- •Моральне богослів’я
- •Відношення Морального богослів’я до моральної філософії.
- •Запитання до вступу:
- •Список літератури:
- •Частина 1-а
- •Розділ 1-й
- •Глава 1. Умови моральних дій (загальні і християнські).
- •Виховання моральної свободи та морального характеру.
- •Моральний закон і закон фізичний. Їхня схожість і відмінність.
- •Розділ 2 Про моральний закон і моральні дії
- •Про виконання заповідей. Поділ обов’язків (за ступінню важливості) Які бувають при цьому помилки?
- •Колізії обов’язків
- •Про чеснотливість та її характерні риси Поняття про чеснотливість
- •Характерні риси чеснотливості і три типи її вияву
- •Про чеснотливість як про добру справу Чеснотливість чи добре моральне життя характеризується і виявляється в добрих справах.
- •Запитання до теми:
- •Проблемні питання:
- •Гріх. Його властивість і види
- •Розвиток гріха від думки до діла
- •Про гріх, як схильність, гріховний нахил чи пристрасть
- •Про гріх, як гріховний настрій (стан) духу
- •Види порочного (чи гріховного стану)
- •Стан морального невідання
- •Стан моральної недбалості і безпечності
- •Стан моральної самоомани
- •Моральне лицемірство
- •Стан морального рабства
- •Стан морального відчаю
- •Стан морального огрубіння
- •Стан грішника
- •Благодать Божа і її значення і відродженні людини
- •Моменти навернення грішника до Бога
- •Вправляння і подвиги, які зміцнюють волю на добродіяння Про гріховний стан волі
- •Про зміни волі після навернення
- •Душевні та тілесні вправи людині у добрі: благодатні засоби виховання та зміцнення духовного життя Вправи, які формують розум, зігрівають до духовного життя
- •Читання і слухання Слова Божого, вивчення і закарбування в розумі істин Божественного Одкровення
- •Читання отцівських творів і життя святих отців та подвижників Церкви
- •Вправляння і розвиток розуму шляхом вивчення наук, які допомагали би християнинові гідно проходити своє покликання
- •Про збереження розуму від марного всезнайства, марної цікавості та гордості
- •Вправляння і подвиги, які зміцнюють волю на добродіяння Про гріховний стан
- •Про зміну волі після навернення
- •Про виховання волі у християнському дусі
- •Формування серця
- •Формування серця
- •Запитання до теми
- •Тілесні вправляння Тримання тіла в дусі нового життя
- •(Про дотримання мовчазності)
- •Необхідність, важливість і значення молитви
- •Вчення Святого Письма, святих отців та подвижників Церкви про молитву і про те, як навчитися молитви
- •Що потрібно для доброго успіху молитви?
- •Запитання до теми:
- •Про шлях просвітлення тих, хто удосконалюється. Богословські чесноти християнина: віра, надія, любов Про необхідність та важливість богословських чеснот
- •Запитання до теми:
- •Творення особистого спасіння і служіння ближнім на основі самовідданості та любові Любов до ближніх, її зв’язок з любов’ю до Бога та інших чеснот
- •Властивості чи вияви любові до ближніх.
- •Милосердя, благодійність і самовідданість у відношенні до ближніх
- •Співчуття і співрадість, довготерпіння і прощення кривд.
- •Доброзичливість: турбота про убереження ближнього від будь-якого морального і фізичного зла
- •Справедливість та повага до ближніх
- •Засоби для набуття та збереження любові
- •Любов – основний Закон і Творець людського життя
- •Запитання до теми:
- •Сімейні обов’язки християнина. Сім’я. Її моральне значення
- •Християнський шлюб як основа християнської родини
- •Взаємні обов’язки подружжя
- •Взаємні обов’язки батьків та дітей і родичів. Обов’язок християнських батьків відносно дітей
- •Обов’язки дітей відносно батьків
- •Взаємні обов’язки батьків
- •Запитанння до теми:
- •Християнин як член суспільства і держави. Поняття про державу. Моральність в суспільному житті
- •Любов до Вітчизни (патріотизм)
- •Запитанння до теми:
Любов до Вітчизни (патріотизм)
Діяльна любов до вітчизни, звана патріотизмом, є моральний обов’язок християнина.
Що слід розуміти під вітчизною? – Це країна, де ми народилися, фізично розвинулись, зміцніли і змужніли, де живуть наші батьки і жили наші предки, де спочиває прах тих та інших, де, може бути, ляже і наш прах, де жили і живуть люди близькі, дорогі нашому серцю; це суспільство, народ, в середовищі і під благотворним впливом якого ми отримали виховання та освіту, його звичаї, мораль, духовну культуру. Сукупність всього цього становить те, що прийнято називати вітчизною.
Любов до вітчизни так само природна, як і любов до себе, і вона в зародку є в кожної людини. Патріотизм – явище загальне в людському роді, і він також природний, законний і зрозумілий, як усе нормальне і необхідне в житті людини. Ми можемо знайти народ без будь-якого розвитку, але не знайдемо такого народу, у якого почуття любові до своєї вітчизни не виявляло би себе високими прикладами самовідданості. Любов до вітчизни не може бути відокремлена ані від любові до родини, ані від любові до батьківщини, до її природи, до міста чи села, в якому людина народилася і зростала, школі, в якій вона навчалася, до друзів, до рідних, до земляків, до одновірців, до обрядів, до рідних звичаїв, до історії своєї країни, до співгромадян. Батьківщина, де ми зросли і змужніли, значною мірою сприяла створенню в нас певної духовної особистості з певними поглядами, поняттями, духовно-розумовим настроєм та світоглядом.
Любов до вітчизни і співгромадян народжується і виховується в сім’ї: виплекана ж тут (як любов до батьків, братів і сестер, родичів, друзів і товаришів), вона потім із вступом людини в життя поширюється на більше коло людей, на свій народ, на вітчизну.
Християнська віра вказує християнинові для наслідування багато прикладів найчистішої і водночас найбільш зворушливої любові і прив’язаності до вітчизни в Авраама, Якова, Мойсея, пророка Єремії, в полоненого народу іудейського. Найвищий приклад любові до вітчизни являє Сам Господь Ісус Христос. Посланий на землю для спасіння усього світу, Він насамперед прийшов до своїх співплемінників, “до загублених овець дому Ізраїлевого” (Мф. 10, 6). В ап. Павла любов до свого народу була така полум’яна, що він, сумуючи за нього своїм серцем, бажав бути сам відлученим від Христа і, якби лише можна було перед судом Божим, ладен був пожертвувати самим спасінням своїм для братів своїх ізраїльтян (Рим. 9, 3).
Історія християнської Церкви являє нам багато високих прикладів патріотизму. Найбільш повчальний приклад любові до вітчизни показали нам перші християни. “Їх ненавиділи, гнали, мучили і вбивали свої співгромадяни – язичники, співвітчизники. Вони ж без ремствувань виконували усі громадянські повинності, з усією вірністю служили в полках, ніколи не порушуючи громадянського спокою, якнайсумлінніше виконували всі державні постанови, і тільки тоді, коли їх змушували зректися від Христа, вони говорили язичникам: “Треба коритися більше Богові, аніж людям”. Для своєї вітчизни вони робили все, що лише узгоджувалося з духом християнства. Ніхто не приносив стільки добра вітчизні, скільки приносили його християни своїми добрими звичаями, благодійністю, вірністю, терпінням і своїми молитвами”42.
Протилежним до патріотизму чи любові до вітчизни є так званий космополітизм. Космополітизм проповідує любов до всього людства маючи на увазі під вітчизною увесь світ, проповідує якесь загальне громадянство, не допускаючи ніякої особливої любові до вітчизни. Космополітизм, мріючи про якісь загальні інтереси людства, спонукає любити всіх мешканців землі, усіх країн і народів однаковою любов’ю. Такий бездушний космополітизм не має для себе підстави ані в природних настроях людей, ані в християнській релігії, ані в історії. А ще він цілком нездійсненний ,залишаючись лише самою порожньою мрією, і незвичайно шкідливий і руйнівний для суспільного і державного життя, бо під приводом загального людинолюбства вселяє і витворює в людей саму байдужість, холодність та нечутливість до ближніх і послаблює усі суспільні зв’язки та стосунки.
Космополітизм, “однакова любов до всіх”, не розуміючи ані народу, ані племені, ані нації, ані мови, ані релігії, по суті, є заперечення всіх завдань своєї вітчизни, релігії, народу, відмова від багатства своїх знань, свободи, праці і слави.
Космополітизм – це спотворення християнської любові. В ньому відсутня її істотна ознака – самозречення та актуальність (конкретність). Це любов лише на словах, саме наймення, прикрите крикливою назвою, а не любов діяльна, яка заперечує егоїзм. Жодними “інтересами усього людства” не можна замінити любові до батьківщини, до родини, рідного вогнища, рідних. Об’єктом любові космополіта є “людство” – абстрактне поняття, а не “людина”, “брат”, “ближній”, “співвітчизник”. В цьому перекрученні християнської любові нема ані Бога -“Першоджерела” любові, ані “ближнього” для вияву любові в житті.
Християнство визнає законними засновані з волі Самого Бога громадянські союзи людей. Тим самим воно освячує в людини її природне почуття прив’язаності до народу, який для нього свій і складову частину якого він становить.
Вважати себе громадянином усього людського світу – по суті те саме, що зовсім не вважати себе громадянином і зрікатися будь-яких громадянських обов’язків. Роздільне існування різних народів передвизначено Самим Провидінням Божим (Діян. 17, 16). За умови єдності свого походження і головного призначення кожен народ має своє особливе тимчасове завдання і чим краще виконує його, то більше сприяє загальному благу людського роду. Таким чином, не космополітизм, а патріотизм служить істинним виразом любові до ближніх, яку заповідує християнська віра, як одну з головних чеснот43 лише справжній патріот є в той же час кращий друг людства і кращий наш ближній, а той, “хто не дбає про своїх, особливо про домашніх, той зрікся віри і гірший від невірного” (1 Тим 5, 8).
