Обов’язки дітей відносно батьків

“Якщо ми поміркуємо, – говорить святи Амвросій Медіоланський, – що зробили для нас наші батьки, то будемо вражені безмірністю нашого обов’язку (перед ними)³⁸”. Від батьків – тимчасове життя, від них же основа, початок і способи довічного життя через християнське виховання.

Звідси, діти не лише за природою, кревністю, але й за внутрішнім почуттям совісті мусять плекати особливі почуття і нахили до батьків. Головне почуття дітей до батьків є любов з повагою, з покірністю та послухом. Ці почуття повинні бути розумними та міцними.

Сповнена довір’я шанобливість і любов є основою усієї поведінки дитини. “Шануй батька свого і матір свою, щоб добре тобі було, і довгим був твій вік на землі”. (Вих. 20, 12); (Мф. 15, 3, 6). Непошана до батьків – це надзвичайно тяжкий гріх (Вих. 21, 16; 15, 4): Хто не шанує батьків, не слухається їх, відділився від них серцем, той спотворив свою природу, відпав від Бога. Шанобливість обов’язкова для дітей і в тому разі, якщо батьки відкривають якісь-небудь слабкості і недоліки. “Навіть коли батько і збіднів розумом, май поблажливість до нього і не нехтуй ним при повноті сили твоєї, бо милосердя до батька не буде забуте: попри гріхи твої, статки твої збільшаться. В день смутку твого ти будеш згаданий, як крига від тепла, розтануть гріхи твої” (Сірах. 3, 13–15).

Основою і спонукою до пошани батьків має бути вдячність за велику працю виховання (1 Тим. 5, 4). “Ані від кого, крім від Бога, ми не отримуємо більших благодіянь, як від своїх батьків³⁹. Ця вдячність повинна виявитися у тому, щоб заспокоювати престарілих батьків і виходити також за межі їхнього життя, знаходячи свій вияв у молитві і в згадці про них.

Безпосередній наслідок шанобливості дітей до батьків є послух. “Сину мій, слухайся батька свого: він породив тебе, і не зневажай матері твоєї, коли вона постаріє” (Притч. 23, 22). “Діти, коріться своїм батькам в Господеві, бо цього вимагає справедливість” (Ефес. 6, 1). Діти повинні слухатися батьків “в Господеві”, тобто слухатися в усьому, що не суперечить закону Божому, пам’ятаючи при цьому слова Господа Ісуса Христа: “Хто любить батька чи матір більше від Мене, не достойний Мене” (Мф. 10, 37).

Заповідь про пошану батьків дана з обітуванням довголіття і благоденства (Еф. 6, 2). Найбільш усього діти повинні дорожити батьківським благословенням. Тому треба всіляко домагатися нього, а для цього дбати, щоб батьківське серце було відкрите до них, а не закрите. “Благословення батьків схоже на всемогутнє слово Боже. Як розмножує, так і це⁴⁰”. Благословення батька зміцнює оселі дітей, а прокляття матері руйнує дощенту” (Сірах. 3, 9). На кому нема батьківського благословення, тому ані в чому нема щастя, все падає з рук; пропадає і свій розум, та й інші віддаляються. Все це підтверджується життям.

Взаємні обов’язки батьків

Перше безпосереднє місце серед осіб, котрі входять до сім’ї і перебувають у родинних зв’язках, займають брати і сестри, зачаті в одній утробі, вигодувані одним молоком, вирощені під одним дахом, одним батьківським піклуванням та любов’ю. Вже від природи вони перебувають в тісному союзі і зв’язуються між собою братньою та сестринською любов’ю. З цієї любові повинні самі по собі народжуватися міцний мир та згода – невичерпне джерело взаємних радощів, радості для батьків і всієї сім’ї. Найбільше нещастя в сім’ї, коли брати і сестри не в злагоді, починають відособлюватися, кожен тягне до себе і для себе, від чого в родині зникає порядок, взаємодія, допомога й успіх. Сім’я руйнується.

В сім’ї, як правило, бувають старші брати і сестри. Їхня справа – берегти і своїм прикладом морально налаштовувати молодших, допомагати батькам у вихованні молодших. Обов’язок же молодших – поважати старших і слухатися. І це таке цілком природне. У випадку смерті батьків старші повинні заступати для молодших місце батьків.

І між іншими родичами споріднена любов природна і разом з тим неодмінна. Щоправда, вона має різні види і відтінки, з огляду на вид рідства, наприклад, любов між дідусем, бабусею і внуками, між дядьком та небожами тощо. Взагалі, щодо зв’язків між родичами ап. Павло говорить: “Якщо хто не дбає про своїх і особливо про домашніх, той відрікся від віри і гірший невірного” (1 Тим. 5, 8).