Доброзичливість: турбота про убереження ближнього від будь-якого морального і фізичного зла

Істинна любов до людей повинна виражатися в доброзичливості (приязні) такою мірою, як і собі ми завжди бажаємо блага. “У всьому, як хочете, щоб з вами чинили, так і ви чиніть з ними” (Мф. 7, 12).

Доброзичливість є корінна властивість християнської любові і вона виявляється в турботах про вбереження ближнього від будь-якого морального і фізичного зла. Почуття доброзичливості має простиратися на всіх людей, без огляду на їхній стан, релігію і національність, повинно простиратися навіть на наших ворогів.

Почуття любові Божої християнин не може утаїти, а природно буде прагнути подати його й іншим, щоб і їм було відомо, що і вони його відчули. Це бажання зробити ближнього учасником віри в Бога і любові Божої називається ревністю за спасіння ближнього.

З почуття ревності за спасіння християнин насамперед прикладом свого життя показує перевагу своєї віри, чинячи з ближнім краще, аніж ближній з ним.

Такий спосіб впливу на ближніх для зміцнення добра в них і просвітлення Христової віри в них і просвітлення віри є найдієвіший.

Ми повинні оберігати ближнього і від фізичного зла. Найтяжчий гріх проти ближнього називається людиновбивством. Це один з найтяжчих гріхів, який волає до неба за помсту. Тінь убитого постійно переслідує вбивцю, а за гробом убивцю очікує жахлива доля.

Але, можна, звичайно, вбивати здоров’я і життя ближнього і непрямим чином; усіляким крадежем та позбавленням майна, засобів до існування тощо.

Доброзичливість передається також у піклуванні про честь і добро імені ближніх. Протилежним до цього пороком є осудженням ближніх і наклеп. Осудження ближніх є пристрасть без потреби і без розбору (просто задля егоїстичного і гріховного самовдоволення чи злості, злорадства).

Порок осудження є ознака відсутності смирення. Осудженню і злослів’ю передує або почуття заздрості чи ж з приниження ближнього в нашому серці, хизування над ближнім, тонке відчуття переваги над згрішилим братом, - “я не такий, як інші”. Любов же не заздрує, не підноситься, не гордує, але все покриває” (1 Кор. 13, 4, 7).

Не осуджуйте і не будите осуджені. “Бо тим же судом, яким судимо інших, осудять тебе” (Лк. 6, 37; Рим. 2,1). Кожний за себе віддасть відповідь Богові. А ти чому осуджуєш свого брата? Або й ти – навіщо принижуєш свого брата? Всі ми постанемо на суд Христовий” “Чи ж не станемо більше судити одне про одного, а краще судіть про те, як би не подавати братові випадку для перешкоди та спокуси” (Рим. 14, 12, 10, 13). Отож, наслідуємо милосердя Боже: “Будьте милосердні, як і Отець ваш Небесний милосердний”.

Зовнішньою формою доброзичливості є шанобливість чи ввічливість. “Любов не чинить беззаконь” (1 Кор. 13, 4). Сюди належать поклони, привітання, рукостискання, поцілунки та інші форми сердечного братнього - люб’язного ставлення. Ввічливість, привітність, шанобливість є обов’язок шляхетного і вихованого серця і неодмінна умова доброго співжиття людей. Спаситель, посилаючи апостолів на проповідь, давав їм настанову: “В який дім підете, спочатку говоріть; мир дому цьому” (Лк. 10, 6). І апостоли нерідко в своїх посланнях посилають братерські цілування християнам і всім заповідують; будьте братолюбні одне до одного з ніжністю у повазі одне до одного застерігайте” (Рим. 12, 10). “З ближнім, говорить преподобний Серафим Саровський, - треба поводитися ласкаво, не роблячи навіть і вигляду про образу”.