3. Ринок грошей та інфляційний механізм

Грошовий ринок – один з сегментів фінансового ринку, на якому здійснюється купівля-продаж грошей через купівлю-продаж короткострокових боргових зобов’язань (інструментів), тобто строк погашення яких становить менше ніж один рік. Середньо- і довгострокові боргові зобов’язання (інструменти) виступають об’єктом купівлі-продажу іншого сегменту фінансового ринку – ринку капіталів.

Основними елементами механізму грошового ринку є пропозиція грошей і попит на гроші, взаємодія яких опосередкована процентною ставкою.

Пропозиція грошей (M_S) – це сукупність грошових активів, які використовуються в національній економіці в кожний даний момент часу.

Структура грошової пропозиції визначається різною ліквідністю грошових активів (складових грошової маси).Ліквідність – здатність активів швидко і без втрати своєї номінальної вартості перетворюватися на готівку (або в платіжний засіб). Залежно від рівня ліквідності всі грошові активи (складові грошової маси) групуються зростаючим підсумком у грошові агрегати.

Загальне уявлення про агрегатну структуру грошової маси:

М0 – готівка в обігу;

М1 = М0 + кошти на поточних рахунках комерційних банків і вклади до запитання;

М2 = М1 + термінові і ощадні вклади в комерційних банках;

М3 = М2 + ощадні вклади в спеціалізованих кредитно-банківських інститутах;

М4 = М3 + акції, облігації, депозитні сертифікати комерційних банків, векселя фізичних і юридичних осіб;

М5 = М4 + кошти в іноземній валюті фізичних і юридичних осіб.

Сучасна агрегатна структура грошової маси в Україні:

М0 – готівка, гроші поза банками;

М1 = М0 + переказні кошти у національній валюті;

М2 = М1 + переказні кошти в іноземній валюті та інші кошти;

М3 = М2 + цінні папери власного боргу банків.

Структура пропозиції грошей визначається також показниками:

«грошова маса»: M_S = C + D, (2.6)

де M_S – пропозиція грошей (грошова маса); C – готівка, яка знаходиться поза банками, тобто на руках у населення (до складу готівки поза банками не входить готівка, яку тримають комерційні банки в своїй касі); D – банківські депозити;

«грошова база»: МВ = C + R, (2.7)

де МВ – грошова база; R – банківські резерви. До банківських резервів відноситься та частина банківських грошей, яка не використовується для здійснення так званих активних операцій (надання позик, інвестування). Вони включають депозити, розміщувані на рахунках центрального банку, та готівку, яку кожний банк може тримати в своїй касі.

Основний екзогенний параметр, що визначає елементи механізму ринку грошей (попит та пропозицію), - процентна ставка.

Процентна ставка (ставка відсотку) – процентний показник плати за використання грошових запозичень (плата встановлюється в процентах до суми запозичених грошей). Рівень процентної ставки віддзеркалює плату (в розрахунку на відповідний термін) у відсотках за одиницю запозиченого грошового знаку. Добуток процентної ставки і суми грошей, які надаються у позику, для позикодавця є доходом у вигляді процента, а для позичальника – ціною у вигляді процентних платежів.

Реальна процентна ставка формується ринком за припущення, що ціни на товари та послуги не зміняться протягом терміну використання позики; номінальна процентна ставка – з урахуванням реальної процентної ставки та інфляції в період використання позики.

Зв’язок між номінальною і реальною процентними ставками:

i = r + π^e (2.8)

де i – номінальна процентна ставка; r – реальна процентна ставка; π^e – очікуваний темп інфляції.

Попит на гроші – запаси грошових активів, якими бажають володіти економічні суб’єкти в кожний даний період часу.

Сукупний попит на гроші складається з двох частин: операційного попиту на гроші та спекулятивного попиту:

M_D = M_d¹ + M_d² , (2.9)

де M_D – сукупний попит на гроші; M_d¹ – операційний попит на гроші (пов`язаний з обслуговуванням торговельних та платіжних операцій); M_d² – спекулятивний попит на гроші (зумовлений бажанням вигідно зберігати гроші).

Крива сукупного попиту на гроші – крива переваги ліквідності(рис. 2.9). Основні фактори динаміки попиту на гроші: рівень доходу, рівень цін, швидкість обігу грошей, рівень рівноважної ринкової ставки відсотку.

Перетин графіків сукупного грошового попиту (M_D) та пропозиції грошей (M_S) визначає точку рівноваги на ринку грошей (В та F на графіку 2.10), а також “ціну” грошей – рівноважну реальну ставку процента.

Механізм ринку грошей узгоджує попит на гроші з їх пропозицією на підставі рівноважної процентної ставки. Порушення рівноваги на ринку можливо як з боку пропозиції грошей (графік 2.10,а), так і з боку попиту на гроші (графік 2.10,б). Рівновага поновлюється завдяки коливанням ставки процента.

Інфляція – процес знецінення грошей (зниження купівельної спроможності грошової одиниці) внаслідок перевищення кількості грошових знаків, які перебувають в обігу, суми цін товарів та послуг, що розміщено на ринку, через що відбувається зростання цін. Дефляція – укріплення купівельної спроможності грошей, падіння цін.

Рівень інфляції визначається за допомогою індексів цін. Інфляція в національній економіці визначається на підставі індексу споживчих цін;

Темп інфляції обчислюється двома методами:

π_t = P_t – 100 (%) , (2.10)

де π_t – темп інфляції досліджуваного періоду, P_t– індекс цін досліджуваного періоду;

(2.11)

де P_t, P_t-1 – індекси цін в досліджуваному і попередньому (який не є базовим) періодах, відповідно.

Класифікації різновидів інфляції:

залежно від рівня дослідження: національна, регіональна, світова;

залежно від темпів зростання: до 10% на рік – помірна або повзуча інфляція, понад 10% до 200% на рік – галопуюча, понад 200% на рік – гіперінфляція;

залежно від здатності держави впливати на інфляційний процес: контрольована, некерована;

залежно від „глибини” державного регулювання економіки: інфляція може протікати в явній і пригніченій формах;

залежно від інфляційних імпульсів відносно системи, що можуть спричинятись внутрішніми і зовнішніми чинниками: інфляція, що імпортується або експортується;

залежно від співвідношення темпів зростання цін за різними товарними групами, виділяють збалансовану і незбалансовану інфляції;

залежно від джерел, що породжують і живлять інфляційний процес, виділяють інфляцію попиту і інфляцію витрат.

Крива А. Філліпса – теоретичний інструмент макроекономічного аналізу взаємозв’язку інфляції і безробіття: у короткостроковому періоді (рис. 2.11) – показує обернену залежність між інфляцією і безробіттям і має від’ємний нахил; у довгостроковому періоді – показує відсутність залежності між інфляцією і безробіттям і має вигляд вертикальної лінії (рис. 2.12).

За допомогою кривої Філліпса можливий розрахунок рівноваги між достатньо високими рівнями зайнятості і стабільністю цін: у короткостроковому періоді держава може маніпулювати сукупним попитом для вибору певної комбінації показників безробіття і інфляції на кривій (точки А або В на графіку 2.11). Ціною зменшення рівня інфляції є збільшення рівня безробіття. І навпаки.

Рівняння кривої Філліпса:π = π^e – α (u – u_n) + π^s, (2.12)

де π – темп інфляції; π^e – очікуваний темп інфляції; α – коефіцієнт, який показує реакцію інфляції на динаміку циклічного безробіття (реакцію, яка спричиняється зміною сукупного попиту): в разі зміни циклічного безробіття на один процентний пункт інфляція змінюється в протилежному напрямку на α процентних пунктів; π^s – темп інфляції, який спричинюється зміною сукупної пропозиції; (u – u_n) – рівень циклічного безробіття.

12. Сукупні витрати і рівноважний об’єм національного виробництва.

1. Споживчі витрати і заощадження домогосподарств

2. Інвестиційні витрати підприємницького сектору

3. Визначення рівноважного ВВП на основі сукупних витрат

4. Теорія мультиплікатора

5. Рівновага в умовах повної зайнятості: рецесійний та інфляційний розрив