3. Ефективність виробництва.
Ефективність виробництва досягається тоді, коли неможливо перебудувати використання наявних ресурсів так, щоб збільшити випуск одного товару без зменшення випуску іншого. Якщо виробництво обмежене лише двома продуктами (милом і шилом), то можна стверджувати, що чим більше виробляється одного з них, тим менші можливості суспільства з виробництва іншого. Тут ми маємо справу з ресурсними обмеженнями, які для двопродуктової моделі матимуть наступний вигляд:
L=Lм+Lш (5.4)
K=Kм+Kш (5.5)
Проаналізуємо виробництво і розподіл ресурсів за допомогою діаграми Еджуорта (рис. 5.4.).
Рис. 5.4. Крива ефективності виробництва
Кожна точка на діаграмі Еджуорта є варіантом розподілу ресурсів праці і капіталу, що виробляють шило і мило. Важливо, що ресурси споживаються повністю, тому, все що не іде на виробництво шила, використовується на виробництво мила. Через точки, що у скриньці Еджуорта, можна провести ізокванти – криві, що характеризують певний обсяг виробництва продукту. Ізокванти з виробництва шила будуть випуклі відносно лівого нижнього кута діаграми, ізокванти з виробництва мила – відносно правого верхнього кута. Точки їх дотику одна до одної дозволяють знайти ефективні виробничі рішення. Проте не всі точки ефективні. Наприклад, точка А неефективна, оскільки можна збільшити виробництво мила, не зменшуючи виробництво шила. По аналогії з кривою контрактів у обміні можна побудувати криву виробничих контрактів.
Крива виробничих контрактів (production contract curve) – множина можливих варіантів Парето-ефективного розміщення ресурсів, для яких виконується умова:
(5.6)
Гранична норма технологічної заміни працею капіталу у виробництві двох товарів дорівнює відношенню ціни праці до ціни капіталу.
Ефективність розміщення ресурсів (efficient allocation) – сполучення факторів виробництва у часі і просторі, що дозволяє максимізувати корисність.
Парето-ефективне розміщення ресурсів (Pareto-optimal resource allocation) – таке розміщення ресурсів, за якого неможна збільшити випуск одного товару, не скоротивши випуск іншого.
Ефективність виробництва (efficiency of production) – досягається тоді, коли вже неможливо перерозподіляти наявні ресурси, щоб збільшити випуск одного економічного блага без зменшення випуску іншого (Парето-оптимальний розподіл ресурсів).
4. Загальна рівновага і економіка добробуту.
Головним змістом економіки добробуту (welfare economics) є рішення проблеми співвідношення ефективного стану економіки і справедливості у розподілі благ. В сучасній економіці домінує чотири підходи щодо справедливості розподілу благ: 1) класичний ліберальний (лібертаристський); 2) утилітарний; 3) егалітарний; 4) роулсіанський.
Класичний лібералізм (classical liberalism) виходить з інтересів особи. Справедливість встановлюється безпосередньо ринком. Результати конкурентних ринкових процесів є справедливими, оскільки вони нагороджують найбільш кваліфікованих і працелюбних. А ефективність розуміється як Парето-ефективність. Ефективність означає, що ресурси отримали ті особи, що можуть уплатити за них найбільшу ціну і, як наслідок, більш раціонально їх використовувати.
Утилітаризм (utilitarism) передбачає, що суспільний добробут є сумою функцій індивідуальних корисностей всіх членів. Тому справедливість існує там і тоді, де і коли вдається максимізувати сукупну корисність всіх членів суспільства. В умовах оптимального суспільного добробуту приріст особистого доходу на одну грошову одиницю дає однаковий приріст як індивідуального добробуту конкретного суб’єкта, так і суспільного добробуту.
Егалітаризм (égalitarisme) виходить з того, що рівність може бути досягнута у більш широких межах. Всі члени суспільства повинні мати не тільки рівні можливості, але і більш-менш рівні результати. Цим досягається єдність і згуртованість нації, що відповідає ідеям колективізму. Саме рівність доходів усіх членів суспільства вважається умовою максимізації суспільного добробуту.
Роулсіанський підхід (Rawls’ view) передбачає, що найбільш справедливим є такий розподіл, при якому зростає корисність найменш забезпечених членів суспільства; допускається нерівність у розподілі, при якій перерозподіл може поліпшити становище найменш забезпечених осіб, а становище забезпечених від цього не погіршиться.
Існують різні критерії оцінки динаміки добробуту:
Критерій Парето (Pareto criteria)спирається на ціннісні передумови індивіда, він виходить з того, що кожна людина здатна краще за всіх оцінити свій власний добробут. Це призводить до неможливості співставити добробут окремих людей. Тому суспільний добробут не може бути визначений як «сума щастя» всіх членів суспільства. Як наслідок є безкінечна множина неспівставних між собою оптимумів.
Критерій Калдора-Хікса (Caldor-Hicks criteria) полягає у тому, що добробут підвищується, якщо ті, хто виграє, оцінюють свої доходи вище збитків тих, хто програв.
Подвійний критерій Скітовськи (Scitovsky criteria): по-перше, слід переконатися у тому, що рух з одного положення в інше покращує стан добробуту відповідно до критерію Калдора-Хікса і, по-друге, перевірити, що зворотній рух з нового положення до старого не покращує стан добробуту відповідно до критерію Калдора-Хікса. Лише тоді, коли дотримуються обидві умови, добробут підвищується.
Критерій Бергсона (Bergson criteria) засновується на необхідності розробки економістами, законодавчими і виконавчими органами системи цінностей. Створення такої системи дозволяє побудувати карту кривих байдужості, яка би відображала функцію суспільного добробуту. Нажаль, критерій Бергсона не має необхідного набору інструментів для побудови функції суспільного добробуту, а без нього – атрибутами, необхідними для його практичного впровадження у життя. Але ця теорія допомагає визначити витрати перерозподілу і розміри компенсаційних платежів, з тим, щоб полегшити прийняття економічно ефективних рішень.