2). Економічна сутність прибутку, види прибутку.

а). Економічний зміст прибутку.

• Найпростіше визначення прибутку – перетворена форма додаткової вартості. З кількісного боку прибуток є різницею між ціною продажу товару і затратами капіталу на його виробництво. Як перетворена форма додаткової вартості прибуток на практиці є породженням всього авансованого капіталу, усіх факторів виробництва. Проте, визначення прибутку як перетвореної форми додаткової вартості, хоча й підкреслює зв'язок цієї категорії з додатковою вартістю (і таким чином фіксує основне джерело прибутку), але є некомплексним, а, отже, розкриває зміст прибутку недостатньо.

• Насправді прибуток створюється не лише працею найманих робітників у сфері матеріального виробництва. До працівників також належить великий штат менеджерів різних ланок (вищої, середньої, нижчої), наукові працівники, спеціалісти, зайняті збором, обробкою і наданням інформації, функціонуючий капіталіст.

• Сутність прибутку, за С.В. Мочерним, полягає в тому, що прибуток – це головна мета діяльності капіталістичного підприємства, що реалізується у процесі виробництва та реалізації товарів і послуг з використанням найманої праці, діяльності самих підприємств, отримуваного синергетичного ефекту від взаємодії найманих працівників із засобами виробництва, а також виражає повну сукупність відносин економічної власності при здійсненні названих видів діяльності та праці.

б). Форми існування прибутку:

• Середній прибуток – привласнюють дрібні та середні капіталістичні підприємства;

• Монополістичний прибуток – привласнюють монополії, у т.ч. групові монополії або олігополії, а також транснаціональні корпорації і транснаціональні банки.

• Прибуток державних підприємств та ін.

в). Структура прибутку.

Сучасні економічні школи розрізняють нормальний, економічний і бухгалтерський прибуток.

• Нормальний прибуток – прибуток, що залишається у підприємця після сплати державних податків, відсотків за кредити, ренти, штрафів та ін. Тобто нормальний прибуток – це чистий прибуток, частка якого капіталізується (спрямовується на розширене відтворення), йде на поповнення резервного фонду.

• Економічний прибуток – це загальний виторг, за відрахуванням усіх витрат (зовнішніх і внутрішніх, включаючи в останні і нормальний прибуток підприємця).

• Бухгалтерський прибуток – загальний виторг фірми за відрахуванням зовнішніх витрат.

3). Ефективність виробництва.

Відносною величиною, яка характеризує рентабельність підприємства, тобто його доходність, ефективність, є показник, в якому порівнюються абсолютна величина прибутку і загальна величина витрат виробництва (можливе й порівняння прибутку із середньою за певний період вартістю виробничих фондів).

5. Трудові відносини в ринкових умовах.

1). Сутність трудових відносин.

Трудові відносини є певним синонімом тих відносин, в які вступають наймані працівники і власники капіталістичних підприємств або їх представники у самому процесі праці, а отже є процесом техніко-економічного та соціально-економічного поєднання найманих робітників і службовців із засобами виробництва.

2). Суб’єкти трудових відносин: найманий працівник, роботодавець і держава.

а). Найманий працівник.

• Найманий працівник володіє специфічним товаром – робочою силою.

• Як будь-який товар, робоча сила має дві властивості: вартість та споживчу вартість.

  • Вартість товару робоча сила визначається вартістю життєвих благ і послуг, необхідних для її повного відтворення.

  • Споживча вартість робочої сили являє собою здатність створювати вартість більшу, ніж її власна вартість, тобто додаткову вартість.

NB: У процесі свого робочого дня найманий працівник конкретною працею переносить вартість засобів виробництва на новий продукт. Водночас він витрачає абстрактну працю, результатом якої є нова вартість (V + m), вартість, що перевищує його робочу силу. Перевищення нової вартості над вартістю робочої сили називається додатковою вартістю (m).

б). Роботодавець.

• Роботодавець – суб’єкт відносин праці, що спроможний відчужувати від робітника працю і привласнювати продукт його трудової діяльності на підставі трудового договору.

• Особливе місце роботодавців у системі соціально-трудових відносин полягає в тому, що вони: створюють робочі місця, визначають обсяги і структуру попиту на робочу силу і залучають її до суспільного виробництва за допомогою механізмів ринку праці; безпосередньо або за допомогою своїх представників організовують виробництво, укладають з найманими робітниками індивідуальні трудові договори (контракти); ведуть переговори з представницькими органами найманих робітників щодо висновку колективного договору й у значній мірі впливають на його структуру і зміст; визначають, виходячи зі своїх повноважень, зміст соціально-трудових відносин і реалізують заходи щодо їх удосконалення.

в). Держава.

Держава як суб’єкт соціально-трудових відносин в умовах ринкової економіки виступає в ролях законодавця, захисника прав громадян і організацій, роботодавця, посередника і арбітра при трудових суперечках.