- •1. Якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору.
- •1. Застосування права іноземної держави охоплює всі його норми, які регулюють відповідні правовідносини.
- •2. Застосування норми права іноземної держави не може бути обмежене лише на тій підставі, що ця норма належить до публічного права.
- •1. При визначенні права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом.
- •2. У випадках, що стосуються особистого та сімейного статусу фізичної особи, зворотне відсилання до права України приймається.
- •2. Якщо застосування права іноземної держави залежить від взаємності, вважається, що вона існує, оскільки не доведено інше.
- •1. Виникнення і припинення цивільної правоздатності фізичної особи визначається її особистим законом.
- •2. Іноземці та особи без громадянства мають цивільну правоздатність в Україні нарівні з громадянами України, крім випадків, передбачених законом або міжнародними договорами України.
- •2. Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи регулюються особистим законом цієї особи.
- •1. Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою регулюються останнім з відомих особистих законів цієї особи.
- •1. Права фізичної особи на ім'я, його використання та захист визначаються 11 особистим законом, якщо інше не встановлено законом.
- •1. До особистих немаинових прав застосовується право держави, у якій мала місце дія чи інша обставина, що стала підставою для вимоги про захист таких прав, якщо інше не передбачено законом.
- •1. Особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи.
- •2. Для цілей цього Закону місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави.
- •3. За відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити, застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи.
- •1. Цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи визначається особистим законом юридичної особи.
- •1. Підприємницька та інша діяльність іноземних юридичних осіб в Україні регулюється законодавством України щодо юридичних осіб України, якщо інше не встановлено законом.
- •1. Зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом.
- •2. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином.
- •1. Позовна давність визначається правом, яке застосовується для визначення прав та обов'язків учасників відповідних відносин.
- •1. До правочинів, предметом яких є право інтелектуальної власності, застосовується право, що визначається згідно з відповідними правилами цього Закону.
- •2. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.
- •3. Виникнення права власності внаслідок набувальної давності визначається правом держави, у якій майно знаходилося на момент спливу строку набувальної давності.
- •1. Право власності та інші речові права, відомості про які підлягають внесенню до державних реєстрів, визначаються правом держави, у якій це майно зареєстровано.
- •1. Захист права власності та інших речових прав здійснюється на вибір заявника відповідно до права держави, у якій майно знаходиться, або відповідно до права держави суду.
- •2. Захист права власності та інших речових прав на нерухоме майно здійснюється відповідно до права держави, у якій це майно знаходиться.
- •3. Захист права власності та інших речових прав, які підлягають державній реєстрації в Україні, здійснюється відповідно до права України.
- •1. Сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.
- •1. До засновницького договору, що є установчим документом юридичної особи з іноземною участю, застосовується право держави, у якій буде створена юридична особа.
- •1. До зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49—51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.
- •1. До вимоги про відшкодування шкоди на вибір потерпілого застосовується:
- •1) Право держави, у якій знаходиться місце проживання або основне місце діяльності потерпілого;
- •3) Право держави, у якій споживач придбав товар або в якій йому була надана послуга.
- •1. До зобов'язань, що виникли внаслідок набуття, збереження майна без достатніх правових підстав, застосовується право держави, у якій такі дії мали місце.
- •1) Громадяни України працюють у закордонних дипломатичних установах України;
- •3) Це передбачено законом або міжнародним договором України.
- •1. Форма і порядок укладення шлюбу в Україні між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, а також між іноземцями або особами без громадянства визначаються правом України.
- •1. Шлюб між громадянами України, якщо хоча б один з них проживає за межами України, може укладатися в консульській установі або дипломатичному представництві України згідно з правом України.
- •2. Укладення шлюбу між іноземцями в консульській установі або дипломатичному представництві відповідних держав в Україні регулюється правом акредитуючої держави.
- •2. Шлюб між іноземцями, шлюб між іноземцем та особою без громадянства, шлюб між особами без громадянства, що укладені відповідно до права іноземної держави, є дійсними в Україні.
- •1. Сторони шлюбного договору можуть обрати право, що застосовується до шлюбного договору, відповідно до частини першої статті 61 цього Закону.
- •3. У разі відсутності вибору права подружжям майнові наслідки шлюбу визначаються правом, яке застосовується до правових наслідків шлюбу.
- •1. Припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.
- •1. Недійсність шлюбу, укладеного в Україні або за її межами, визначається правом, яке застосовувалося відповідно до статей 55 і 57 цього Закону.
- •1. Права та обов'язки батьків і дітей визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв'язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини.
- •2. Якщо особа, яка має право на утримання, не може його одержати згідно з правом, визначеним у частині першій цієї статті, застосовується право їхнього спільного особистого закону.
- •3. Правові наслідки усиновлення або його припинення визначаються особистим законом усиновлювача.
- •4. Нагляд та облік дітей, усиновлених відповідно до положень цієї статті, здійснюються відповідно до особистого закону дитини.
- •1. Спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, — правом України.
- •2. Міжнародними договорами України та законами України можуть бути встановлені особливості участі у процесі дипломатичних агентів, персоналу міжнародних організацій та інших осіб.
- •1. Процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України.
- •1. Компетенція інших органів України щодо розгляду справ з
- •3. Міжнародні організації підлягають юрисдикції судів України в цивільних справах у межах, визначених міжнародними договорами України або законами України.
- •2. Доручення судів України про вручення документів громадянам України, які постійно проживають за кордоном, або отримання від
- •1. Визнання та виконання рішень, визначених у статті 81 цього Закону, здійснюється у порядку, встановленому законом України.
- •1. Цей Закон набирає чинності з 1 вересня 2005 року.
1. Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою регулюються останнім з відомих особистих законів цієї особи.
1. Колізійна норма ст. 20 охоплює випадки визнання фізичної особи безвісно відсутньою (ст. 43 ЦК України) і оголошення її померлою (ст. 46 ЦК України). Інститути визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою не здобули поширення в цивільному праві переважної більшості іноземних держав, однак навіть в тих національних правових системах, які практикують використання цих інститутів, підстави, порядок та юридичні наслідки їх застосування містять значні розбіжності. Так, на відміну від України законодавство багатьох країн взагалі не знає самостійної процедури визнання фізичної особи безвісно відсутньою. Наприклад, в країнах англосаксонської правової сім'ї (зокрема, Англія та США) можна встановити у суді лише презумпцію факту смерті особи, якщо стосовно неї немає жодних відомостей понад 7 років. До того ж ця презумпція матиме юридичну силу винятково щодо цієї справи.
Істотним різноманіттям відрізняються підстави та порядок визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою і в країнах, де цей інститут знаходить своє застосування. Зокрема, у Франції, визнання особи безвісно відсутньою може здійснюватися у двох формах: судове засвідчення презумпції безвісної відсутності та судове оголошення безвісної відсутності. В першому випадку суддя у справах опіки може за клопотанням зацікавлених сторін або прокурора встановити презумпцію безвісної відсутності, якщо особа перестала з'являтися у своєму місці проживання або місці перебування і від неї немає жодних відомостей (ст. 112 ФЦК). В другому випадку суд оголошує особу безвісно відсутньою, якщо з дня отримання відомостей про особу, яка зникла, минуло понад 20 років (ст. 122 ФЦК). Відповідно до ст. 21 ЦК Грузії визнання особи безвісно відсутньою може відбутися, якщо вона не з'являлася протягом 2 років за місцем свого проживання (в Україні — 1 рік), а оголошення померлою (ст. 22 ЦК Грузії) — якщо за місцем проживання особи немає відомостей про місце її перебування протягом 5 років (в Україні — 3 роки).
61
Коментована стаття, як і більшість аналогічних зарубіжних колізійних норм (Австрія, Греція, Італія, Перу, Туніс, Туреччина, ФРН), сформульована як двостороння і підпорядковує питання визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою особистому закону цієї особи. Наприклад, ознака громадянства відсутньої особи є визначальною за німецьким законодавством, причому правом оголошувати громадянина ФРН померлим наділені виключно суди цієї держави (§ 12 Закону ФРН «Про безвісну відсутність»). Значно менше країн, колізійні норми яких підпорядковують передбачені відносини принципу Іех Гогі (ст. 1170 ЦК Узбекистану, ст. 1200 ЦК РФ). Наприклад, згідно із ст. 1200 ЦК РФ визнання у Російській Федерації фізичної особи безвісно відсутньою і оголошення її померлою підпорядковуються російському праву. Окрім цього, законодавством ряду країн передбачено, що підлягає застосуванню право країни суду і у разі, коли справа, зважаючи на виправданий інтерес заявника, розглядається судом держави, громадянином якої не є відсутня особа (ст. 15 Закону Ліхтенштейну, ст. 11 Закону Польщі, ст. 16 Закону Угорщини).
В силу того, що інститут визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою передбачений у законодавстві не всіх країн світу, тому рішення українського суду може бути виконане тільки в Україні і в тих державах, де цей інститут існує і допускається визнання рішень іноземних судів, а також в країнах, з якими укладено відповідні двосторонні міжнародні договори (наприклад, ст. 24 договору між Україною та Республікою Македонія про правову допомогу в цивільних справах від 10.04.2000 р., ст. 27 аналогічного договору між Україною та Чеською Республікою 28.05.2001 р.). Із зазначених двосторонніх договорів, зокрема, випливає, що справи про визнання безвісно відсутніми або оголошення померлими громадян країн — учасниць цих договорів розглядаються, як правило, у відповідних іноземних державах за їх законами. Аналогічні правила закріплені і в міжнародних конвенціях, учасницею яких є Україна. Так, згідно із ч. 1 ст. 25 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (Мінськ, 1993 р.) у справах про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою та у справах про встановлення факту смерті компетентними є установи юстиції тієї держави, громадянином якої особа була на той час, коли вона за останніми даними була живою, а щодо інших осіб (наприклад, осіб без громадянства та ін.) — установи юстиції за останнім місцем проживання особи. Як виняток за певних умов допускається розгляд справи і судом іншої держави за клопотанням зацікавлених осіб, права та інтереси яких грунтуються на законодавстві цієї держави. Положення про компетенцію доповнені колізійною нормою про застосування закону суду — Іех Гогі: при розгляді справ про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим та справ про встановлення факту смерті установи юстиції відповідної країни застосовують законодавство своєї держави (ч. З ст. 25 Конвенції).
62
Стаття 21. Ім'я фізичної особи