Колізії обов’язків

Християнинові треба набувати навиків в оцінці істинної важливості обов’язків і правильно улагоджувати свої справи, аби, коли можливо, уникати зіткнення обов’язків, чи так званих колізій обов’язків.

Під іменем колізії обов’язків мова йде про такий збіг обставин в житті людини, коли вона поставлена перед необхідністю одночасно виконувати два чи кілька обов’язків, так що, виконуючи один, неминуче стає порушником одного й другого. Прикладів таких колізій обов’язків багато.

З теоретичного погляду допускати зіткнення обов’язків не можна, бо ж в основі християнського життя повинен лежати закон Божий. Звідси випливає, що з ідеального погляду зіткнення обов’язків в людському житті не трапляється. А коли є, то це пояснюється тим, що в людині моральний порядок порушений. Людський гріх вніс розлад в людську природу і людське життя.

В житті Ісуса Христа не було зіткнень обов’язків, тому що Його життя було ідеально досконалим. Звідси зрозуміло, що людина повинна побудувати своє життя так, щоб уникати зіткнень обов’язків. А це буде тоді, коли людина буде виконувати свої обов’язки своєчасно. Треба, щоб кожен момент її життя був наповнений відповідним змістом, і за такої умови усі людські обов’язки стануть на своє місце. Звичайно, буває так, що людина з різних причин відкладає виконання своїх обов’язків і самі ці невиконані обов’язки нагадують про себе в якийсь момент життя, на який падають інші обов’язки. І тому людині в один і той же момент доводиться виконувати кілька обов’язків.

В середні віки утворилась наука, звана казуїстикою (від латинського слова «казус» – випадок, подія), яка поставила на меті вирішувати усі можливі причини зіткнень обов’язків. Однак з плином часу, ця потреба втратила своє значення, бо ж неможливо передбачити усі випадки зіткнення обов’язків і неможливо скласти всі правила, якими можна керуватися для розв’язання випадків.

Православна Церква ніколи не зверталася до казуїстики і завжди попереджала, що слід турбуватися про уникнення колізій, особливо таких, у яких винна сама людина.

Зрозуміло, наприклад, що коли від лінощів чи від моральної недбалості людина не виконує в даний час якоїсь-небудь нагальної роботи, то в подальшому неодмінно станеться зіткнення двох робіт: минулої і теперішньої. Для уникнення колізії треба подбати про розподіл цих робіт, і тоді всі обов’язки вступають у правильне співвідношення і гармонію між собою. Треба доцільно розподіляти час. «Усьому свій час, і час будь-якої речі під небом». (Екл. 3, 1).

По-друге, треба ретельно стежити за тим, щоб не прийняти хибної колізії за істину дійсну. Між дійсною і хибною колізією, яка характеризується слабкощами, порочними нахилами людської породи, нема нічого спільного (в основі лежить відмінність). Наприклад, людина, жадібна до грошей, прикриває свою пристрасть турботою про сім’ю. Схильний до крадіжок виправдовується нестачею хліба. У разі ж дійсної колізії необхідно керуватися такими правилами.

Обов’язкам вищого порядку слід віддавати перевагу перед обов’язками нижчого порядку.

З огляду на цей порядок (правило), християнські мученики обов’язок зберегти життя приносили в жертву обов’язку зберегти віру, оскільки віра Христова дорожча від будь-якого життя. Це правило і має на увазі ап. Павло, коли говорить: «Треба коритися Богові, більшою мірою, аніж людям». (Діян. 5, 19).

Це правило ми виконуємо тоді, коли воліємо ширші обов’язки перед вузькими. В поняття ширших обов’язків може увійти служіння Вітчизні. Наприклад, воїн залишає свій дім і йде на військову службу. Це правило ми виконуємо, коли обов’язки до самих себе ми нехтуємо, задля добробуту інших людей, коли жертвуємо своїм спокоєм, здоров’ям, задля спокою інших людей. Можливі випадки, коли зіштовхуються високий рівень обов’язків з їх широтою. В даному випадку їхня широта повинна приноситись в жертву висоті обов’язків. Отже, індивідуум повинен жертвувати собою задля родини й вітчизни. Але суспільство не вправі зажадати нечесного поводження задля користі суспільства.

Вказані правила мають значення лише загальних керівних вказівок. Кожен окремий випадок вимагає особливого рішення та судження. Тому головним правилом при вирішенні цих випадків має служити просвітлена совість, християнська мудрість, чи за виразом Апостола повинен вирішувати навик розрізняти добро і зло (Євр. 5, 14). Що чистіша совість людини, то вірніше вона буде вирішувати ці сумніви. Запасшись духовним спорядженням, про яке говорить ап. Павло у своєму посланні до ефесців, тим успішніше буде людина уникати реальних зіткнень обов’язків. Моральне пильнування і молитва мають тут більше значення, як і взагалі у всіх моментах життя християнина. Так, апостол Яків указує для християн в разі колізії на безпосереднє повчання від Бога після старанної молитви (Як. 1, 5), обіцяна віруючим Самим Спасителем у критичні хвилини їхнього життя (Як. 12, 11–12).

Хто ведений Духом Святим, той з найтяжчих обставин вийде переможцем¹.