Вопрос 7

Право у системі культури.

Характеризуючи поняття «цивілізація», слід звернути увагу на те, що має йтися не про одну «цивілізацію», а про «цивілізації», оскільки це поняття існує в множині. Необхідно розрізняти світові та локальні цивілізації.

Світові цивілізації — це етап в історії людства, що характеризується певним рівнем потреб, здібностей, знань, навичок та інтересів людини, технологічним та екологічним способом виробництва, устроєм політичних та суспільних відносин, рівнем розвитку духовного репродукування (відтворення), по суті, йдеться про довготривалий (багатовіковий) історичний цикл. Зміна світових цивілізацій відображає поступальний рух історичного процесу, саморозвиток людства.

Кожна локальна цивілізація має свій почерк, свій ритм, більш або менш синхронізований з ритмом світових цивілізацій. Цивілізації не є статичними формами. Це динамічні утворення еволюційного типу. Вони не лише не здатні перебувати у стані спокою, а и не можуть довільно змінювати напрям свого поступального руху.

Цивілізацію (культуру) людства в цілому можна схематично розглядати як зрізану піраміду, що має п'ять шарів: перший — людина (сім'я); другий — технологічний спосіб виробництва; третій — екологічний спосіб виробництва; четвертий — соціально-політичний устрій; п'ятий — суспільна свідомість (духовний світ).

Право часто розглядають як елемент соціально-політичного устрою суспільства . Однак такий підхід дещо спрощено зображує роль права та його значення у системі цінностей (культури) людства. Адже забезпечення існування та функціонування суспільства, як складної динамічної системи, є лише одним з напрямів нормативного регулювання, що здійснюється правом (хоч саме тут виявляються його соціально-політичні властивості). Якщо ж оцінювати право як явище цивілізації в цілому, то слід враховувати, що воно покликане бути носієм вищих принципів, визначальних цінностей цивілізації, реалізувати історичне призначення суспільства, пов'язане зі ствердженням у ньому сили та потенції розуму, високих гуманітарних засад.

Отже, суть феномена права, як явища, що відображає вимоги цивілізації, не обмежується лише тим, що право нормативно об'єктивує та реалізує ці вимоги, воно також є чинником індивідуального самовираження особи, творчості, їх акумуляції, самозростання.

Таким чином, право є також елементом суспільної свідомості, складовою духовного світу людини та її світогляду.

При цьому слід також зважати, що право виникає у нерозривному зв'язку з релігією; у часи свого розквіту — стає елементом суспільної та індивідуальної свідомості, хоч і зберігає свій генетичний зв'язок з релігією, яка відіграє роль певного генетичного світоглядного коду.

Враховуючи викладене вище про сутність поняття «право» та зв'язок його з категорією «цивілізація», можемо визначити особливості визначення римського права та його місце у системі цивілізації (культури).

Як зазначав Ульпіан, «тому, хто вивчає право, насамперед треба мати на увазі, звідки виникло слово «право» (jus). А отримало воно свою назву від слова «justitia», адже згідно з чудовим визначенням Цельса, «право є наука про добре і справедливе» (Д. 1.1.).

Термін «justitia» зазвичай перекладають як «правосуддя». В працях з різних галузей права, де терміни «правосуддя» та «юстиція» використовують як рівнозначні. Термін «justitia» ще перекладають як «справедливість».

Вказані поняття були звичними й повсякденними для римлян, чому Рим значною мірою завдячує впливу етичних положень давньогрецької філософії.

Право Стародавнього Риму являє собою сукупність правил і норм, що регулювали у давньоримському рабовласницькому суспільстві відносини між громадянами, державою, організаціями з метою впорядкування (організації) цих відносин, забезпечення можливості реалізації прав та належного виконання обов'язків, а також захисту прав та інтересів учасників правовідносин. Однак право Стародавнього Риму як елемент давньоримської античної цивілізації, частину культури античного Риму слід відрізняти від римського права, що слід трактувати як сукупність загальних принципів і норм, що визначають становище особи та її взаємини з державою на підґрунті засад справедливості, добра та гуманізму.

Римське право, як таке, є явищем принципово іншої якості. Ввібравши у себе вищі досягнення не лише давньоримської, а й давньогрецької та інших стародавніх цивілізацій, будучи обробленим, систематизованим і вдосконаленим раціоналістичним римським розумом, воно перетворилося на елемент загальнолюдської цивілізації. (Спочатку адептом були лише європейські цивілізації, а затим, завдяки культурним і діловим контактам, вплив ідей римського права поширився на інші цивілізації. Цьому сприяла й та обставина, що на формування римського права помітний вплив справило близькосхідне право тощо.)