Душевні та тілесні вправи людині у добрі: благодатні засоби виховання та зміцнення духовного життя Вправи, які формують розум, зігрівають до духовного життя

Розум – це пізнавальна сила душі. Його найвища здатність пізнання-розуміння: це – здатність розуму, спрямована на пізнання Бога, невидимого світу і духовних предметів. Здатність же розуму, спрямована на пізнання видимого, тварного, кінцевого, називається розсудком. Діяльність розсудку безпосередньо утверджується на уяві та пам’яті, які через пам’ять, почуття, спостереження чи вивчення книг подають йому відомості про зовнішнє буття, а розсудок увесь цей матеріал перетворює на зрозумілі поняття і будує з них знання через мислення.

У християнина діяльність розсудку має бути підпорядкована розуму і не затуляти духовного світу, не гасити життя духу, в усьому керуватися Одкровенням. Для просвітлення розуму як найвищої здатності пізнання усього духовного необхідно вправляти розум у вивченні і засвоєнні основних істин Одкровення, збагачувати його знанням духовного життя з досвіду святих отців та подвижників тощо. Діяльність християнина з здоровим глуздом як нижчої здатності розуму необхідно спрямувати також і на корисне, вивчення наук, які допомогли би християнинові у відповідності з вищою метою його життя проходити гідно і своє земне покликання¹.

Отже, християнське формування розуму, – це, головним чином, закарбування в ньому всіх істин віри настільки глибоке, щоб вони становили його істоту, щоб, коли він стане міркувати про щось, міркував за цими істинами віри, керувався ними, перевіряв усе пізнаване і всі вчинки за ними. Досягається ж це постійним вправлянням розуму у читанні та слуханні Слова Божого, отцівських творів, життя святих отців, збагачення своїх знань віри та християнського життя через взаємну співбесіду та звертання до найдосвідченіших.

Читання і слухання Слова Божого, вивчення і закарбування в розумі істин Божественного Одкровення

Слово Боже передано нам від Бога і написано богонатхненними письменниками для того, щоб, керуючись ними, ми отримали вічне спасіння (Ін. 20, 31; 5, 39; 2 Тим. 3, 15; Рим. 15, 4). “Слово Боже є безумовне, істинне, тверде і непохитне, дане від Бога, правило святої віри та боговгодного християнського життя, найістинніше і найдосконаліше правило благочестя для всіх християн¹”, особливо ж для пастирів церкви, бо вони взяли “ключ розуміння” (Як. 11, 52), що є Слово Боже, і тому повинні як собі, так і іншим відкривати двері до Христа Живого Бога , джерела життя і вічного блаженства (Пор. 1 Тим. 11, 16 та 13)².

Саме Святе Письмо з беззаперечною переконливістю запевняє у великому значенні і важливості Слова Божого у справі християнського вдосконалення, в процесі відродження людини, її очищення та благодатного освячення.

Як саме “Слово Боже” воно має своїм джерелом Самого Бога, від Котрого походить і дух людини. Таким чином, і Слово Боже, і дух людський з огляду на спільність походження (від Бога) дуже близько і тісно споріднені. Цим пояснюється сила і дієвість Слова Божого на дух людини.

З огляду на спорідненість Слова Божого з нашим духом, який теж походить від Бога, воно проходить всередину, до розділення душі і духу, оживляє останнє і запліднює його для плодоносіння справ духовного життя (через що слово і називається “насінням”) Його спонукана сила тим значніша, що воно діє на всю людину, на її увесь склад – тіло, душу і дух”. Звук чи членороздільний склад слова сприймається слухом і думкою, думка займає душу, а невидима, потаємна у слові Божому духовна енергія торкається духу (якщо слово благополучно пройде тіло і душу – це грубі складники), який тоді збуджується до духовного життя і, напружуючись, розриває кайдани гріха, які тримають його.

Слово Боже – це життя людського духу (Ін. 6, 63) – “Що тілесна пожива для підтримання наших сил, – говорить Іоанн Золотоустий, – те ж саме читання Письма для душі”. Звідси дія на християн слова Божого у Св. Письмі характеризується взагалі, як “з’явлення духу і сили”. Вселяючись в них подостатку, воно є, як “слово благодаті”, насіння благодатного життя ( 1Кор. 2, 4, 5; Лк. 4, 22; Діян. 5, 20; 1 Петр. 1, 23 та ін).

Слово Боже – це слово самої Божественної Істини¹. Як “слово істини”, воно, “просвіщаючи очі серця” людини, відкриває йому, що є “воля Божа блага, угодна і досконала” ( Еф. 1, 18; Рим. 12, 2). Слово Боже – це “світильник, який сяє у темному місті” (2 Петр. 1, 19), – це немовби маяк, який освітлює християнинові шлях і напрямок його життя.

Слово Боже – не те, що слово людське, тому і читати його треба не так, як ми читаємо звичайну книгу, а з набожністю та молитвою. У слові Божому таїться “чудна сила на спасіння віруючого” (Рим. 1, 16). У сторінках Св. Євангелії розлита особлива, Божественна сила – відновлювати, утішати, зціляти, очищати, оживляти, впорядковувати, підносити та освячувати людину. І хто не має потреби в цій силі слова Божого? Всі, і без винятку всі мають потребу².

Слово Боже, поміщене у Св. Письмі, просвітляє розум світлом пізнання Божественних, небесних, духовних і спасенних предметів. Виходячи з джерела святості та любові, воно очищує і серце і того, хто читає, від нечистих почуттів, робить його більш придатним для сприйняття благодатних навіювань. Краса чеснотливості і всіх Божественних досконалостей, яка “пояснюється у Св. Письмі”, дає серцю відчувати святі почуття, запалює любов до чеснотливості. Сила благодаті, прихована у слові Божому, збуджує і зміцнює волю для виконання Закону Божого і боротьби зі спокусливим злом. Вправляючись у читанні Св. Письма, ми робимося “страшними для демонів” і “прикликаємо на себе благодать Божу³”. “Хто має Біблію, тому вона може принести неабияку користь і велике втішення. Часто один погляд на цю священну Книгу позбавляє вже бажання у нас до гріха” (Іоанн Золотоустий). “Розуміння Св. Письма, – говорить святий Іоанн Золотоустий, – відгороджує розум, очищає совість, викорінює ниці пристрасті, насаджує чеснотливість, підносить розум, не дає віддаватися відчаю. За несподіваних скрутних обставин ставить вище диявольських стріл, переносить на саме небо, відсікає душу від уз тіла, дає їй легкі крила⁴”.

“Святе слово Боже, – пише Св. Тихін Задонський, – або слухати, або читати, і в ньому повчатися дуже потрібно задля ось таких причин. Воно насаджує в нас віру, без якої, за свідченням Апостола, Богові догодити неможливо. А насаджену віру зміцнює і повертає⁵. Стверджує надію і до кінця робить постійною. Насаджує і вкорінює любов до Спасителя. Слово Боже учиняє любов і до ближнього, благочестивого стверджує у благочесті, втішає у печалях і скорботах, підбадьорює засмучених і недбалих, навертає до покаяння грішників. Словом Божим уся свята Церква перебуває у вірі, стверджується і спасається¹.

Читання і вивчення слова Божого не має були лише задля самого теоретичного знання. “Що мовлено у Письмі, – говорить авва Ісихій, – сказано не для того, щоб ми лише знали, але щоб виконували”. Багато хто читає Св. Письмо для того, щоб бути в змозі лише говорити про нього. “Почуте слово Боже повертається на велику шкоду тому, хто слухає і не виправляється завдяки ньому” (Св. Тихін Задонський). Слова Божественного Письма треба читати “ділами” (Св. Марк Подвижник).

І не кожен, хто говорить: “Господи, Господи” – увійде у Царство Боже, але хто чинить волю Отця Небесного, Котрий виконує Євангельські заповіді (Мф. 7, 21–23). “Хто знає заповіді Мої, – говорить Господь, – і виконує їх, той любить Мене” (Іоанн 14, 21). Знання Євангелії, Євангельських Заповідей і їх застосування – заповіт Самого Господа (Мф. 28, 19-20); Іоанн (12, 48–50). Цей заповіт, як ми бачимо, поєднано з обітуванням та погрозою. За Євангельськими заповідями нас будуть судити і на Страшному Суді, встановленому Богом для нас, християн, на тому суді, від якого залежить наша вічна доля (Мф. 25; Ін. 5, 22–27). Слово Боже треба виконувати ділом².

Яким же чином слід вживати Слово Боже? Слово Боже, особливо Євангелії треба вчити так, щоб воно завжди підлягало пам’яті, щоб на кожному кроці, для кожного вчинку, для кожного відчуття і помислу християн мав у пам’яті настанову зі слова Божого³.

Преп. Серафим Саровський говорив: “Треба так навчити себе, щоб розум немовби плавав в законі Господньому, яким керуючись, треба влаштувати і своє життя⁴”.

За своїм простим викладом слово Боже зрозуміле кожній людині, і простій, і вченій. “Біблія, – говорить святий Григорій Богослов, – дивна ріка: її легко перепливає ягнятко, і в ній же вільно може купатися слон. Вона викликає сльозу і на дитячих сльозах і дає насолоду великим глибоким умам”. Але у розуміння слів Письма не всім дається однаково і залежить насамперед від Господа, кому Він благоволив відкрити (Мф. 11, 27). Часто вчені люди, при всьому напруженні розуму і вивчення перекладів і тлумачень Біблії, не розуміють Євангелії (наприклад, Ренан, Лев Толстой та ін.). “Душевна людина не розуміє того, що від Духа Божого” (1 Кор. 11, 14). Для визрівання та плодоносіння слова Божого необхідний певний грунт. Пізнання потаємного, – пише богонатхненний Симеон Новий Богослов, – відкривається тільки Духом… і є надбання тих людей.., котрі зберігають совість і страх Божий шляхом любові, миру, благості, милосердя, стриманості та віри¹”.

Крім Божої помочі, про яку завжди перед початком треба молитися для успішного пізнання слова Божого, потрібні ще й людські зусилля.

Для того, щоб живити душу, щоб життя в душі не виснажувалось, для цього потрібно читати часто Св. Письмо, – часто тому, що наша пам’ять не може довго утримувати у собі те, що рідко і слабко торкається нашої свідомості, особливо при частому розважання від усіляких вражень, зовнішнього світу та життєвої суєти.

А ще і дух злоби засіває в душу суєтні, нечисті помисли, які немовби мороком вкривають світлі думки, почерпнуті з Св. Письма, затьмарюють розум, збуджують у серці нечисті почуття і пристрасті, поневолюють волю чуттєвості і, таким чином, взагалі розслабляють сили душі. Тому треба частіше читати Святе Письмо, яке, немов протиотрута, викидає з душі суєтні помисли і почуття. При частому читанні Св. Письма слово Боже міцно закарбовується у свідомості, і, залишається у пам’яті, проникає в розум і серце, освячуючи усі наші помисли, даючи не тільки плід богоугодного життя.

Закарбовуючись частим читанням в розумі, слово Боже, таким чином, підтримує і дух ревності. Часто один текст зігріває дух не на один день. До читання слова Божого треба вдаватися особливо в таких випадках, коли дух перебуває у дрімоті, при сухості сердечних почуттів, огрубінні серця від безпечності, під час знеможення духу від сильних спокус та бід, від пристрастей, від розсіяності думок; треба читати слово Боже і для заспокоєння духу і збирання до купи думок перед тим, коли ми хочемо взятися до звершення молитви².

Святі і всі, що догодили Богові, любили слово Боже. З життя преп. Меланії Римлянки (пам’ять 31 грудня) відомо, що вона упродовж року тричі прочитувала всю Біблію. Багато християн у давнину знали напам’ять більшу частину Св. Письма. Історик Євсевій Памфіл повідомляє про одного з палестинських мучеників, що він мав книги Божественних Писань, написаними не на папері, який псується від часу, а в своїй світлій душі і в своєму чистому розумінні, так що міг, коли хотів, читати напам’ять місця з Мойсея і пророків чи з Євангелії та апостольських послань. Улюбленою книгою стародавніх християн був Псалтир.

Стародавні християни знали псалми напам’ять та наспівували їх. Блаженний Ієронім, котрий жив у 4-му ст. у Віфлеємі, говорить про спосіб життя своїх сучасників: Звернись куди завгодно; землероб, йдучи за плугом, співає алілуя: вкритий потом жнець розважається псалмами; і виноградар, стинаючи кривим ножем виноградні вітки, співає щось про Давида. Це – улюблені пісні народу. Псалом – вигуки пастухів, псалом – приспіви землероба¹ Преподобний Пахомій Великий вимагав, щоб його ченці знали напам’ять Псалтир та Євангеліє або ж увесь Новий Заповіт.

У них було прекрасне правило:

як тільки вільний, так читати що-небудь, з роздумами. Преподобний Серафим Саровський (пам’ять 19 червня) завжди за плечима в сумці носив з собою Євангеліє. Щодня він прочитував з поясненням для себе по кілька зачал Євангелія та Апостола, що він вважав дуже важливою справою в духовному удосконаленні християнина.

Дуже корисно займатися читанням слова Божого на самоті і прочитати всю Біблію розумом. За одну таку вправу, окрім інших добрих справ, Господь не позбавить людини Своєї милості, але сповнить його даром розуміння.

Є два способи читання Письма; один – звичайний (за розділами, зачалами), другий – вибірковий, на вимогу духовної потреби, за порадою духовно-досвідчених людей. Останнє більшою мірою личить початківцям, перше вже для зміцнених, які немовби повторюють, а не вивчають².

Оптинський старець Амбросій, наприклад, дає таку пораду початківцю в духовному житті: “Якомога частіше читати Євангеліє від Матфея, від початку 5-го розділу і до кінця 10-ї і намагаюся жити за сказаним там. Тоді і знайдеш лад в своєму житті і набудеш спокою для своєї душі”³.

Зазвичай, “радять і вважають можливим кожному прочитувати щодня принаймні по одному розділу з Старого і Нового Заповіту вранці і ввечері, а на свята треба було би більшість часу присвячувати на повчання в законі Божому. З книг Старого Заповіту можна прочитувати книгу Буття, Повторення Закону, частіше треба читати Псалтир, корисно також читати Притчі Соломонові, книгу премудрості Ісуса сина Сірахова, з пророчих – книгу пророка Ісайї, а здебільшого слід читати Новий Заповіт (Євангеліє та Апостольські послання)¹”.

Єп. Ігнатій Брянчанінов радить читання та вивчення Нового Заповіту починати з вивчення заповідей Господа в Євангелії від Матфея і Луки. “Від вивчення заповідей в цих Євангелістів, з виконання заповідей ділами, інші частини Письма, з деяких складається Новий Заповіт, стануть зрозуміліші”.

Читаючи Новий Заповіт, слід читати і святоотцівські пояснення, наприклад, Благовісник, блаженного Феофілакта, архиєпископа Болгарського, преосвященного Феофана Затворника, тлумачення та апостольські послання,які складені, виходячи з розуміння святих отців. Правила Церкви вимагають, щоб Письмо розуміли так, як пояснюють святі отці, а не довільно.

“Перед читанням слід усунути душу від усього, спонукати потребу у тому, аби знати те, про що читається²”. Беручись до читання, – пише єпископ Феофан, – “постав себе у присутність Божу і випроси у Господа просвітлення розуму; потім молитовно відкривши своє серце до прийняття істини, зрозумій подумки і з’ясуй зміст прочитаного³.

“Кращий час для читання слова Божого – ранок; життя (святих) – після обіду; святих отців – незадовго перед сном!” Отже, можна потроху читати щодня.