- •Моральне богослів’я
- •Відношення Морального богослів’я до моральної філософії.
- •Запитання до вступу:
- •Список літератури:
- •Частина 1-а
- •Розділ 1-й
- •Глава 1. Умови моральних дій (загальні і християнські).
- •Виховання моральної свободи та морального характеру.
- •Моральний закон і закон фізичний. Їхня схожість і відмінність.
- •Розділ 2 Про моральний закон і моральні дії
- •Про виконання заповідей. Поділ обов’язків (за ступінню важливості) Які бувають при цьому помилки?
- •Колізії обов’язків
- •Про чеснотливість та її характерні риси Поняття про чеснотливість
- •Характерні риси чеснотливості і три типи її вияву
- •Про чеснотливість як про добру справу Чеснотливість чи добре моральне життя характеризується і виявляється в добрих справах.
- •Запитання до теми:
- •Проблемні питання:
- •Гріх. Його властивість і види
- •Розвиток гріха від думки до діла
- •Про гріх, як схильність, гріховний нахил чи пристрасть
- •Про гріх, як гріховний настрій (стан) духу
- •Види порочного (чи гріховного стану)
- •Стан морального невідання
- •Стан моральної недбалості і безпечності
- •Стан моральної самоомани
- •Моральне лицемірство
- •Стан морального рабства
- •Стан морального відчаю
- •Стан морального огрубіння
- •Стан грішника
- •Благодать Божа і її значення і відродженні людини
- •Моменти навернення грішника до Бога
- •Вправляння і подвиги, які зміцнюють волю на добродіяння Про гріховний стан волі
- •Про зміни волі після навернення
- •Душевні та тілесні вправи людині у добрі: благодатні засоби виховання та зміцнення духовного життя Вправи, які формують розум, зігрівають до духовного життя
- •Читання і слухання Слова Божого, вивчення і закарбування в розумі істин Божественного Одкровення
- •Читання отцівських творів і життя святих отців та подвижників Церкви
- •Вправляння і розвиток розуму шляхом вивчення наук, які допомагали би християнинові гідно проходити своє покликання
- •Про збереження розуму від марного всезнайства, марної цікавості та гордості
- •Вправляння і подвиги, які зміцнюють волю на добродіяння Про гріховний стан
- •Про зміну волі після навернення
- •Про виховання волі у християнському дусі
- •Формування серця
- •Формування серця
- •Запитання до теми
- •Тілесні вправляння Тримання тіла в дусі нового життя
- •(Про дотримання мовчазності)
- •Необхідність, важливість і значення молитви
- •Вчення Святого Письма, святих отців та подвижників Церкви про молитву і про те, як навчитися молитви
- •Що потрібно для доброго успіху молитви?
- •Запитання до теми:
- •Про шлях просвітлення тих, хто удосконалюється. Богословські чесноти християнина: віра, надія, любов Про необхідність та важливість богословських чеснот
- •Запитання до теми:
- •Творення особистого спасіння і служіння ближнім на основі самовідданості та любові Любов до ближніх, її зв’язок з любов’ю до Бога та інших чеснот
- •Властивості чи вияви любові до ближніх.
- •Милосердя, благодійність і самовідданість у відношенні до ближніх
- •Співчуття і співрадість, довготерпіння і прощення кривд.
- •Доброзичливість: турбота про убереження ближнього від будь-якого морального і фізичного зла
- •Справедливість та повага до ближніх
- •Засоби для набуття та збереження любові
- •Любов – основний Закон і Творець людського життя
- •Запитання до теми:
- •Сімейні обов’язки християнина. Сім’я. Її моральне значення
- •Християнський шлюб як основа християнської родини
- •Взаємні обов’язки подружжя
- •Взаємні обов’язки батьків та дітей і родичів. Обов’язок християнських батьків відносно дітей
- •Обов’язки дітей відносно батьків
- •Взаємні обов’язки батьків
- •Запитанння до теми:
- •Християнин як член суспільства і держави. Поняття про державу. Моральність в суспільному житті
- •Любов до Вітчизни (патріотизм)
- •Запитанння до теми:
Вправляння і подвиги, які зміцнюють волю на добродіяння Про гріховний стан волі
З-поміж діяльних сил душі стоїть воля, істотна потреба якої – жити і діяти. Це – бажаний бік душі. Вона виявляє волю, бажання придбати, використати чи зробити, що знаходить корисним для себе чи потрібним, чи приємним, і не бажає протилежного тому. Вона тримає у своєму віданні всі сили душі і тіла, і всі спідручні способи, які і пускає в хід, коли слід. 1 Волі “належить облаштування нашого земного тимчасового життя – справи, плани, звичаї, учинки, поведінка – взагалі усе, чим виражає себе людина зовні і всередині. Її можна назвати здатністю прагнень і настроїв.2 Її головний предмет – щастя (благо). Види її дій – бажання і відрази: відвертатися від зла і прагнути до добра – в цьому її призначення, в цьому її життя.
В людині, в її теперішньому стані постійно і неминуче з’являються, змінюючи одне одного, всілякі прагнення та бажання. Причина їх появи, - це неповнота нашої істоти. Відчуття цієї неповноти примушує людину шукати предметів для заповнення себе. Все, що задовольняє цю потребу людини, – вважається щастям (благом).
В людини в невинному стані – так це й було. Але після гріхопадіння відбулося перетворення її волі. Куди спрямовувалася її воля? Як видно з обставин падіння – до себе. “Замість Бога людина сама себе полюбила безмежною любов’ю, поставила себе як виняткову мету, а все інше – засобом”3. Замість прямування і любові до Бога, замість Боголюбства – з’явилося самолюбство.
Звідси видно, що головна схильність, яка гніздиться в самій глибині душі у впалої людини, яка ще не піднялася, ще не живе Христовим життям, є самолюбство (самість) чи егоїзм. Усі порочні схильності – все моральне зло походить від самолюбства. Самолюбство – це мати невидимих зол, джерело усіх пристрастей і пороків. Кого вони долають, того неминуче перемагають і всі інші пристрасті. Самість чи самолюбство розвивається в людині з дитинства. Поступово самолюбство в людині, в якій воно вчасно не придушується, пускає дедалі глибше коріння, даючи зростати якійсь- небудь панівній пристрасті та розростатися іншим пристрастям.4 Як молоде деревце, людина посеред цих обставин несамохіть схиляється у якийсь-небудь бік, живлячи яку-небудь панівну пристрасть, а потім, ставши на шлях життя, діючи у тому ж напрямку, утверджується в ній звичкою, яка стає, як кажуть, другою природою. “Таким чином, людина набула якості від пристрасті, що оволоділа нею, або ж ствердилася в ній, і вся натура проникнута нею”1.
Людина утвердившись в такому напрямку, перебуває немов у темниці, зв’язана ланцюгами і звільнитися сама собою не може жодним чином. Пристрасті, які оволоділи нею чи кепські настрої волі складають з себе немовби непроникний покров, не пропускаючи до нього спасенного світла Божої благодаті. Це пояснюється тим, що на кожну пристрасть є коло предметів, які задовольняють її, які людина вважає благом, і володіння якими ставить головною метою. З цими благами вона розчиняється своєю душею і живе в них. По-друге, разом із звичкою до певного кола предметів, які задовольняють пристрасті, у людини утворюється і власне коло думок, які потурають цим пристрастям, які справедливо можна назвати забобонами серця чи волі. Так самолюбство тримає в голові людини постійну думку, що вона краще від інших, скрашує її недоліки і показує людину самій собі завжди хорошою.
В указаному розчиненні серця з видимими благами і в розпусних початках (забобонах), які виправдовують, пристрасть лежить як найтвердіша перешкода для дії благодаті на серце грішника і його навернення. Під впливом цих причин ніхто з людей, які володіють пристрастями, не вважає себе поганим, не бачить потреби у виправленні, не бачить, що виправляти.