Запитання до теми:

1. Які навичок або чеснота набуває християнин в боротьбі з гріхом?

1. Що потрібно християнинові для спасіння? Яке значення належать у цьому вірі, надії та любові?

1. Чому неможливо догодити Богові без віри? Як християнин повинен виявляти свою віру?

1. В чому виявляються відхилення від віри?

1. Що таке християнська надія?

1. Що означає бути відданим у волю Божу?

1. Які поширені відхилення чи гріхи проти надії, можуть виявлятися в людині?

Проблемні питання:

Чому любов – найвища чеснота та джерело всіх чеснот? Що охоплює істинна любов до Бога? Які ознаки і результати любові Божої? Які відступи та гріхи бувають супроти любові до Бога?

Список запропонованої літератури:

Свят. Тихон Задонський. Творения. М. 1889. О истинном христианстве.

Преп. Макарий Египетский. Беседы, послания, слова. Тр. Серг. Лавра, 1904.

Преп. Максим Исповедник. О любви.

Преп. Исаак Сирин. Подвижнические слова. Слово 84.

Преп. Симеон Новый Богослов. Слова. Вып. 1. М., 1892.

М. Олесницкий. Нравственное Богословие.

Прот. Скворцов. Катехизические поучения.

Блаж. Диадох. Подвижническое слово.

Прет. Иоанн Лествичник. Слово 25. Слово 30.

Творення особистого спасіння і служіння ближнім на основі самовідданості та любові Любов до ближніх, її зв’язок з любов’ю до Бога та інших чеснот

Любов до Бога і ближніх є головним керівним початком християнської моральності і надійним керівником у всіх окремих випадках життя. У заповіді про любов і самовідданість скорочено вміщується увесь зміст заповідей, полягає суть та виконання Божественного Письма, основа усіх наших обов’язків перед ближніми.

Без самовідданої любові до Бога і ближнього не може бути істинно – християнського життя. Любов повинна бути основою християнського життя¹.

Через любов християнин досягає Богоспілкування, бо лише любов з’єднує нас з Богом, Котрий є Любов (1 Іоан.4, 5-8… 16).

Учення Христового не можна пізнати за жодною іншою чеснотою, окрім як за любов’ю, як говорить Сам Господь Ісус Христос: “по тому взнають усі, що ви учні Мої, якщо будете мати любов між собою” (Іоан. 13, 35)².

Таким чином неможливо спастися інакше, як тільки через ближнього, а саме – через самовіддану любов до ближнього³.

Любов до Бога і любов до ближнього нерозривно зв’язані між собою. І “хто говорить, я люблю Бога, а брата свого ненавидить, той неправдивець; бо хто не любить брата свого, котрого бачить, як може любити Бога, Котрого не бачить? Якщо ж полюбимо Бога, то якою мірою ми наближаємося до Бога любов’ю до Нього, такою ж з’єднуємося любов’ю і з ближнім; і якою мірою з’єднуємося (любов’ю) з ближнім, такою ж з’єднуємося з Богом⁴.

Бог створив усіх людей за образом і подобою Своєю і є спільний для всіх людей Отець, а всі люди становлять немов одну родину, всі між собою брати, як діти одного Отця Небесного. В християнстві ж ми ще тісніше з’єднані в Ісусі Христі, Котрий є Глава Церкви; віруючі в Нього становлять одне тіло Церкви, а кожний зокрема є член одного тіла і брат один одному у Христі (Рим. 12, 5; 1 Кор. 12, 12-17; Ефес. 1, 22-23; 5, 23). Все це є досить суттєвою підставою і спонукою любові до ближніх. Але головною спонукою до любові є те, що Бог Сам усіх нас любить настільки, що віддає Єдинородного Сина Свого на смерть для нашого спасіння, щоб кожен хто увірував у Нього не загинув, але мав життя вічне (Іоан. 3, 16; Рим. 8, 32). А коли Бог так полюбив нас, говорить святий апостол, то й ми повинні любити одне одного (1 Іоан. 4, 11).

Крім того ми і від природи маємо співчуття (симпатію) до інших, яке схиляє нас до товариських стосунків з іншими і до прийняття участі в них. Цього вимагає і обопільна користь, тому що без допомоги інших самі по собі ми не можемо ані вдосконалюватися розумово і морально, ані убезпечити наше зовнішнє життя, зміцнити наш добробут, досягти свого найвищого призначення¹.