Любов до Вітчизни (патріотизм)

Діяльна любов до вітчизни, звана патріотизмом, є моральний обов’язок християнина.

Що слід розуміти під вітчизною? – Це країна, де ми народилися, фізично розвинулись, зміцніли і змужніли, де живуть наші батьки і жили наші предки, де спочиває прах тих та інших, де, може бути, ляже і наш прах, де жили і живуть люди близькі, дорогі нашому серцю; це суспільство, народ, в середовищі і під благотворним впливом якого ми отримали виховання та освіту, його звичаї, мораль, духовну культуру. Сукупність всього цього становить те, що прийнято називати вітчизною.

Любов до вітчизни так само природна, як і любов до себе, і вона в зародку є в кожної людини. Патріотизм – явище загальне в людському роді, і він також природний, законний і зрозумілий, як усе нормальне і необхідне в житті людини. Ми можемо знайти народ без будь-якого розвитку, але не знайдемо такого народу, у якого почуття любові до своєї вітчизни не виявляло би себе високими прикладами самовідданості. Любов до вітчизни не може бути відокремлена ані від любові до родини, ані від любові до батьківщини, до її природи, до міста чи села, в якому людина народилася і зростала, школі, в якій вона навчалася, до друзів, до рідних, до земляків, до одновірців, до обрядів, до рідних звичаїв, до історії своєї країни, до співгромадян. Батьківщина, де ми зросли і змужніли, значною мірою сприяла створенню в нас певної духовної особистості з певними поглядами, поняттями, духовно-розумовим настроєм та світоглядом.

Любов до вітчизни і співгромадян народжується і виховується в сім’ї: виплекана ж тут (як любов до батьків, братів і сестер, родичів, друзів і товаришів), вона потім із вступом людини в життя поширюється на більше коло людей, на свій народ, на вітчизну.

Християнська віра вказує християнинові для наслідування багато прикладів найчистішої і водночас найбільш зворушливої любові і прив’язаності до вітчизни в Авраама, Якова, Мойсея, пророка Єремії, в полоненого народу іудейського. Найвищий приклад любові до вітчизни являє Сам Господь Ісус Христос. Посланий на землю для спасіння усього світу, Він насамперед прийшов до своїх співплемінників, “до загублених овець дому Ізраїлевого” (Мф. 10, 6). В ап. Павла любов до свого народу була така полум’яна, що він, сумуючи за нього своїм серцем, бажав бути сам відлученим від Христа і, якби лише можна було перед судом Божим, ладен був пожертвувати самим спасінням своїм для братів своїх ізраїльтян (Рим. 9, 3).

Історія християнської Церкви являє нам багато високих прикладів патріотизму. Найбільш повчальний приклад любові до вітчизни показали нам перші християни. “Їх ненавиділи, гнали, мучили і вбивали свої співгромадяни – язичники, співвітчизники. Вони ж без ремствувань виконували усі громадянські повинності, з усією вірністю служили в полках, ніколи не порушуючи громадянського спокою, якнайсумлінніше виконували всі державні постанови, і тільки тоді, коли їх змушували зректися від Христа, вони говорили язичникам: “Треба коритися більше Богові, аніж людям”. Для своєї вітчизни вони робили все, що лише узгоджувалося з духом християнства. Ніхто не приносив стільки добра вітчизні, скільки приносили його християни своїми добрими звичаями, благодійністю, вірністю, терпінням і своїми молитвами”⁴².

Протилежним до патріотизму чи любові до вітчизни є так званий космополітизм. Космополітизм проповідує любов до всього людства маючи на увазі під вітчизною увесь світ, проповідує якесь загальне громадянство, не допускаючи ніякої особливої любові до вітчизни. Космополітизм, мріючи про якісь загальні інтереси людства, спонукає любити всіх мешканців землі, усіх країн і народів однаковою любов’ю. Такий бездушний космополітизм не має для себе підстави ані в природних настроях людей, ані в християнській релігії, ані в історії. А ще він цілком нездійсненний ,залишаючись лише самою порожньою мрією, і незвичайно шкідливий і руйнівний для суспільного і державного життя, бо під приводом загального людинолюбства вселяє і витворює в людей саму байдужість, холодність та нечутливість до ближніх і послаблює усі суспільні зв’язки та стосунки.

Космополітизм, “однакова любов до всіх”, не розуміючи ані народу, ані племені, ані нації, ані мови, ані релігії, по суті, є заперечення всіх завдань своєї вітчизни, релігії, народу, відмова від багатства своїх знань, свободи, праці і слави.

Космополітизм – це спотворення християнської любові. В ньому відсутня її істотна ознака – самозречення та актуальність (конкретність). Це любов лише на словах, саме наймення, прикрите крикливою назвою, а не любов діяльна, яка заперечує егоїзм. Жодними “інтересами усього людства” не можна замінити любові до батьківщини, до родини, рідного вогнища, рідних. Об’єктом любові космополіта є “людство” – абстрактне поняття, а не “людина”, “брат”, “ближній”, “співвітчизник”. В цьому перекрученні християнської любові нема ані Бога -“Першоджерела” любові, ані “ближнього” для вияву любові в житті.

Християнство визнає законними засновані з волі Самого Бога громадянські союзи людей. Тим самим воно освячує в людини її природне почуття прив’язаності до народу, який для нього свій і складову частину якого він становить.

Вважати себе громадянином усього людського світу – по суті те саме, що зовсім не вважати себе громадянином і зрікатися будь-яких громадянських обов’язків. Роздільне існування різних народів передвизначено Самим Провидінням Божим (Діян. 17, 16). За умови єдності свого походження і головного призначення кожен народ має своє особливе тимчасове завдання і чим краще виконує його, то більше сприяє загальному благу людського роду. Таким чином, не космополітизм, а патріотизм служить істинним виразом любові до ближніх, яку заповідує християнська віра, як одну з головних чеснот⁴³ лише справжній патріот є в той же час кращий друг людства і кращий наш ближній, а той, “хто не дбає про своїх, особливо про домашніх, той зрікся віри і гірший від невірного” (1 Тим 5, 8).