. 227 ФЦК шлюб припиняється у випадку смерті одного з подружжя або законно вчиненого розлучення. При цьому випадками розлучення закон (ст. 229) називає: взаємну згоду, припинення спільного життя та винну поведінку подружжя. Тільки суд великої інстанції у цивільних справах компетений прийняти рішення про розлучення та його наслідки (ст. 247 ФЦК).
За чинним сімейним законодавством України шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя чи оголошення його померлим або внаслідок його розірвання (ст. 104 СК). В останньому випадку шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя або одного з них на підставі постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану після спливу одного місяця від дня подання такої заяви, якщо вона не була відкликана. Відповідно до ст. 107 СК України шлюб розривається державним органом реєстрації актів цивільного стану за заявою одного із подружжя, якщо другий із подружжя: 1) визнаний безвісно відсутнім; 2) визнаний недієздатним; 3) засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менш як три роки. Розірвання шлюбу за рішенням суду передбачається або за спільною заявою подружжя, яке має дітей (ст. 109 СК), або за заявою заінтересованої особи про визнання шлюбу фіктивним (ст. 108 СК).
Колізійне правило, передбачене статтею 63 цього Закону, підпорядковує усі питання щодо припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу праву, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу. Отже, норма ст. 63 відсилає для визначення усіх питань щодо припинення шлюбу та правових наслідків, що випливають з цього — до права певної держави, яким згідно з загальними приписами цього розділу є особистий
152
закон кожної з осіб (а саме Іех раїгіае), які подали заяву про укладення шлюбу. Використання формули прикріплення Іех регзопаїіз у різних її варіаціях (Іех раїгіае або Іех йотісіїіі) при регламентації припинення шлюбу є широко вживаним у національному законодавстві багатьох країн світу. Так, прив'язка громадянства чоловіка використовується у законодавстві Алжиру, Єгипту, Південної Кореї, ОАЄ та ряду інших. Наприклад, ч. 2 ст. 12 ЦК Алжиру підпорядковує питання розірвання шлюбу закону чоловіка, який є чинним на момент подання позовної заяви. Як внутрішнє законодавство латиноамериканських країн (зокрема, Венесуели, Перу, Уругваю), так і уніфіковані регіональні норми (Кодекс Бустаманте) надають перевагу прив'язці Іех дотісШі. Наприклад, згідно із ст. 52 Кодексу Бустаманте право на розлучення подружжя регулюється «законом подружнього доміцилію». Законодавство Австрії, Грузії та Німеччини для вирішення даного виду колізійних питань відсилає до права, яке встановлює загальні підстави шлюбу. Так, ч. 1 ст. 17 Ввідного закону до НЦУ встановлює, що розірвання шлюбу підпорядковується праву, яке є визначальним для загальних наслідків шлюбу на момент прийняття до судового провадження заяви про розірвання шлюбу. Стаття 310 ФЦК прив'язує питання щодо розлучення та роздільного проживання до французького права (Іех Гогі). Аналогіча прив'язка використовуються законодавством В'єтнаму, Ємену, Китаю, Латвії та ряду інших країн. Для значної кількості законодавств країн світу є характерним встановлення у різних комбінаціях кумулятивних прив'язок щодо вирішення питань припинення шлюбу та його правових наслідків (наприклад, Естонія, Італія, Португалія, Румунія, Туніс, Туреччина, Угорщина, Швейцарія та ін.).
Приписи відповідних договорів про правову допомогу, укладених Україною у питанні припинення шлюбу та правових наслідків припинення шлюбу, також виходять з чіткого поділу колізійних норм залежно від громадянства подружжя (див. відповідні договори з В'єтнамом (ст. 26), Литвою (ст. 27), Польщею (ст. 26), Узбекистаном (ст. 29), Чехією (ст. 30) та ін.). При вирішенні питань про право, що підлягає застосуванню у справах щодо розірвання шлюбу, з закону спільного громадянства виходить і Мінська конвенція 1993 р. (ст. 28). Проблему визнання або невизнання іноземних розлучень також необхідно вирішувати у контексті існуючих двосторонніх договорів про правову допомогу. Так, наприклад, відповідно до ст. ст. 48, 49 Договору між Польщею і Україною рішення суду, яке винесене на підставі законодавства однієї країни, визнається таким, що має юридичну чинність у країні-контрагенті. Відповідно до Конвенції про визнання розлучень та рішень щодо окремого проживання подружжя (Гаага, 1970 р.) для визнання розлучень необхідно, щоб відповідач або позивач мали своє останнє місце проживання у договірній державі (або обидві сторони), або лише позивач був громадянином договірної держави (ст. 2).
153
Стаття 64. Визнання шлюбу недійсним