55.Винекнення та припинення посідання

Посідання набувалось поєднанням двох елементів

• суб’єктивний – наявність володільницької волі, намір володіти річчю для себе

• об’єктивний – реальне володарювання над предметом, в будь-який момент здійснити потрібний вплив на річ

Лише в поєднанні ці елементи давали посідання.

Спосіб набуття посідання залежав також від характеру володіння - добросовісне володіння набувалось одним способом, недобросовісне - іншим. Законне володіння, що базувалось на правовому титулі, набувалось тим самим способом, що і право власності, або на підставі відповідного договору. Отже, володіння, основане на праві власності, могло набуватися тими самими способами, що і право власності: а)первісним(захват нічийних речей); б)похідним(купівля-продаж, позика, дарування).

Незаконне володіння набувалося тими самими способами,що і право власності, але з однією істотною різницею: право власності до набувача не переходило. Мала місце ніби імітація - ставилася мета придбати право власності, яке через певні чинники до набувача не переходило і володілець речі не ставав її власником. Незаконним, але добросовісним володінням ставало через купівлю-продаж res mancipi без додержання обряду манципації. Посідання припинялося:

1.фізичною загибеллю речі; 2.юридичною загибеллю речі(вилучення її з цивільного обігу); 3.втратою посесором одного з правових елементів посідання(фактичного володіння річчю або наміру вважати її своєю).

Крім того, посідання припинялося зі смертю посесора. Його спадкоємці повинні були знову відтворити й обгрунтувати весь склад посідання для себе.

56. Посесійний захист

Посідання захищалося за допомогою преторських інтердиктів. Такий захист називався посесійним, або інтердиктним. Його особливістю було те, що володілець мав довести лише факт посідання і факт його порушення. Оскільки при цьому посилання на право не допускалося, то й доводити правову підставу посідання не було потреби. Цим посесійний захист істотно відрізнявся від петиторного захисту, за допомогою якого захищалося право власності. Посесійним захистом користувалися як власники, так і фактичні володільці. Це зумовлювало ще одну особливість захисту посідання. Законне володіння мало ніби подвійний захист - посесійний як посідання, а за потреби петиторний як право власності. Незаконне володіння, а також володіння прекариста, заставодержателя, секвестрарія подвійного захисту не мало.

57 .Поняття та зміст права власності.

Римське право: право власності – це ставлення людини (індивіда) до речі

Право власності – це повне панування над річчю. Ця ознака сприяла відокремлення права власності від інших речових прав, які звужували право власника.

Позначення права власності в Римі – термін dominium, а з кінця республіканського періоду – propretas.

• Повноваження власника щодо речі – правомочності власника, що становлять зміст права власності:

  • право користування – полягало в можливості вилучення із речі її корисних природних властивостей

  • право збору плодів – включало не тільки природні плоди, а й цивільні (доходи, що приносить річ)

  • право розпорядження – право продажу, дарування, споживання, знищення тощо.

  • також можна було б віднести:

    • право володіння річчю

    • право забрати річ у кожного її фактичного володільця

Право власності – це право найбільш повне, у встановлених правопорядком межах, користування власною річчю, отримання із неї доходів та розпорядження останньою.

• Не належить до правомочностей власника:

  • володіння, як фактичне панування над річчю щодо її перебування у сфері фізичного або господарського панування власника

58.ВЛАСНІСТЬ ІНДИВІДУАЛЬНА ТА СПІЛЬНА

Залежно від суб'єкта права власність могла бути індивідуальною, або приватною, коли суб’єктом-володарем була фізична особа, наділена відповідним правовим статусом. Вона могла бути публічною, або суспільною, коли суб'єктом-володарем була юридична особа – корпорація публічного права або державна скарбниця. Нарешті, власність могла бути спільною, коли одна і та ж річ була предметом панування кількох рівноправних осіб.

• Спільна власність – це не зовсім нормальні випадки

  • в римському праві склалася така думка, що розвинений індивідуалізм сприяв боротьбі проти колективних форм власності

  • визначалось лише 2 правомочності спільних власників

    • право заперечення, яке надається кожному із учасників щодо розпорядження річчю іншими співвласниками

    • право кожного із співвласників вимагати розподілу спільної власності

  • Розподіл спільної власності:

    • добровільний порядок

      • шляхом уступки права на частку одному із співвласників

      • відчуження речі третім особам

59 ВЛАСНІСТЬ ДЕРЖАВНА ТА ПРИВАТНА

Залежно від об'єкту права власність була державною (поширювалася на речі, які не могли бути за своєю природою і суспільним призначенням предметами індивідуального володіння) і приватною (речі визнавалися придатними до індивідуального володіння). Залежно від походження і ступеня володіння власність поділялася на законну, або квіритську, коли володіння було досягнуте строго формальними, визнаними законами правовими способами, і природну, або бонітарну, коли володіння було досягнуте неформальними способами, визнаними преторським правом справедливими і такими, що відповідають інтересам як володарів, так і суспільства.