- •1. Якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору.
- •1. Застосування права іноземної держави охоплює всі його норми, які регулюють відповідні правовідносини.
- •2. Застосування норми права іноземної держави не може бути обмежене лише на тій підставі, що ця норма належить до публічного права.
- •1. При визначенні права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом.
- •2. У випадках, що стосуються особистого та сімейного статусу фізичної особи, зворотне відсилання до права України приймається.
- •2. Якщо застосування права іноземної держави залежить від взаємності, вважається, що вона існує, оскільки не доведено інше.
- •1. Виникнення і припинення цивільної правоздатності фізичної особи визначається її особистим законом.
- •2. Іноземці та особи без громадянства мають цивільну правоздатність в Україні нарівні з громадянами України, крім випадків, передбачених законом або міжнародними договорами України.
- •2. Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи регулюються особистим законом цієї особи.
- •1. Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою регулюються останнім з відомих особистих законів цієї особи.
- •1. Права фізичної особи на ім'я, його використання та захист визначаються 11 особистим законом, якщо інше не встановлено законом.
- •1. До особистих немаинових прав застосовується право держави, у якій мала місце дія чи інша обставина, що стала підставою для вимоги про захист таких прав, якщо інше не передбачено законом.
- •1. Особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи.
- •2. Для цілей цього Закону місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави.
- •3. За відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити, застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи.
- •1. Цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи визначається особистим законом юридичної особи.
- •1. Підприємницька та інша діяльність іноземних юридичних осіб в Україні регулюється законодавством України щодо юридичних осіб України, якщо інше не встановлено законом.
- •1. Зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом.
- •2. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином.
- •1. Позовна давність визначається правом, яке застосовується для визначення прав та обов'язків учасників відповідних відносин.
- •1. До правочинів, предметом яких є право інтелектуальної власності, застосовується право, що визначається згідно з відповідними правилами цього Закону.
- •2. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.
- •3. Виникнення права власності внаслідок набувальної давності визначається правом держави, у якій майно знаходилося на момент спливу строку набувальної давності.
- •1. Право власності та інші речові права, відомості про які підлягають внесенню до державних реєстрів, визначаються правом держави, у якій це майно зареєстровано.
- •1. Захист права власності та інших речових прав здійснюється на вибір заявника відповідно до права держави, у якій майно знаходиться, або відповідно до права держави суду.
- •2. Захист права власності та інших речових прав на нерухоме майно здійснюється відповідно до права держави, у якій це майно знаходиться.
- •3. Захист права власності та інших речових прав, які підлягають державній реєстрації в Україні, здійснюється відповідно до права України.
- •1. Сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.
- •1. До засновницького договору, що є установчим документом юридичної особи з іноземною участю, застосовується право держави, у якій буде створена юридична особа.
- •1. До зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49—51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.
- •1. До вимоги про відшкодування шкоди на вибір потерпілого застосовується:
- •1) Право держави, у якій знаходиться місце проживання або основне місце діяльності потерпілого;
- •3) Право держави, у якій споживач придбав товар або в якій йому була надана послуга.
- •1. До зобов'язань, що виникли внаслідок набуття, збереження майна без достатніх правових підстав, застосовується право держави, у якій такі дії мали місце.
- •1) Громадяни України працюють у закордонних дипломатичних установах України;
- •3) Це передбачено законом або міжнародним договором України.
- •1. Форма і порядок укладення шлюбу в Україні між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, а також між іноземцями або особами без громадянства визначаються правом України.
- •1. Шлюб між громадянами України, якщо хоча б один з них проживає за межами України, може укладатися в консульській установі або дипломатичному представництві України згідно з правом України.
- •2. Укладення шлюбу між іноземцями в консульській установі або дипломатичному представництві відповідних держав в Україні регулюється правом акредитуючої держави.
- •2. Шлюб між іноземцями, шлюб між іноземцем та особою без громадянства, шлюб між особами без громадянства, що укладені відповідно до права іноземної держави, є дійсними в Україні.
- •1. Сторони шлюбного договору можуть обрати право, що застосовується до шлюбного договору, відповідно до частини першої статті 61 цього Закону.
- •3. У разі відсутності вибору права подружжям майнові наслідки шлюбу визначаються правом, яке застосовується до правових наслідків шлюбу.
- •1. Припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.
- •1. Недійсність шлюбу, укладеного в Україні або за її межами, визначається правом, яке застосовувалося відповідно до статей 55 і 57 цього Закону.
- •1. Права та обов'язки батьків і дітей визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв'язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини.
- •2. Якщо особа, яка має право на утримання, не може його одержати згідно з правом, визначеним у частині першій цієї статті, застосовується право їхнього спільного особистого закону.
- •3. Правові наслідки усиновлення або його припинення визначаються особистим законом усиновлювача.
- •4. Нагляд та облік дітей, усиновлених відповідно до положень цієї статті, здійснюються відповідно до особистого закону дитини.
- •1. Спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, — правом України.
- •2. Міжнародними договорами України та законами України можуть бути встановлені особливості участі у процесі дипломатичних агентів, персоналу міжнародних організацій та інших осіб.
- •1. Процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України.
- •1. Компетенція інших органів України щодо розгляду справ з
- •3. Міжнародні організації підлягають юрисдикції судів України в цивільних справах у межах, визначених міжнародними договорами України або законами України.
- •2. Доручення судів України про вручення документів громадянам України, які постійно проживають за кордоном, або отримання від
- •1. Визнання та виконання рішень, визначених у статті 81 цього Закону, здійснюється у порядку, встановленому законом України.
- •1. Цей Закон набирає чинності з 1 вересня 2005 року.
1. До зобов'язань, що виникли внаслідок набуття, збереження майна без достатніх правових підстав, застосовується право держави, у якій такі дії мали місце.
Сторони зобов'язання у будь-який час після його виникнення можуть домовитися про застосування до нього права держави суду.
1. Коментована стаття передбачає вибір права для такого виду недоговірних зобов'язань, як зобов'язання, що виникають у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави — сопсНсіїо ех саиза іпіизіа. При кваліфікації поняття «зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави» за українським правом слід керуватися положеннями глави 83 ЦК України, яка регулює відносини, що виникають з приводу даного кондикційного зобов'язання. Згідно із ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Під сферу дії даної колізійної норми підпадають будь-які відомі вітчизняному чи зарубіжному праву випадки виникнення вигоди у однієї особи за рахунок іншої (наприклад, передбачена ст. 1376 ФЦК — сопсіісііо іпсІеЬіІі). До складу питань, що підлягають вирішенню у відповідності з обраним правопорядком, входять підстави виникнення кондикційного зобов'язання, їх види, обсяг відшкодування доходів та витрат на утримання безпідставно набутого майна, а також випадки, коли безпідставно набуте майно не підлягає поверненню, тощо.
Основне правило, якого необхідно дотримуватися при визначенні права, що застосовується до набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, закріплене в абз.1 ст. 51: «До зобов'язань, що виникли внаслідок набуття, збереження майна
131
без достатніх правових підстав, застосовується право держави, у якій такі дії мали місце». При цьому «державою, у якій такі дії мали місце», слід вважати право тієї держави, де особа, яка без достатньої правової підстави набула майно або зберегла його, фактично набула або зберегла останнє у себе за рахунок потерпілого. Якщо, наприклад, в результаті помилкового платіжного доручення, яке потерпілий видав банку у Швейцарії, гроші надійшли на рахунок набувача в Україні, правом, що підлягає застосуванню у даному випадку, буде українське право. В зарубіжному праві багатьох країн світу прив'язка права «держави, в якій збагачення виникло», застосовується не як основна, а як субсидіарна формула прикріплення. Так, наприклад, ст. 38 Ввідного закону до НЦУ передбачає три колізійних правила щодо вибору права, яке підлягає застосуванню: право, що підлягає застосуванню до пра-вовідношення, з яким пов'язане виконання (ч. 1); право, держави, в якій здійснено вторження в сферу охоронюваних інтересів (ч. 2), і зрештою, «в інших випадках вимоги про повернення безпідставного збагачення підпорядковуються праву держави, в якій збагачення виникло» (ч. 3).
Обравши в якості права, що застосовується до даного кондик-ційного зобов'язання, право держави, у якій зазначені дії мали місце, законодавець диспозитивно дозволяє сторонам домовитися про застосування щодо їх відносин права іншої держави. Однак такий вибір закон обмежує виключно «правом держави суду» (Іех Гогі). У вищенаведеному прикладі з платіжним дорученням таким правом буде німецький закон.
132
Розділ VIII
КОЛІЗІЙНІ НОРМИ
ЩОДО ТРУДОВИХ ВІДНОСИН
Стаття 52. Право, що застосовується до трудових відносин 1. До трудових відносин застосовується право держави, у якій виконується робота, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
1. Коментована стаття містить загальне правило, яке регламентує питання визначення права, що застосовується до трудових відносин з іноземним елементом. В якості права, що підлягає застосуванню до трудових відносин, ускладнених іноземним елементом, дана стаття обирає право держави, у якій виконується робота (Іех Іосі ІаЬогіз). Зазначене правило корелює з положенням ст. 8 Кодексу законів про працю України, згідно із яким трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються законодавством держави, в якій здійснене працевлаштування (наймання) працівника, та міжнародними договорами України. Винятки з правила Іех Іосі ІаЬогіз можуть встановлюватися виключно у випадках, прямо передбачених законом або міжнародним договором України. Одним з таких випадків є норма ст. 54 КТМ України, яка встановлює, що порядок прийняття на роботу суднового екіпажу, його права і обов'язки, умови роботи на судні та оплати праці, соціально-побутового обслуговування на морі і в порту, а також порядок і підстави звільнення регулюються законодавством України, цим Кодексом, статутами служби на морських і риболовних суднах, генеральними та галузевими тарифними угодами, колективними і трудовими договорами (контрактами). Тобто щодо трудових відносин, які складаються у сфері торговельного мореплавства, законодавець використовує формулу прикріплення Іех па§і.
Формула прикріплення Іех Іосі ІаЬогіз є найбільш поширеною у правових системах світу. Це — основна прив'язка, що знайшла своє закріплення у законодавствах таких країн, як Австрія, Іспанія, Канада, Ліхтештейн, Румунія, Туніс, Угорщина, Швейцарія та ін. Разом з тим дія цього принципу не завжди поширюється на усі сторони міжнародних трудових відносин. В процесі здійснення правозастосовної практики існує низка інших колізійних прив'язок. В основному це — загальні колізійні принципи, що застосовуються до регулювання правовідносин у різних сферах, у тому числі і у регулюванні трудових відносин. До них відносяться: закон місця укладання трудового контракту; закон держави, з якої відряджено робітника на роботу; закон громадянства; закон місця знаходження адміністративного центру; закон прапора; закон перевізника та ін.
133
При регулюванні трудових відносин з іноземним елементом сторони доволі часто звертаються до використання принципу Іех уоіипіаііз («автономії волі»), якщо такий вибір необмежений національними імперативними нормами. Наприклад, польський закон про МПП (ст. ст. 32, 33) передбачає право сторін на вибір закону, що застосовується до їх трудових відносин, якщо цей закон має зв'язок з цими правовідносинами. Якщо сторони не зробили вибору, то застосовується право спільного місцепроживання або місцезнаходження сторін, а якщо робота повинна проводитися на підприємстві роботодавця — то право місцезнаходження підприємства. І лише в тому разі, коли сторони не вибрали права і не мають спільного місцепроживання або місцезнаходження, застосовується закон держави, в якій повинна проводитися робота (Іех Іосі 1аЬогі$), тобто формула прикріплення «місце виконання роботи» тут слугує лише тільки субсидіарною прив'язкою. Однак вільний вибір сторонами права, що підлягає застосуванню до трудових відносин між ними, повинен бути обгрунтованим, тобто у будь-якому разі обраний правопорядок повинен мати тісний зв'язок з відносинами, які він повинен регулювати. Це означає, що у випадку, коли, наприклад, польський працедавець і громадянин України обрали в якості права, що підлягає застосуванню, правову систему Німеччини, такий вибір буде визнаний судом недійсним.
Формула прикріплення Іех Іосі с!е1е§аііопі$ означає застосування до трудових відносин права держави місця знаходження підприємства, яке відрядило працівника для виконання певної роботи за кордон і переважно застосовується при виконанні роботи у кількох країнах (наприклад, у випадку з комівояжерами). Зокрема, § 44 австрійського Закону про МПП передбачає, що у випадку, коли працівник зазвичай виконує свою роботу більш, аніж в одній країні або коли він не має звичайного місця роботи, застосовується закон країни, в якій наймодавець має місце знаходження або в якій переважно здійснюється його діяльність. Подібний підхід закріплено у ч. 2 ст. 48 ліхтенштейнського Закону про МПП та в законодавстві ряду інших країн континентальної Європи. Якщо за допомогою вищезгаданих формул прикріплення все ж неможливо чітко визначити статут трудових відносин, законодавство окремих держав дозволяє звертатися до принципу ргорег 1а\у («закон найбільш тісного зв'язку»). Так, згідно з ч. 2 ст. 67 Кодексу МПП Тунісу, якщо працівник виконує свою роботу у кількох державах, трудовий договр регулюється сукупністю законів держави обзаведення роботодавця, якщо тільки з усіх обставин справи не випливає, що трудовий договір має більш тісні зв'язки з іншою державою.
Отже, для правильного вирішення проблеми визначення статуту трудових відносин суд повинен брати до уваги не тільки національність сторін, а й цілу низку інших важливих факторів: місце діяльності, місце вчинення трудового котракту, сферу інтересів та інші критерії, які обґрунтовують вибір відповідного правопорядку.
134
Стаття 53. Трудові відносини громадян України, які працюють за кордоном
Трудові відносини громадян України, які працюють за кордоном, регулюються правом України в разі, якщо: