- •Вопрос 1
- •Вопрос 2
- •Вопрос 3
- •Вопрос 4
- •Вопрос 5
- •Вопрос 6
- •Вопрос 7
- •Вопрос 8
- •Вопрос 9
- •Вопрос 10.
- •Вопрос 11.
- •Вопрос 12.
- •Вопрос 13.
- •Вопрос 14.
- •Вопрос 15.
- •Вопрос 16.
- •Вопрос 17.
- •Вопрос 18.
- •Вопрос 19.
- •Вопрос 20.
- •Вопрос 21.
- •Вопрос 22.
- •Вопрос 23.
- •Вопрос 24.
- •Вопрос 25.
- •Вопрос 26
- •Вопрос 27
- •Вопрос 28
- •Вопрос 29
- •Вопрос 30
- •Вопрос 31
- •Вопрос 32
- •Вопрос 33
- •Вопрос 34
- •Вопрос 35.
- •Вопрос 37.
- •Вопрос38
- •Вопрос39
- •Вопрос40
- •Вопрос41
- •Вопрос42
- •Вопрос43
- •Вопрос44
- •Вопрос45
- •Вопрос46
- •Вопрос47
- •Вопрос48
- •50.Види речей у приватному праві
- •51. Сутність поділу на actio in rem та actio in personam (рожмежування речових та зобов’язальних прав)
- •52.Види речових прав.
- •53.Поняття посідання.
- •54.Види посідання (володінь)
- •55.Винекнення та припинення посідання
- •57 .Поняття та зміст права власності.
- •60. Виникнення та припинення права власності.
- •Захист права власності
- •Поняття, сутність та види прав на чужі речі.
- •Сервітути: поняття та види
- •65. Персональні сервітути
- •68.Заставне право
- •69. Захист прав на чужі речі
- •70. Поняття та види спадкування.
- •71. Спадкування за заповітом
- •72. Спадкування без заповіту ( за законом) (hereditas ab intestato)
- •73. Обовязкове спадкування (обов'язкова частка)
- •76.Захист спадкових прав
- •77.Забовязання. Поняття та види.
- •Види зобов'язань.
- •85. Поняття квазіконтрактів та їх види.
- •86. Ведення справ без доручення
- •89. Квазіделекти.
- •91. Самозахист прав
- •92. Преторські інтердикти.
- •94. Поняття та види позовів.
- •97. Екстраординарний процес.
- •98.( Подробный ответ) рецепція римського права.
- •100. Форми рецепції
- •101. Види і типи рецепції
- •104. Систематизація Юстиніана
- •Дигести (105)
- •111. Вплив римського права на кодифікації XIX ст.
Вопрос 33
Повноправним суб'єктом державного життя римської держави був римський громадянин (патрицій), що народився в законному шлюбі.
Будучи громадянином Риму, особа могла користуватися певними правами, але поряд з цим на нього покладалися і публічні обов'язки.
Способи придбання римського громадянства:
1) народження від римських громадян;
2) відпущення на свободу з рабства;
3) надання римського громадянства іноземцеві;
4) усиновлення римським громадянином іноземної дитини.
Римські громадяни поділялися на свободнорожденних, що володіють повністю правоздатністю, і вільновідпущеників (libertini), до яких належали раби, отримали свободу.
Вільновідпущеники знаходилися в прямій залежності від своїх колишніх панів і не могли служити в римських легіонах, а згодом і зовсім втратили право голосу. Крім цього, їм було заборонено укладати шлюби з особами сенаторського походження, а до I в. - З усіма вільно народженими.
З часом стверджується правило, що люди не рівні один одному. Раби ніколи не ставилися на один щабель з патриціями: вони були не людьми, а речами.
Коли римський юнак досягав повноліття, то батько приводив його на головну площу
Риму, де юнак записувався у відповідну трибу. І з цього моменту він ставав політично повноправним.
Але політичне повноправність не тягло за собою громадянського, тобто юнак не міг розпоряджатися майном, оскільки до тих пір, поки батько був живий, син знаходився під його владою і не міг здійснювати яких- або угод без прямого на те вказівки батька.
За римським правом політичне і цивільне повноправність було абсолютною привілеєм чоловіків. Жінок римські чоловіки вважали легковажними, тому жінки не могли вчиняти будь-яких угод, а також брати участь у політичному житті суспільства.
Але жінки не були зовсім відсторонені від участі у справах сім'ї та суспільства. Хоча їх вплив був і непрямим, але було досить значним. Вони виховували дітей, займали положення господині будинку і не раз чинили істотний вплив на долю Рима.
Римське громадянство припинялося або із смертю громадянина, або в результаті втрати статусу свободи, тобто коли особа перетворювалося на раба. Був присутній ряд обставин, за яких особа втрачало римське громадянство. До таких обставин ставилися військовий полон, засудження до смертної кари і ін
У Римській імперії особа, яка незаконно видавало себе за римського громадянина, засуджують до смерті. У 24 р. був прийнятий закон, згідно з яким вольноотпущеннік, що видавав себе за свободнорожденного, притягувався до кримінальної відповідальності.
Вопрос 34
Правове становище латинів.
Іншою категорією осіб у римському праві були латини, якими визнавалися давні жителі Лацію — околиць Риму — та їхнє потомство. Згодом правовий статус латинів почали надавати деяким італійським громадам і за межами Лацію. Після того, як у І ст. до н. е. римське громадянство поширилося на всю Італію, статус латина залишався лише за населенням позаіталійських громад чи провінцій, яким він надавався особливими актами Римської держави. Його також, як правило, набував раб, якого відпускав на волю латин або римський громадянин. Отже, статус латина набуває певного юридичного значення і відповідне оформлення внаслідок:
а) народження в сім'ї латинів. При цьому діють такі самі правила, що й для римських громадян: статус шлюбної дитини визначається за статусом батька, позашлюбної — за статусом матері;
б) присвоєння статусу латина актом органу державної влади;
в) добровільного переходу римського громадянина до числа латинів з метою одержання земельного наділу;
г) звільнення від рабства хазяїном — латином чи римським громадянином, але за умови надання йому правового статусу латина.
Правовий стан латинів істотно відрізнявся від правового статусу римських громадян. У сфері публічного права обмеження полягали в тому, що латини не мали права служити в римських легіонах, обиратися на посади римських магістратів. Однак, перебуваючи в Римі, вони мали право брати участь у роботі народних зборів, голосувати в них.
У цивільно-правовій сфері латини за правовим статусом наближалися до римських громадян, проте аж ніяк не всі. Основна їх частина — жителі Лацію, як і римські громадяни, мали право вступати до шлюбу і торгувати. Інші латини — раби, відпущені на волю, — одержавши статус латина, не мали права згідно з законом брати шлюб, заповідати своє майно, успадковувати. Після смерті такого латина його майно переходило до його колишнього хазяїна, що надав йому свободу. Зобов'язання померлого до патрона не переходили, тобто латини «жили як вільні, помирали як раби».
За бажанням латини мали змогу порівняно легко набути римське громадянство. Воно надавалося на підставі постанов Римської держави, що присвоювала його цілим категоріям латинів за певних обставин. Переїхавши на постійне місце проживання до Риму, вони також одержували статус римського громадянина. Згодом це призвело до різкого зменшення чоловічого населення в містах Лацію. Через це було встановлено правило: латин, що мав намір переїхати до Риму на постійне місце проживання, зобов'язаний залишити на місці попереднього проживання чоловіче потомство.
Права римського громадянина одержували також латини, обрані в своїх громадах на посаду магістратів або сенаторів. Як зазначалось вище, в І ст. до н. е. все населення Італії дістало правовий статус римського громадянина.
