Вопрос 8

Римська моральність.

Багато авторів — і давні, і сучасні, — відзначали такі риси римського характеру, як раціоналізм, неспроможність до абстрактного мислення, використання чужих духовних (і не тільки духовних) здобутків..

Передусім слід взяти до уваги надзвичайно важливе значення в житті давньоримського суспільства таких інститутів, як рід і familia (сім'я, родина). Рід (gens) є групою родин, сімей вільних громадян, що ведуть своє походження від загального прародителя, які носять його ім'я, об'єднані спільністю культу і зобов'язаннями взаємодопомоги в дні війни і миру.

Familia {патріархальна родина) була осередком суспільства — найбільш фундаментальним і характерним з римських соціальних інститутів. За своїм характером вона нагадувала армійський підрозділ, переведений на військовий стан. Влада pater familias була практично необмеженою щодо дітей, дружини, рабів, худоби. Він один представляв родину в усіх зовнішніх відносинах, захищав її (і свої) права на суді, вважався єдиним володарем всього майна, що знаходилось в сім'ї або набувалося кимсь із членів родини. Життя і смерть рабів, дітей і, значною мірою, дружини, були в його владі. Права pater familias певною мірою обмежувалися звичаями, суспільною думкою, радою роду, а пізніше — преторськими едиктами.

Формальні приписи були значно суворішими, ніж реальна практика. В результаті між дітьми і батьками існували повага та приязнь, що приховувались зовнішньою стриманістю, а становище жінки було ліпшим, ніж у гуманній Греції.

Отже, римська родина (familia) являла собою своєрідне господарське об'єднання, — зібрання підвладних осіб і речей, що належать старшому родичу по висхідній лінії. Разом з тим, родичів об'єднували спільні родинні культи, божества (мани), поняття про честь, гідність, уподобання тощо

За своєю психологічною основою римська моральність тривалий час залишалася «антиміфологічною». З першими божествами дитина зустрічалася в родині, де її охороняли духи предків, а носіями божественного були батько й мати.

Римлянин зростав і його оточувало все ширше коло богів, які, однак, на відміну від грецьких були позбавлені людських якостей (Абстрації: Здоров'я, Молодість, Честь, Надія, Доблесть, Чистота, Злагода, Перемога, Рим)

Характерною рисою ритуалів була вимога виконання їх з такою точністю в словах і діях, що могла бути забезпечена тільки фахівцями — жерцями. (Тут варто звернути увагу на те, що такі самі суворі вимоги до формальної сторони договорів існували й на ранніх етапах розвитку римського права, які теж відбувалися під керівництвом жерців.)

Негативниі риси ритуалів - переважання форми, ритуалу над змістом.

Разом з тим, слід мати на увазі, що давня римська релігія зробила значний внесок у моральність: саме вона упорядковувала і зміцнювала індивіда, родину, державу. Вона фундаментувала також право, зводячи його до небесних витоків і вбираючи у релігійні шати, називаючи злочином порушення небесного порядку і спокою, підкріплюючи клятви авторитетом Юпітера. Завдяки їй усі сторони суспільного життя набували урочистості. До того ж релігія забезпечувала такий підхід, коли кожній дії уряду передувала молитва і ритуал, що підводило державу до такої нерозривної й тісної єдності з богами, що благочестя і патріотизм ставали одним цілим, а любов до Батьківщини підносилася до такої відданості, прикладів якої не знає історія людства. Пізніше римська моральність змінюється під впливом християнства. Вона стає м'якшою, в чомусь більш людяною. Але при цьому слід пам'ятати, що підвалини римського права було закладено, головним чином, ще у період республіки, на республіканських традиціях і чеснотах.

Римлянин, що отримав характерне для часів республіки виховання, був консервативним, шанобливим, відданим державі. Для нього не було обтяжливим підпорядкування наказам, служіння суспільним інтересам.На цьому ґрунтується право держави вимагати від громадянина звіту в суспільній діяльності, прибутках тощо. Індивідуалізм, свобода, що їх поважали греки, для римлянина поступалися місцем колективізму і загальній волі. Як зазначалося вище, він був позбавлений уяви, причому до такої міри, що навіть не міг створити власної міфології і з часом запозичив її у греків, а потім і на Сході. Він не потребував чистої науки і з підозрою ставився до філософії, що здавалася йому руйнівницею давніх вірувань та устрою.

Варто взяти до уваги точне спостереження Віла Дюранта, який писав, що життя римлянина не вимагало від нього розуміння ані Платона, ані Архімеда, ані Христа. Він умів лише одне — володарювати над Світом.

Виховання відбувалося також у процесі освіти і завдяки підбору дисциплін, і завдяки методиці подання навчального матеріалу. Формуванню правосвідомості, зокрема, сприяло вивчення напам'ять Законів XII таблиць. В той же час, наприклад, атлетиці уваги практично не приділялося, як предмету даремному: за римською уявою гартуватися і набиратися сил краще в процесі корисної роботи на земельній ділянці, а не виконуючи непотрібні вправи.