Про гріх, як гріховний настрій (стан) духу

Гріховний настрій чи гріховний стан духу легко визначити, протиставляючи його добродіючому духові, як він був описаний вище.

В дусі людини, в котрій переважає гріховний настрій, нема жадоби Божественного, духовного, вона не відчуває в ньому ніякої насолоди, а котрийсь навіть відвертається від нього і тікає. Нема сили до чеснотливого життя, така людина говорить: «Я часто хтів би виправитися і жити, як слід, але не можу пересилити себе.

В цьому стані нема Богоспілкування: грішник відвернув свої очі від Бога і не тільки не дивиться на Нього, але й не хоче дивитися і навіть боїться. Внутрішнє почуття і совість запевняють його, що він відпав від Бога, відкидається Ним.

Замість бажання ходити за волею Божою, у нього переважає свавільність, – своя воля служить початком усієї його діяльності; замість потреби та очікування небесної допомоги – самовпевненість і надія на земні засоби; на майно, на покровительство сильних світу цього, на свою житейську досвідченість, хитрість, спритність тощо.

Не відчуває грішник потреби і в захисті і допомозі з боку віри Христової і Церкви. Христос Спаситель і св. Церква для нього щось побічне не зовсім потрібне, якщо й не зайве.

Взагалі ж головні риси панування гріховного настрою в дусі людини – життя за своєю волею з відвертанням від Бога, неувага до Нього і Його закону. З них вже розвиваються інші риси.

Ми вказали на три сторони гріха: гріх як гріховний стан (настрій), пристрасна схильність і грішне діло.

Який же між ними зв’язок і взаємозалежність? Відношення між ними точно таке ж, як і в чеснотливості, – у відповідних їй добрих сторонах. Хто відвернувся від Бога на свою волю, часто повторюючи одні і ті ж самі грішні діла, всаджує в серці пристрасть до них. І поступово людина починає жити за своєю волею, відвертаючись від Бога, не слухаючи голосу совісті, ані одкровенного Божого закону. Зі стану духовного осліплення, недбальства і нечуттєвості, перебуваючи в гріховному житті, людина може поступово впасти у ще більшу глибину зла: невір’я, розпуста, нерозкаяність, відчай і запеклість у грісі.

Види порочного (чи гріховного стану)

Всі окремі одиничні гріхи походять на ґрунті пристрастей, які оволодівають людиною. Пристрасті, які володіють людиною утворюють той чи інший загальний гріховний стан, порочний стан усієї людини, стан гріховної зіпсутості людини, особливо її волі. І кожен одиничний гріх можна правильно зрозуміти, якщо він буде поставлений зв’язок з цим загальним порочним чи гріховним станом людини. Джерелом такого стану є життя за своєю волею, самолюбство. Із самолюбства, як із кореня, розвиваються всі порочні стани.

Порочний гріховний стан буває досить різноманітним. Найчастіше зустрічаються: стан моральної поведінки, моральної недбалості і безпечності, моральної самоомани, морального лицемірства, морального рабства, морального відчаю і моральної запеклості.

Стан морального невідання

Він характеризується тим, що людина, захоплюючись матеріальними інтересами чи корисливими розрахунками, втрачає будь-який інтерес до моральних питань і про свою гріховність або зовсім немає уявлення, або має туманне і непевне уявлення. Таким був стан людей в часи язичництва, коли, за словами ап. Павла, люди «чинили від суєтності свого розуму, були віддалені від життя Божого, не знали Христа, не мали надії обітування і були безбожниками у світі» (Еф. 4, 14–18). В такому стані моральність, як правило, замінюється пристойністю, чеснотливість – благовидністю, обов’язок – юридичною законністю учинків, без оживляючого їх духа доброї моральності. Небезпека цього стану зрозуміла: без будь-якої усвідомленості свого морального становища людина не може зробити ані кроку для свого виправдання.