Вопрос 4

Вищим носієм державного суверенітету в Республіки вважався римський народ, який висловлював свою волю через народні збори.

На думку дослідників, колективу громадян належав контроль над всією територією Риму та її населенням. Коміції приймали і скасовували закони, укладали мир і оголошували війну, обирали магістратів і жерців, проводили культові заходи, розбирали апеляції на рішення суду. Всі народні збори в стародавньому Римі поділялися на три види - куріатні, центуріатних і трибуто. Формально їх повноваження розрізнялися, однак на практиці збігалися.

Куріатні комиции займали важливе місце в житті громади до середини VI в. до н. е.., коли вони були єдиним видом народних зборів. Після реформ Сервія Тулія, що заснував розподіл громадян по центуріям, їх значення поступово зменшилася. У республіканський період вони стали грати незначну роль: як правило, па Курпат-них комициях проводилися різні сакральні заходи. Звичайним місцем їх проведення був Форум - центральна площа Риму.

Магістрат (скульптура III в. Е.)

Центуріатні комиції спочатку були військовими зборами римських громадян, а потім - зборами відповідно до ділення з майнових розрядами . Вони приймали закони, вирішували питання війни і миру, обирали старших і курульних магістратів, розбирали найбільш тяжкі злочини, надавали римське громадянство. Спочатку в центуріатних коміцій брало участь 193 центурії всіх майнових розрядів, а всі рішення на них приймалися, як правило, першим розрядом, який володів приблизно 51% голосів. У 221 р. до і. е.. в результаті проведеної реформи, поєднувала цензовий і територіальний принципи, число центурій збільшилася до 373. У кожну з 35 римських триб стало входити 10 центурій, до загального числа яких були додані 18 всаднических і 5 ремісничих. Місцем проведення центуріатних коміцій служило Марсове поле - низовина між Тибром і пагорбами Пії-ціеміі, Капітолієм і Квириналом. За давньою традицією вони скликалися поза міських стін. Народ, зібраний по центуріям, був у повному озброєнні і вважався військом, якому заборонялося переступати межу проживання цивільної громади. До середини III в. до н. е.. з розширенням території держави роль центуріатних коміцій поступово слабшає. На ці збори не потрапляють громадяни віддалених територій, а голоси мешканців Рима перетворюються на об'єкт купівлі-продажу конкуруючих політичних груп.

Трибуто комиції виросли з плебейських територіальних зібрань. Місцем їх скликання служили Капітолійський пагорб, Марсове поле або Форум. На трпбутпих комициях вибиралися жрецькі колегії і молодші магістрати, приймалися різні постанови, розбиралися скарги оштрафованих громадян. Спосіб прийняття рішенні па цих зборах (порівняно з центуріатними) був більш демократичним: кожна з 35 римських адміністративно-територіальних одиниць мала один голос і володіла рівними правами. Натомість думка сільських триб (зважаючи на їх кількісного переваги) завжди переважувало думку міських. У період пізньої Республіки (ІТ ст. До п. е..) Трпбутпие компціі поступово втратили політичне значення. Ними стали маніпулювати різні угруповання, які виносили на збори вже підготовлені рішення.

Основним владним органом в Римі VIII-1 ст. до і. е.. залишався сенат. Його рішення носили обов'язковий характер. Сенат обговорював it брав постанови по найважливіших внутрішньо-і зовнішньополітичних питань: адміністративним, військовим, культовим, судовим і фінансовим. Його суверенне становище в державі знайшло відображення в урочистій формулою «Senatus populusque Romanus» («Сенат і народ римський»).

Тривалий час найважливішим правом сенату було затвердження законів та інших рішень, вже прийнятих на народних зборах. У 339 р. до н. е.. в ході чергового етапу патрнцнанско-плебейської боротьби це право було замінено попередніми схваленням сенаторами проектів ко-міціатних законів. Наступного року воно поширилося па вибори магістратів. Деяке обмеження повноважень сенату сталося у III ст. до н. е.., коли розширилися права плебейських зборів.

До кінця IV в. до і. е.. сенатори призначалися консулами з представників патриціанського стану. Після 312 р. до п. е.. це право перейшло до цензорам, які стали формувати сенат з колишніх магістратів. Списки сенаторів складалися в строгій послідовності. Спочатку вносилися імена магістратів, які раніше займали курульні посади - цензорів, консулів, преторів, курульних едилів, потім вносилися імена молодших магістратів - плебейських едилів, народних трибунів, плебейських квесторів і немагістратов. Такий порядок відбився на регламенті засідань в сенаті. Першими отримували слово ті, чиє ім'я було занесене в цензорських список раніше за інших, а молодші терпляче чекали своєї черги.

Тривалий час (з VI до початку I в. До н. Е..) Чисельність сенаторів не перевищувала 300 осіб. У диктатуру Сулли (I в. До і. Е..) Вона збільшилася до 600, а при Цезарі доходила до 1000 чоловік. Засідання сенату проходили при закритих дверях в якому-небудь храмі пли громадському будинку. У II ст. до і. е.. давньогрецький історик Полнбпп наступним чином описав місце сенату в державному житті стародавнього Риму: «Що стосується сенату, то в його владі перебуває насамперед скарбниця, бо він відає всяким приходом, так само як і всяким витратою. Так, квестори не можуть виробляти видачі грошей пі па які потреби без постанови сенату ... Рівним чином всі злочини ... відає сенат. На обов'язки сенату лежить відправляти посольства до якого-небудь пароду поза Італії ... Рівним чином від сенату залежить у всіх подробицях і то, як прийняти котре з'явилося в Рим посольство і що відповісти йому ... Таким чином, держава представляється абсолютно аристократичним, якщо хто з'явиться в Рим у відсутності консула. У цьому переконані багато елліни і царі, бо всі майже справи римлян вирішуються сенатом ».

Виконавчу владу в Римській республіці уособлювали магістрати. Разом з народними зборами і сенатом вони складали єдину систему вищої влади і управління в державі. Самі магістрати поділялися на старших і молодших. До перших відносилися:

а) консули очолювали державу і володіли імперієм - вищої військової владою. Вони скликали сенат і коміції, готували проекти законів і постанов, стежили за виконанням прийнятих рішень, виконували обов'язки верховних головнокомандувачів. Обиралися консули центуріатними комициями. Значення цієї магістратури було дуже велике і доступ в неї отримували представники найбільш впливових римських сімей. Історик Полібій порівнював влада консулів з монархічною владою: «Консули, поки не виступають у похід з легіонами і залишаються в Римі, вершать всі державні справи, бо всі інші посадові особи, за винятком трибунів, знаходяться в підпорядкуванні у них і покірності; ... вони скликають народні збори, вносять пропозиції, вони ж виконують постанови більшості. Далі, вони мають майже необмежену владу в усьому, що стосується приготувань до війни і взагалі військових походів ... Тому всякий, хто зверне свій погляд тільки на цю владу, вправі буде назвати римське держава істинної монархією чи царством »60. Цицерон називав консулів «опікунами держави»;

б) претори вважалися молодшими колегами та заступниками консулів, володіли імперієм, очолювали судові розгляди. Обрання преторів здійснювалося в центуріатних коміцій;

в) цензори висувалися з колишніх консулів і раз на п'ять років (з перервою в 3, 5 року) проводили перепис населення і розподіляли громадян по трибам і центуріям, оновлювали список сенаторів, стежили за громадською моральністю та сімейної жнзнио громадян, володіли правом перекладати недостойних осіб зі списків перших центурій в менш значущі. Вибори цензорів відбувалися па центуріатних коміцій.

Перераховані магістратури називалися ще курульне (від лат. Curulis - «що відноситься до колісниці»). Їх носії мали право сидіти на особливих кріслах, прикрашених слонової Костеїв.

Молодші магістратури були представлені квесторами - спочатку виконували адміністративно-поліцейські функції, а потім відав архівами і фінансами, і курульні еділам, вича розбирали ринкові суперечки, влаштовували громадські гри і роздавали хліб населенню. Значну роль у державі грали і посадові лпца від плебейського стану: народні трибуни і народні еділи. Обрання всіх молодших магістратур проводилося на трнбутних комициях.

Загальна кількість посадових осіб в Республіці постійно збільшувалася. З кінця III до середини I в. до і. е.. воно виросло в чотири рази. У правління Юлія Цезаря крім двох консулів налічувалося 16 преторів, 8 едилів і 40 квесторів. Роздроблення виконавчої влади поступово призвело до ослаблення функцій магістратів і підвищенню ролі сенату в державному житті, що дало привід деяким історикам називати Римська держава I в. до і. е.. сенатської республікою.

Сучасні дослідники виділяють такі риси римських магістратур:

виборність;

Річні виконання посади (крім цензорів, які обиралися на 18 місяців );

колегіальність;

подальша відповідальність за службові дії (під час відправлення посади магістрат не міг бути притягнутий до судової відповідальності);

безплатність (виконання обов'язків вважалося не роботою, а пошаною).

Вищеперелічені магістратури були звичайними і тому називалися ординарними. У зв'язку з надзвичайними обставинами обиралися або призначалися екстраординарні магістратури, найбільш значущими з яких були диктатор і інтеррекса. Перший висувався з колишніх консулів на строк не більше шести місяців для виконання конкретного завдання. Другий виконував обов'язки консула протягом п'яти днів між консульськими виборами.

Особливу роль в римському державі грали жрецькі колегії - авгурів, понтифіків та інші. Вони спостерігали за відправленням громадських і домашніх культів, проводили сакральні церемонії, тлумачили закони та судові формули, виконували деякі адміністративні обов'язки. Кооптація довгий час була основним способом заповнення жрецьких колегій. З II в. до н. е.. кандидати на жрецькі посади стали проходити через процедуру ізбраппя в трнбутних комициях.