- •Моральне богослів’я
- •Відношення Морального богослів’я до моральної філософії.
- •Запитання до вступу:
- •Список літератури:
- •Частина 1-а
- •Розділ 1-й
- •Глава 1. Умови моральних дій (загальні і християнські).
- •Виховання моральної свободи та морального характеру.
- •Моральний закон і закон фізичний. Їхня схожість і відмінність.
- •Розділ 2 Про моральний закон і моральні дії
- •Про виконання заповідей. Поділ обов’язків (за ступінню важливості) Які бувають при цьому помилки?
- •Колізії обов’язків
- •Про чеснотливість та її характерні риси Поняття про чеснотливість
- •Характерні риси чеснотливості і три типи її вияву
- •Про чеснотливість як про добру справу Чеснотливість чи добре моральне життя характеризується і виявляється в добрих справах.
- •Запитання до теми:
- •Проблемні питання:
- •Гріх. Його властивість і види
- •Розвиток гріха від думки до діла
- •Про гріх, як схильність, гріховний нахил чи пристрасть
- •Про гріх, як гріховний настрій (стан) духу
- •Види порочного (чи гріховного стану)
- •Стан морального невідання
- •Стан моральної недбалості і безпечності
- •Стан моральної самоомани
- •Моральне лицемірство
- •Стан морального рабства
- •Стан морального відчаю
- •Стан морального огрубіння
- •Стан грішника
- •Благодать Божа і її значення і відродженні людини
- •Моменти навернення грішника до Бога
- •Вправляння і подвиги, які зміцнюють волю на добродіяння Про гріховний стан волі
- •Про зміни волі після навернення
- •Душевні та тілесні вправи людині у добрі: благодатні засоби виховання та зміцнення духовного життя Вправи, які формують розум, зігрівають до духовного життя
- •Читання і слухання Слова Божого, вивчення і закарбування в розумі істин Божественного Одкровення
- •Читання отцівських творів і життя святих отців та подвижників Церкви
- •Вправляння і розвиток розуму шляхом вивчення наук, які допомагали би християнинові гідно проходити своє покликання
- •Про збереження розуму від марного всезнайства, марної цікавості та гордості
- •Вправляння і подвиги, які зміцнюють волю на добродіяння Про гріховний стан
- •Про зміну волі після навернення
- •Про виховання волі у християнському дусі
- •Формування серця
- •Формування серця
- •Запитання до теми
- •Тілесні вправляння Тримання тіла в дусі нового життя
- •(Про дотримання мовчазності)
- •Необхідність, важливість і значення молитви
- •Вчення Святого Письма, святих отців та подвижників Церкви про молитву і про те, як навчитися молитви
- •Що потрібно для доброго успіху молитви?
- •Запитання до теми:
- •Про шлях просвітлення тих, хто удосконалюється. Богословські чесноти християнина: віра, надія, любов Про необхідність та важливість богословських чеснот
- •Запитання до теми:
- •Творення особистого спасіння і служіння ближнім на основі самовідданості та любові Любов до ближніх, її зв’язок з любов’ю до Бога та інших чеснот
- •Властивості чи вияви любові до ближніх.
- •Милосердя, благодійність і самовідданість у відношенні до ближніх
- •Співчуття і співрадість, довготерпіння і прощення кривд.
- •Доброзичливість: турбота про убереження ближнього від будь-якого морального і фізичного зла
- •Справедливість та повага до ближніх
- •Засоби для набуття та збереження любові
- •Любов – основний Закон і Творець людського життя
- •Запитання до теми:
- •Сімейні обов’язки християнина. Сім’я. Її моральне значення
- •Християнський шлюб як основа християнської родини
- •Взаємні обов’язки подружжя
- •Взаємні обов’язки батьків та дітей і родичів. Обов’язок християнських батьків відносно дітей
- •Обов’язки дітей відносно батьків
- •Взаємні обов’язки батьків
- •Запитанння до теми:
- •Християнин як член суспільства і держави. Поняття про державу. Моральність в суспільному житті
- •Любов до Вітчизни (патріотизм)
- •Запитанння до теми:
Про гріх, як схильність, гріховний нахил чи пристрасть
Хто чинить гріховне діло, наповнює себе гріхом, усі сили і всю істоту схиляє і спрямовує до гріха. Тому вже в першому вчиненні гріха закладається основа для навику, бо хто учинив коли-небудь якесь діло, легше, скоріше й охочіше учинить його вдруге тощо (особливо тілесні гріхи). Таким чином, гріх, учинений вперше, якщо не буде загладжений покаянням, але буде повторюватись поволі стане гріховною звичкою. З гріховної ж звички утворюється постійний нахил, схильність до гріха чи пристрасть. Через звичку пристрасть користується як духовним, так і тілесними органами для служіння гріху, а коли вже органи набувають більшої звички до гріха, вони, своєю чергою приводять пристрасть у рух. Між ними встановлюється цілковита взаємодія.
Поряд з поняттям «пристрасть» існує ще й інше: порок. Порок взагалі означає псуття або ушкодження, яке постійно перебуває, чи це буде фізичне чи моральне ушкодження (пороку) характеризується тим, що людина стає рабом того чи того окремого гріха. Поняття «порок» близьке до поняття «пристрасть», яке розуміється у широкому смислі.
Гріховний стан, або ж гріховна схильність чи пристрасть, – це постійне бажання грішити певним чином чи любов до якихось гріховних справ чи предметів. Наприклад, пристрасть ненаситства – це постійне бажання до надмірного переситу їжею і питвом.
Такі духовні нахили (чи пристрасті) в моральному житті мають велике значення. В них міцність зла, як у добрих нахилах міцність добра.
Пристрасть відносно діяльності людини є справді духовне рабство: людина ведеться нею, немов невільник, на зло, навіть всупереч волі, супроти власного бажання. «Великі – говорить св. Іоанн Золотоустий, – тортури від звички, тому що вона перетворюється на справжню потребу1».
Тут людська природа зазнає цілковитого приниження від гріха. Хтось намагається стримуватися від гріха, але спалахує, немов вогонь, пристрасть, і тягне до звичних гріховних справ. А хтось терзається, мучиться, лає себе, коли пристрасть стихає, та ледве вона заворушиться, він беззастережно підкоряється їй й охоче віддається в руки свого мучителя. В когось сила і влада пристрасті доходить до того, що ані переконання, ані страх, ані сором, ані біди, ані навіть смерть не в змозі відвернути його від гріховного діла.
Людина, котра слугує пристрасті, – неймовірно жалюгідна істота. В релігійно-моральному відношенні пристрасть – це справжнє духовне ідолопоклонство. Вона, мов ідол, стоїть у серці, в якому немов у капищі усе приноситься з радістю їй у жертву. Чиє серце прикипіло до якого гріха, для того він бог. Для обжерливця – черево (Філ. 3, 19), для сріблолюбця і лихваря – гроші (Кол. 3, 5) тощо. Відтак всіляка пристрасть – це тяжкий і смертний гріх, бо віддаляє від Бога і гасить ревність до богоугодного життя.
Не слід взагалі міркувати, ніби пристрасті утворюються природно, самі по собі. Будь-яка пристрасть – це наша справа. Кожен з нас з’являється на світ тільки з насінням усіх пристрастей – самолюбством. І це насіння потім життям і вільною діяльністю розвивається і зростає у велике гіллясте дерево з усілякими пристрастями. Він нас залежить чинити супротив гріху, не давати йому увійти у звичку, у пристрасть.
Від самолюбства, немов з кореня проростають основні, головні вітки: гордість, здирництво і ласолюбство. Від цих же коренів вихідних пристрастей відростають вже інші пристрасті, от-як, блуд, обжерство, заздрість, лінощі, злопам’ятство (гнів). Разом з першими трьома вони утворюють сім початкових пристрастей і є збудниками гріха і всілякої іншої гріховної схильності і пристрасті1.
Про викорінення пристрастей докладно пишуть всі св. подвижники, котрі у своїх творах торкаються питань духовного життя. У розділі про християнське подвижництво ми торкнемося їх докладніше.