50.Види речей у приватному праві

Видів речей у римському праві є дуже багато. Але треба пам’ятати, що деякі із класифікацій так і залишилися у римському праві. Проте більшість використовується і сьогодні, зокрема Цивільному кодексі України від 16 січня 2003р. (гл.13 «Речі. Майно»).

Види речей:

речі за їх матерією: res corporales (речі тілесні); res incorporales (речі безтілесні)

Манципні(res mancipi) –які підлягали складній процедурі передачі – манципації (земельні ділянки, худоба, будівлі, раби, земельні сервітути та інші цінні речі, які становили економічну основу римського суспільства);

res nec mancipi–усі інші речі.

Рухомі – речі, які можна було пересувати у просторі (раби, худоба);

Нерухомі .Подільна річ, яка може бути поділена на частини без шкоди для її господарського призначення (вино, молоко, м’ясо);

неподільна, яка при поділі на частини втрачає свої властивості і не може служити за своїм початковим призначенням.

Річ індивідуально визначена(species) – якимось чином виділена річ (картина, ваза як витвір мистецтва...); річ наділена родовими ознаками(genus) – її мінова цінність визначена такими параметрами як вага, міра, кількість.

Не споживні в процесі користування не знищуються або споживаються (зношуються) непомітно (будівлі, земля, знаряддя праці);

Споживні – згідно з їх призначенням зменшуються або знищуються зовсім.

Головна річ – яка дає назву цілому або така, без якої інша не вживається.

Побічні певним чином залежали від головної речі і підпорядковувалися її юридичному становищу. До побічних речей відносили:

частини речі,

приналежність,

плоди,

витрати.

Прості–усі частини яких створюють щось фізично зв’язане і однорідне, створене з єдиного матеріалу.

Складні–складаються із штучно з’єднаних різнорідних речей, які мають між собою матеріальний зв’язок і носять загальну назву (корабель).

Сукупності роздільних речей матеріально між собою не пов’язані. Сукупність – об’єднана тільки загальною назвою або ім’ям.

Речі в обороті–які були об’єктами приватної власності і об’єктами обороту між окремими особами.

Речі, вилучені з обороту, які не могли бутиоб’єктом приватної власності в силу свого специфічного призначення.

Згідно з римським правом панування над речами могло мати фактичнийабо правовий характер

51. Сутність поділу на actio in rem та actio in personam (рожмежування речових та зобов’язальних прав)

Позови в давньоримському праві складали цілу систему, яка включала у себе різні їх види. Кожний позов був призначений для певної категорії спорів. В залежності від того, на захист яких прав був спрямований позов (речових або зобов'язальних) виділяють речові та особисті позови.

Actio in rem – речовий позов подавався з метою захисту права власності або іншого речового права (сервітутного, заставного та інших). Він міг бути заявлений проти будь-якої особи, яка посягне на речове право – незаконно заволодіє річчю, створить перешкоди власнику для нормального користування нею або іншим чином порушить право на річ. Оскільки заздалегідь невідомо, хто може порушити право, відповідачем за цим позовом могла бути будь-яка особа. Тому даний позов має абсолютний характер. Речові позови в свою чергу поділялися на віндикаційні та негатроні. Actio in personem – особистий позов заявлявся проти особи, яка зобов'язана на користь позивача на підставі контракту чи делікту. Цей позов випливав з правовідносин особистого характеру між двома чи кількома певними особами. Ці особи заздалегідь відомі, а тому відповідати за цим позовом може лише боржник даного кредитора – конкретна особа, що зобов'язана на користь позивача що-небудь передати у власність, щось зробити або утриматись від певних дій. Саме тому такий позов має відносний характер.

В залежності від підстав позову розрізняють позови цивільні позови (civiles), що були основані на ius civile, і позови магістратів (honorariae), що вводилися претором для захисту нових відносин, які не вписувалися у квірітське право.