Стан грішника

Грішника, до його навернення та оновлення в покаянні, слово Боже переважно зображає зануреним в глибокий сон.

Це загальна риса гріховного стану людини.

Тих, хто навертається, до нового благодатного життя, можна розділити на три групи. До першої групи віднесемо тих осіб, котрі після хрещення пішли дорогою тяжких гріхів і пороків, проводять життя в повному богозабутті, занурені в глибокий гріховний сон.

До другої групи віднесемо тих осіб, яких не можна назвати тяжкими чи очевидними грішниками, але які живуть тепло-холодним життям, хоча й не залишили Бога, але старанно служать і світові. За виразом апостола “вони поневолені матеріальним початком світу, живуть за стихіями світу” (Гал. 4, 3; Кол. 2, 8–20).

Для того й другого виду гріховних станів людей дуже характерним є турботливість (опікування) і життя за стихіями світу цього.

Відвернувшись від Бога, людина зупиняється на собі і себе ставить за головну мету у своєму житті і діяльності. Себелюбство стає основною рушійною силою її життєдіяльності. Відпавши від Бога, людина позбавила себе повноти життя, яке вона раніше отримувала від Бога. І вона намагається заповнити чимось утворену в ній порожнечу, вгамувати нічим незадоволену, безперестанну і нездоланну спрагу. Через це увесь свій вік – в праці, у великих і безперестанних турботах, зайняти всілякими предметами та інтересами, аби лишень втамувати спрагу, яка поглинає її, заповнити утворену душевну порожнечу. Предмети і справи навколишнього світу поглинають всю її увагу, увесь час і всю її діяльність. В них вона живе усім серцем і майже ніколи не буває в собі, а все – поза собою, у речах, створених чи винайдених суєтою.

Ця надмірна турботливість у грішника може бути різних видів та відтінків. Порожнеча в розумі, що забув Єдиного Бога, Джерело премудрості і знання, суєтну цікавість та вивідування. Порожнеча волі, яка позбавлена опори в Єдиному, спричиняє багато бажань, прагнення до володіння багатьма речами. Порожнеча серця, яке позбулося насолоди Богоспілкування, спричиняє жадобу до багатьох і всіляких задоволень, пошуки насолод внутрішніх та зовнішніх почуттів. Так грішник перебуває в невинних турботах про всезнання, оволодіння багатьма речами велику насолоду, у постійній круговерті, в якій він крутиться усе своє життя.

Ця суєтна круговерть у турботі про багато речей збільшується і ускладнюється неабияк від суєтного світу, чиї заняття, звичаї, правила, зв’язки, мова, веселощі, захоплення, поняття – все від малого до великого проникнуто пристрастями та пороками, гріхами, які становлять безвідрадне падіння духу миролюбців. Перебуваючи в живій спілці з усім цим світом, кожен грішник потрапляє у його тенета так, що й ворухнутися не по-мирському не має сил.

А ще на більшу біду грішника у цьому світі діє ворог нашого спасіння – “князь світу цього”, єдиний у лукавстві, злобі та досвіді у спокусах, з усім своїм полчищем слуг – темними духами. Через тіло і предметність, з якими змішалася душа після падіння, духи злоби мають до душі вільний доступ, і підступаючи, силкуються продовжити і поглибити перебування грішників у тенетах гріха, у мирських, суєтних і всіляких клопотах, по-різному розпалюють у душі цікавість, самолюбство, самовтіху, аби не дати людині отямитися, розірвати тенета, в які вона потрапила, та осліплення. “Суєта думає лише про одне, – пише єп. Феофан, – щоб те, чим людина поглинута, де її свідомість, увага, серце, – не було Бог, а щось інше замість Нього, щоб прикипівши до цього розумом, волею і серцем, він мав те замість Бога і дбав лише про те і лише тим насолоджувався і володів. Тут не тільки тілесні і душевні пристрасті, але й на перший погляд благовидні речі, от-як: вченість, художність, житейськість, – можуть бути оковами у яких сатана тримає осліплених грішників у своїй владі, не даючи їм отямитися¹.

Якщо подивитися на грішника з його внутрішнім настроєм і станом, то виявиться, що він іноді й багато знає, але сліпий щодо справ Божих і справи його спасіння, що він хоч безперестанно у турботах і клопоті, але бездіючий, і безпечний відносно влаштування свого спасіння, нечутливий до всього духовного. Гріхом уражені всі сили його істоти і в ньому переважає духовна засліпленість недбалість і черствість. Він не бачить свого стану, а тому не відчуває і загрози своєму становищу і не думає, яким чином від неї спекатися.

Крім вказаних вище двох груп тих, хто навертається від гріха до новоблагодатного життя, може бути ще третя група осіб: це ті, котрі можуть бути названі кращими з середовища християн. Це ті християни, які і в дитинстві жили чеснотливо і, зростаючи, зберегли себе невинними і старанно служили Господові. Але й таким особам необхідне навернення у смислі сходження на шлях свідомого і саможертовного догоджання Богові. Для кожного без винятку християнина настає у свій час такий період життя, коли він повинен свідомо і вільно сприйняти усе те, що він чув до цих пір про християнство і його вимоги, вільно запалитися вогнем ревності до Богодогоджання, набути тверду рішимість іти шляхом християнських чеснот.