Взаємні обов’язки подружжя

Призначення тих, хто взяв шлюб, полягає в тому, щоб свято берегти перед очима Божими укладений союз, взаємно сприяти моральному і духовному просуванню і ділити життєвий тягар і, потім, виховувати дітей, якщо Бог благословив їх¹.

Вступаючи в шлюб, подружжя дало перед лицем Церкви обіцянки вірності одне одному до кінця життя. Тому перший обов’язок побраним – це обопільна вірність, яка має сягати навіть глибини сердечних порухів. Подружня невірність – це головне зло, яке спричиняє розлад і руйнацію сім’ї і родинного щастя². Апостол вказує християнам: шлюб у християн нехай буде чесним і ложе нескверним. А тих, хто змінює й оскверняє чистоту подружнього ложа, – “блудників і перелюбників судити Бог” (Євр. 13, 4). “Перелюбники Царства Божого не успадкують” (1 Кор. 6, 9, 10).

Перелюб – найганебніший порок і тягне за собою найзгубніші наслідки. Він руйнує святість подружнього союзу. Особа, винна в перелюбі, завдає найвідчутнішої кривди іншій подружній особі. Перелюбник завдає шкоди інший особі, спокушаючи й розбещуючи особу, яка перебуває в шлюбі. Перелюб вихоплює від дітей батьківське серце, подає їм ганебний приклад спокуси, кладе основу нескінченним родинним чварам і, взагалі, руйнує увесь домашній добробут. Тому то у Старому Заповіті порушення подружньої вірності каралося смертю (Лев. 20, 10).

Міцність шлюбу, який становить перешкоду розгулові пристрастей, залежить від релігійного переконання у святості і непорушності шлюбу як таїнства.

Вірність, звичайно, не вимагає, того, аби подружжя замкнулося у самому собі, забувши про оточення: тоді їхня любов набула би егоїстичного характеру, характеру “родинного егоїзму”.

Вірність стверджує довір’я. Невірність же, хоча й тільки гадана, народжує підозрілу ревність, яка відганяє спокій і згоду, і руйнує родинне щастя. Вірність, і взагалі істинна подружня любов, виключає безвідповідну підозрілість, сліпу і пристрастну ревність, для якої будь-яка вільна дія іншої особи вже видається порушенням подружньої вірності.

Не ревнувати – це святий обов’язок, але разом з тим і великий подвиг християнського подружжя, випроби для їхньої подружньої мудрості та любові.

Без духовної любові та єднання “тілесна (плотська) любов дуже легко уривається від найменшої причини, тому що не зміцнена духовним відчуттям”²².

Ознаками безпристрасної, чистої і тверезої любові є: щира прив’язаність подружжя одне до одного, жива участь і співчуття, розсудлива поступливість та поблажливість, обопільна згода і мир, взаємодопомога і сприяння у всіх справах, особливо ж, – мир і непорушна згода, яка швидко усуває невдоволення, якщо воно виникає. Нарешті, ознака істинної любові – взаємне довір’я, коли в усьому можна покластися і довіритися одне одному.

Подружжя повинно усе ділити між собою. А для цього вимагається цілковита і щира відвертість у їхніх стосунках одне до одного. Брак відвертості свідчить про неповну любов.

Подружжя повинно подавати допомогу одне одному, брати живу взаємну участь у своїх заняттях, у родинних радощах і скорботах, подавати підтримку одне одному у несенні християнського хреста за обставин і випадках життя на тернистому шляху до Царства Божого.

Оскільки побрані шлюбом, як і всі люди, мають усілякі недоліки та слабкощі, то обов’язок подружжя – взаємне терпіння і розумна поблажливість до своїх недоліків та слабкощів, особливо ж пороків²³.

В чистому істинно-християнському шлюбі ми маємо справу з таємницею великого зречення від власного егоїстичного “Я” не лише заради дружини чи чоловіка, але й задля майбутніх людей – родини. Ті, хто бере шлюб, бере на себе величезний обов’язок пильнувати за собою з багато більшою, аніж раніше уважністю, “ходити чистими і непорочними перед очима дітей своїх”. Батько і матір повинні пам’ятати, що кожен їхній порух чи слово (тим більше справа) повторюється, засвоюється душею їхніх дітей, котрих вони дали світові і Церкві.

У зв’язку з тим, що від ступені духовної єдності залежить добробут подружжя і християнське виховання дітей, то зрозуміло, яке важливе значення в подружжі завжди мало і має єдність віри та поглядів на життя. Шлюбну єдність ап. Павло уподібнює образові Христа з Церквою.

Щодо приватних обов’язків кожного з подружжя, то вони випливають із загального вчення про шлюб.

Згідно з ученням Св. Письма чоловік – глава дружини і родини, а дружина перебуває у послухові чоловікові.

“Дружини, коріться своїм чоловікам, як Господові, тому що чоловік – це глава дружини, як Христос – глава Церкви” (Еф. 5, 22–23, 33). Це не означає, що дружина нижче чоловіка за моральним чи своїм особистим достоїнством (в цьому відношенні вони повністю рівні і “чоловіча стать і жіноча стать – єдині є в Христі Ісусі” (Гал. 3, 28; 1 Петр. 3, 7); верховенство чоловіка – це природний і прямий наслідок природних властивостей чоловіка і жінки²⁴. Та й не може бути дві глави в домі²⁵.

Декотрі вважають, що чоловікам дано надто багато влади, і хочуть встановити між подружжям правові стосунки, стосунки рівності. Але рівність – прекрасна річ там, де бракує любові та зберігається “право” кожного. Подружжя ж ґрунтується не на правовому принципі, а на взаємній жертві, яка не помічається самими тими, хто жертвує.

Главенство чоловіка в сім’ї, згідно з ученням Св. Письма, – не тиранія, не приниження і пригнічення, а діяльна любов. Ця влада зобов’язує чоловіка так любити свою дружину, “як і Христос полюбив Церкву і віддав Себе за неї” (Еф. 5, 25). Дружинам же одночасно вказується: “Як Церква кориться Христові, так і дружини в усьому повинні коритися своїм чоловікам” (Еф. 5, 24). Тут зовсім не може бути пригнічення чоловіком дружини, бо пригнічення можливе там, де в шлюбі відсутні християнські засади, де нема любові у чоловіка до дружини і дружини до чоловіка. Де любов, там нема місця самодурству і суворості. “Чоловіки, – пише апостол Павло, – любіть своїх дружин і не будьте з ними суворі” (Кол. 3, 19). Де любов – там жаління і виявлення честі і допомоги немічним (1 Петр. 3, 7). Любов – це взаємний обмін, доповнення, самопожертва. Найвищий вид людської любові – материнська любов – ґрунтується на надзвичайній нерівності²⁶”. Без вказаного главенства неможлива подружня єдність, бо главенство чоловіка – це найприродніша річ, оскільки воно відповідає душевній потребі дружини, “до твого чоловіка, твій потяг і він тобою буде володіти” (Бут. 3, 16).

“Чоловік, як глава дружині, – пише єп. Феофан, – не повинен принижувати себе, не повинен продавати главенства, через слабкодухість чи пристрасть, бо це сором для чоловіків. Тільки ця влада повинна бути не деспотична, а любовна. Май дружину подругою і сильною любов’ю змушуй її бути собі покірною²⁷”.

Як глава жінки і сімейства, чоловік повинен оберігати дружину і щадити її як “немічну посудину”, за виразом апостола (1 Петр. 3, 7), турбуватися про утримання сім’ї (1 Тим. 5, 8), добре керувати своїм домом (1 Тим. 3, 4). Дружину він повинен вважати першою, найвірнішою та найщирішою помічницею у всіх своїх справах. Чоловік повинен дбати про розумове та моральне вдосконалення дружини, поблажливо і терпляче очищаючи недобре, і насаджуючи добре.

Чоловік повинен досить добре берегти себе, аби своєю поведінкою чи недбалістю, чи вільністю у поводженні не зашкодити дружині, не розбестити її.

Апостол Петро, котрий у першу половину життя сам був одружений (1 Кор. 9, 5), накреслюючи ідеал християнського сімейного життя, писав; “Дружини, коріться своїм чоловікам, аби ті з них, котрі не підкоряються слову, без слова, були підкорені (здобуті), коли побачать ваше чисте богобоязке життя” (1 Петр. 3, 1–2). Ось християнський спосіб певного панування дружини над чоловіком, при цілковитій покорі йому – чисте богобоязке життя. Дружина повинна прикрашати себе переважно чеснотами, інші ж прикраси повинна мати як щось другорядне, посереднє, від чого треба легко відмовитися, коли не дозволяють матеріальні умови.

Дружина повинна панувати над чоловіком не чуттєвістю, а своєю внутрішньою привабливістю, моральною чистотою, жіночою скромністю і соромливістю, стійкістю і самовідданістю своєї християнської душі²⁸. Своєю чергою дружина повинна турбуватися про чеснотливість чоловіка, більше усього впливаючи не словами, а ділами. Своєю мудрістю і добрим впливом дружина може змінити поводження чоловіка, якщо він невиправний. “Справді, – говорить Св. Іоанн Золотоустий, – благочестива і розумна жінка скоріш усього може виховати чоловіка і налаштувати його душу за своїм бажанням. Я міг би вказати на багатьох суворих і неприборканих чоловіків, котрі пом’якшені отаким чином, “Чим же більш від усього дружина може вплинути на чоловіка, крім прохань, порад та іншого? – Якщо буде лагідна, “не злостива, не розкішна, не буде любити прикрас, вимагати зайвих витрат²⁹”.

Крім указаних обов’язків відносно чоловіка, дружина повинна бути душею дому чи сімейства, осереддям внутрішнього впорядкування сім’ї. Вона повинна підтримувати порядок у домі, оберігати придбане чоловіком майно і розумно використовувати на потреби сімейства (1 Тим. 2, 4). Прекрасний образ господині дому змальовує Соломон у книзі Притч (30, 10–31). Господаровитість, бережливість і порядок – досить потрібні і цінні якості дружини, оскільки вони становлять необмінну умову родинного затишку та добробуту³⁰.