Вопрос41

Конкубінат — позашлюбне співжиття без постійної волі партнерів вести спільне подружнє життя (affection maritalis) і без знаків поваги стосовно партнера по шлюбі (honor matrimonii).Конкубінат став широко розповсюдженим явищем після видання строгих законів Октавіана Августа про шлюб (Іех Jиlіа deаdulteriis; Іех Jиііа dе соеrcendo; Іех Julіа miscella). Незважаючи на суспільне значення і поширеність навіть у вищих колах, конкубінат не мав правових наслідків: співмешканка (concubina) не розділяла суспільного становища співмешканця (сопсиbinus), що поряд з конкубінатом міг бути одруженим, у той час як конкубінат дружини являв собою подружню зраду (adulterium). При принципаті правове поняття конкубінату було поширено на усі випадки, коли неможливий шлюб (matrimonium), насамперед, через соціальну нерівність.

Конкубіна - Це не дружина, вон не могла поділяті стійбища свого чоловіка. Діти, народжені в конкубінаті, не набувалі імені та статусу свого батька, статусу Шлюбно ДІТЕЙ, на них не пошірювалася Батьківська влада, не малі права на аліменті. Альо ці діти відрізняліся от незаконнонародженіх и називаєся liberti naturals (Природні діти). Згідно БУВ установлень порядок узаконення таких ДІТЕЙ. Спочатку жінка в таких відносінах НЕ набувала становища и соціального статусу свого фактичного чоловіка, Однак Згідно ряд прав Було візнано и за конкубіною. Дитина, народж такою жінкою, могла за Бажанов її батька буті узаконених и набуваті прав дитини, народженої у шлюбі. Слід звернути УВАГА на ті, Що конкубінат МіГ мати Місце Тільки за відсутності jus connubii. В іншому разітреба Було укладаті Закону шлюб або залішатіся у фактичних Шлюбно відносінах (D.25.3.7.) До Виникнення когнатського споріднення Сімейні Відносини Між рабами не малі ніякого значення. Альо з того годині римляни Певної мірою візнавалі и Родинні зв'язки рабів, які проявлялися в сімейних союзах рабів - контуберніумах (Conturbernium). Зв'язок раба з Рабіна, Як и з будь-Якою жінкою, не візнавався шлюб І не МАВ жодних правових НАСЛІДКІВ. Діти, народжені Рабіна, набувалі статусу Матері І не підпадалі Під батьківську владу. Порівнюючі Закону шлюб и контуберніум мі бачімо, Що при контуберніумі статус ДІТЕЙ повністю залежався від того, його призначення та правове становище Займан мати, ЯКЩО вон Була перегрінкою, то відповідно и її діти кож ставали перегринами. Батьки не МАВ влади над дітьмі самє того, Що смороду НЕ розділялі з ним Його статус. І навпаки Було при укладенні законного шлюбу, Аджея в ньому батьку МАВ НЕОБМЕЖЕНИЙ Влад не Ліше над жінкою.

Вопрос42

Відносини подружжя мали особистий та майновий характер. Вони істотно відрізнялися у шлюбі з чоловічою владою (cum manu) і у шлюбі без чоловічої влади (sine manu).

У шлюбі cum manu дружина була повністю під владою чоловіка на однакових умовах з його дітьми. Вона не мала юридичної самостійності і була повністю позбавлена правоздатності. Дружина вважалася річчю: її дозволялося продавати (в рабство), витребувати з будь-якого місця знаходження таким способом як і річ (віндикація), нарешті, не було перешкод для покарання дружини, враховуючи страту. Міру покарання дружини визначав сімейний суд, на який запрошували і кровних родичів дружини, але вирок виносив pater familias.

В майновій сфері дружина також була повністю безправною. Її майно переходило у власність чоловіка. Вона не мала права укладати ніяких цивільно-правових правочинів. Навіть у разі припинення шлюбу майно, принесене дружиною, не поверталося їй. Безправне становище дружини пом’якшувалося лише тим, що як агнатка свого чоловіка, вона вважалася його спадкоємицею, та поділяла громадське становище свого чоловіка.

У шлюбі sine manu дружина залишається під владою свого батька і агнаткою його підвладних членів сім’ї. Влада чоловіка на неї не поширювалася. Чоловік не мав ніякого фізичного впливу на її життя та свободу, тому вона могла з будь-яких підстав розлучитися з чоловіком.

Майно подружжя також залишається роздільним. Майно, яке належало дружині до шлюбу, залишалося її власністю. Вона мала право укладати з чоловіком будь-які майнові угоди, крім дарування. Навіть управління майном дружини здійснювалося чоловіком тільки тоді, коли дружина сама передавала йому майно. У цьому випадку відносини між подружжям визначалися на підставі договору доручення. Все, що набувалося дружиною, також надходило до її майна. Якщо між подружжям виникав спір щодо права власності на певні речі, то застосовувалася презумпція, що кожна річ належить чоловікові, поки дружина не доведе своє право власності на цю річ.

Подружжя несло відповідальність за дії один одного лише у випадках, коли один з них неналежно піклувався за майно другого, ніж за своє. Заборонялися позови подружжя один до одного, які тягли безчестя одного з них. Порушення подружньої вірності давало можливість для розірвання шлюбу в односторонньому порядку та мало наслідком позитивне вирішення питання щодо повернення приданого. Але наслідки порушення вірності були набагато складніші для дружини, ніж для чоловіка.

Придане (dos). На стадії заручин глави сімей вирішували питання щодо приданого, тобто майна, яке дружина приносила в дім чоловіка і яке, за загальним правилом, переходило у власність останнього. Приданим називали речі або інші майнові цінності, які надавалися чоловікові дружиною, її pater familias або третьою особою для полегшення матеріальних умов сімейного життя. Придане треба відрізняти від власного майна дружини, яке могло бути отримане нею як при укладенні шлюбу, так і в наступному її житті – спадкуванні, даруванні та іншим підставам. У багатьох випадках дружини були заможніше своїх чоловіків, які збагачувалися за рахунок майна дружини. Тому батьки наречених вимагають перед укладенням шлюбу виконання нареченим певних обіцянок на випадок його припинення, які в подальшому набувають статусу шлюбних договорів.

В ранню епоху, коли існував тільки шлюб cum manu, не було спеціального правового закріплення приданого. У разі відсутності домовленості щодо цього питання, придане не виділялося із іншого майна, яке приносила дружина, тобто воно повністю переходило у власність чоловіка. Коли стали укладати шлюби sine manu, придане як майно, яке передавалося чоловікові, мало особливий режим. При встановленні приданого стали укладати усну угоду, згідно якої чоловік приймав на себе зобов’язання повернути його у випадку припинення шлюбу (наприклад, у разі розлучення). За відсутності такої домовленості придане юридично залишалося в майні чоловіка назавжди: але чоловік з підстав морального обов’язку вважав необхідним залишити його за заповітом на користь дружини. На випадок припинення шлюбу розлученням претор надавав дружині позов про часткове повернення приданого в якості штрафу за безпідставне розлучення. У юстиніанівський період право чоловіка на придане було обмежено ще більше, а саме: придане залишалося чоловікові лише за умови розлучення з вини дружини, в інших випадках поверталося дружині або її спадкоємцям. Таким чином, хоча придане знаходилося в майні чоловіка і він фактично ним користувався, воно належало дружині. Чоловік залишав його як штраф за неналежне виконання дружиною шлюбних обов’язків.

В імператорський період виник звичай, за яким чоловік, отримуючи придане, робив відповідний внесок в сімейне майно в формі дарування на користь дружини. Спочатку такий внесок здійснювався до укладення шлюбу, тому що дарування між подружжям заборонялося. Саме тому він і отримав назву дошлюбного дарування. Згодом Юстиніан дозволив дарування і в шлюбі, яке стало називатися шлюбним даруванням. Таке дарування мало забезпечувальну функцію, яка зобов’язувала чоловіка у випадку розлучення з його вини повернути дружині не тільки придане, а й шлюбний дарунок як штрафну компенсацію. Розмір дарунку дорівнював приданому.