Вопрос 30

Термін джерело означає першооснову усього того, що відбувається - умови, місце, причини, які зумовлюють ту чи іншу подію або явище. В юридичній літературі з римського права, яка нагромадилася за дві тисячі років у різних народів поняття джерела права вживається: 1) у значенні матеріальних умов, з яких народжується право; 2) у значенні політичних, іделогічних, релігійних, моральних та інших умов, які впливають на зміст права; 3) у значенні форм правоутворення; 4) у розумінні джерела пізнання права.

. За своєю суттю право є лише піднесена до закону воля певної соціальної групи, класу або всього народу, зміст якої визначається матеріальними умовами життя суспільства.

У наведеному визначенні відображена єдність форми і змісту. Проте зміст може об’єктуватися в різних формах. У римському праві упродовж його історії формами правоутворення були: 1) звичаєве право; 2) закон (у період республіки - акти народних зборів, в період принципату - сенатусконсульти, в період абсолютної монархії - імператорські конституції); 3) едикти магістратів; 4) діяльність юристів.

В юридичній науці існує поняття джерело прав у розумінні явищ і фактів, які спеціально мають служити джерелом пізнання правових приписів. До найвідоміших і важливих джерел пізнання римського приватного права відносяться Закони ХІІ таблиць, кодифікація імператора Юстиніана, яка завершила розвиток римського права. У середньовіччя акти кодифікації Юстиніана дістали назву Corpus juris civilis - “Звід цивільного права”.

Вопрос 31

Кодифікація — це спосіб систематизації нормативних актів, здійснюється шляхом перероблення та зведення правових норм, що містяться в різних актах, у логічно узгоджений нормативно-правовий акт, який системно і вичерпно регулює певну сферу суспільних відносин, як правило, на галузевому рівні.

Види та методи

У юридичній літературі виокремлюють такі кодифікації:

загальну, в результаті утворюється кодифікований нормативний акт з основних галузей права (Звід законів);

галузеву, здійснюється на рівні певної галузі законодавства (основи законодавства, Цивільний, Кримінальний, Сімейний кодекси);

спеціальну (міжгалузеву), здійснюється в межах певної галузі законодавства чи інституту (Повітряний, Бюджетний, Лісовий, Митний кодекси).

Методи кодифікації:кодифікація-компляція, кодифікація-реформа.

Кодифікація-компіляція передбачає зібрання чинних правових норм та їх приведення в певну кодифіковану форму без істотних змін і доповнень, використовується в разі,якщо метою кодифікації є виключно спрощення та уніфікація законодавства. Приклад: Соборне уложення 1649 р.

Кодифікація-реформа передбачає зібрання правових норм та їх приведення в певну кодифіковану форму зі змінами і доповненнями, передбачає більш високий рівень юридичної науки та нормотворчої майстерності. Приклади: Французький цивільний кодекс 1804 р., Кодекс адміністративного судочинства України.

Вопрос 32

Правоздатність фізичної особи

Цивільна правоздатність є необхідною передумовою виникнен¬ня цивільних прав та обов'язків. Отже, правоздатність — це лише загальна, абстрактна можливість мати права чи обов'язки. Нато¬мість, конкретні права й обов'язки виникають з підстав, передбаче¬них законом, — юридичних фактів. Тому при рівній правоздатнос¬ті всіх людей конкретні цивільні права фізичної особи відрізняють¬ся залежно від її віку, майнового становища, стану здоров'я тощо.

Згідно зі ст.26 ЦК всі фізичні особи рівні у здатності мати осо¬бисті немайнові та майнові цивільні права та обов'язки, встановле¬ні Конституцією та цим Кодексом, а так само інші цивільні права, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст.ст.21-24 Конституції цивільна правоздатність ґрунтується на принципах рівноправності І соціальної справедли¬вості. Забороняються будь-які форми обмеження прав громадян за ознаками соціальної, расової, національної, мовної чи релігійної належності Певні обмеження правоздатності Іноземних громадян і осіб без громадянства встановлюються законом з метою державної безпеки або як захід—відповідь для громадян тих держав, які перед¬бачили обмеження для українців.

Правоздатність - здатність мати цивільні права та обов'язки — мають усі фізичні особи. Це означає, що фізичні особи мають здатність бути суб'єктом цивільних прав і обов'язків, мати будь-яке право чи обов'язок з тих, що надаються чи допускаються законом, тобто юридичну можливість, що випливає із закону. Лише за наявності правоздатності можливе виникнення конкретних суб'єктивних прав і обов'язків. Правоздатність є підставою для правоволодіння, його передумовою. Кожна особа може мати безліч суб'єктивних майнових і немайнових прав, однак ніколи не може мати їх всі. Так, наприклад, кожна фізична особа може мати авторські права на твори літератури, науки чи мистецтва, однак не кожна їх має в силу того, що не створила таких творів, не є їх автором. Саме тому обсяг правоздатності як суб'єктивного права, змістом якого є право мати права, завжди ширший за обсяг конкретного суб'єктивного права, що набувається особою на підставі правоздатності.

Водночас наявності у фізичної особи лише однієї цивіль¬ної правоздатності ще замало для визнання її повноцінним суб'єктом цивільного права. Для цього необхідна також і цивільна дієздатність, яку розуміють як здатність своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки. Інакше кажучи, здатність самостійно розпоря¬джатися своїми правами й нести цивільну відповідальність за свої дії.

Якщо правоздатність фізичної особи виникає в момент її народження і припиняється зі смертю, то дієздатність вини¬кає з моменту досягнення певного віку. Іноді з огляду на певні життєві обставини особа може її втрачати цілком або частково. Однак тимчасова відсутність у фізичних осіб діє¬здатності не означає, що вони не можуть виступати як суб'єкти цивільного права. Відсутність у них дієздатності компенсується діями їх законних представників—батьків, усиновителів, опікунів і піклувальників.

Громадянин може розпоряджатися суб'єктивними правами, однак не може зменшити свою правоздатність, не може від неї відмовитися. Водночас не мож¬на твердити і про безмежність змісту правоздатності, оскільки суб'єктивне право як міра можливої поведінки управомоченої особи має певні межі, визна¬чені законом. Так, певні види діяльності особи чи володіння певним майном можуть бути заборонені або обмежені законом.

Набуття конкретних суб'єктивних прав та володіння ними означає ре¬алізацію правоздатності і здійснюється за наявності певних юридичних фактів — дій чи подій. Тобто лише за наявності певного юридичного факту (наприклад набуття майна у власність) у право-суб'єктної особи виникне конкретне суб'єктивне право (у даному випадку — право власності на придбане майно), яке до цього часу мало характер лише аб¬страктної можливості мати таке право (у даному випадку — право власності).

Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. З цього не випливає висновку, що правоздатність є природним правом чи при¬родною якістю людини, оскільки вона надається саме в силу закону (так, раби в Стародавньому Римі не визнавались особами, що мають які-небудь права). Правоздатність є невід'ємною від особи незалежно від віку, стану здоров'я чи інших характеристик людини. В окремих випадках охороняються інтереси за¬чатої, але ще не народженої дитини. Так, відповідно до ч. 1 ст. 1261 ЦК спадкоємцями за законом є діти, зачаті за життя спадкодавця та на¬роджені після його смерті.

Положення щодо здатності фізичної особи мати окремі цивільні права та обов'язки з досягненням особою відповідного віку пов'язане з не¬обхідністю усвідомлення нею значення своїх дій та можливістю керувати ни¬ми. З певним віком пов'язується, наприклад, право займатися підприєм¬ницькою діяльністю, укладати певні правочини, обирати місце проживання, приймати рішення щодо зміни імені тощо

Цивільна правоздатність особи є невіддільною від неї і припиняється з її смертю. При цьому смертю вважається не лише припинення біологічного існування людини, а й оголошення фізичної особи померлою в порядку, визначе¬ному ст. 46 ЦКУ.