1. Споживчі витрати і заощадження домогосподарств

Сукупні витрати – витрати всіх макроекономічних суб’єктів (резидентів і нерезидентів: домогосподарств, підприємницького та державного секторів, а також сектору „закордон”), спрямовані на закупівлю товарів і послуг національної економіки.

Сукупні витрати розпадаються на чотири компоненти: споживчі витрати, інвестиційні витрати, державні витрати і витрати решти світу. Для кількісного визначення сукупних витрат використовують формулу основної макроекономічної тотожності:

С + I + G + X_N , (3.1)

де С – приватні споживчі витрати; I – приватні інвестиційні витрати; G – витрати на державні закупівлі ; X_N – витрати на чистий експорт.

Споживчі витрати домогосподарств становлять до 2/3 сукупних витрат. Для позначення споживчих витрат домогосподарств в макроекономічній літературі використовуються терміни „споживання домогосподарств” та „приватне споживання”. Споживання домогосподарств – це їхні витрати на споживчі товари та послуги. Витрати на споживання залежать від численних факторів, але насамперед – від доходів.

Основними показниками доходів домогосподарств, які обчислює макростатистика, є „доходи населення” (в макроекономічній літературі одержав назву „особистий доход”) та „наявний доход” (доход у розпорядженні).

Особистий доход включає обсяг нарахованих (у грошовій та натуральній формі) заробітної плати, прибутку та змішаного доходу, одержаних доходів від власності, соціальних допомог та інших поточних трансфертів. Перші три елементи особистого доходу називаються доходами від трудової діяльності, або трудовими доходами. Доходи від власності (або від активів): дивіденди, проценти, рента. Соціальні трансферти утворюються внаслідок перерозподілу сукупного доходу: пенсії, стипендії, виплати по безробіттю, субсидії тощо.

Наявний доход – максимальний обсяг грошових доходів, які призначені для використання домашніми господарствами на придбання споживчих товарів та оплату послуг. Вони включають оплату праці, прибуток, змішаний доход, сальдо доходів від власності, соціальні допомоги, інші одержані поточні трансферти за виключенням сплачених, зокрема поточних податків на доходи та майно. Наявний доход – це та частина сукупного доходу економіки, яка залишається у розпорядженні її суб’єктів після сплати податків і може бути використана ними для споживання і заощадження.

Для аналізу рівня диференціації і концентрації доходів населення (доходів домогосподарств за доходними групами) застосовують різні методи та показники.

Крива Лоренца– один з аналітичних засобів визначення рівня диференціації доходів(графік на рис. 3.1). Теоретичну можливість існування абсолютної рівності в розподілі доходів показує бісектриса. Реальний розподіл доходів між групами сімей (фактичну ситуацію) відображує крива Лоренца: чим більше відхилення кривої від бісектриси, тим більшою є нерівномірність розподілу доходів, тобто рівень їх диференціації.

Коефіцієнт Джині розраховується на базі кривої Лоренца діленням площі сегмента, що знаходиться між бісектрисою і кривою Лоренца, на площу трикутника, сторонами якого є бісектриса, горизонтальна вісь і права вертикальна вісь (лінії абсолютної нерівності на рис. 6.1). Коефіцієнт Джині може коливатися від 0 (абсолютна рівність) до 1 (абсолютна нерівність): чим ближче значення коефіцієнту до 1, тим більша нерівність у розподілі доходу (тим більше крива Лоренца відхиляється від бісектриси); чим ближче коефіцієнт до 0, тим вище рівність.

Для визначення рівня диференціації доходів населення національна статистика розраховує:

квінтільний коефіцієнт диференціації доходів населення – співвідношення мінімального рівня доходів серед 20% найбільш забезпеченого населення до максимального рівня доходів серед 20% найменш забезпеченого населення;

квінтільний коефіцієнт фондів – співвідношення сумарних (або середніх) доходів 20% найбільш та 20% найменш забезпеченого населення.

Прожитковий мінімум – вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (у тому числі для здійснення обов`язкових платежів та зборів). Показник чисельності та частки населення, що має доходи нижче мінімуму прожиття, є одним з найсильніших соціально-економічних індикаторів.

Наявний поточний доход домогосподарств розподіляється на дві частини: споживання та заощадження.

Кількісна залежність споживання від доходу.

Для приватної закритої економіки:

С = С_А + с  Y, (3.2) або С = С_А + с'  Y. (3.3)

Для змішаної закритої економіки:

С = С_А + с  (Y – Т), (3.4) або С = С_А + с'  (Y – Т), (3.5)

де С – споживчі витрати (споживання); Y – наявний доход; с – середня схильність до споживання; с' – гранична схильність до споживання; С_А – автономне споживання, Т – податкові платежі за мінусом трансфертів (чисті податки).

Формули 3.2, 3.3, 3.4, 3.5 – сучасна модифікація алгебраїчно визначеної залежності споживання від доходу, яку Кейнс назвав функцією споживання. Зазначені формули – різновиди функції споживання. У загальному розумінні функція – це математична назва макроекономічної моделі, яка виражає залежність одного набору змінних від іншого. В функції споживання споживчі витрати є залежною змінною, а чинники, які впливають на споживання, – незалежними змінними.

Середня схильність до споживання – це коефіцієнт, що показує частку доходу, яка використовується на споживання:

с = (3.6)

Гранична схильність до споживання - поняття-показник, який застосовується для визначення співвідношення приросту споживання (ΔС) і приросту доходу (ΔY); коефіцієнт, який показує, на скільки одиниць зміниться величина споживання у разі зміни доходу на одну одиницю:

с' = (3.7)

Під „автономним споживанням” розуміють споживчі витрати, розмір яких не залежить від поточного доходу. Та частина споживчих витрат, яка фінансується поточним доходом, одержала назву індуційованого споживання; а частина споживчих витрат, яка фінансуються не за рахунок поточного доходу – автономного споживання.

Споживання (C) – це одна частина доходу (Y). Інша його частина заощаджується (S):

Y = C + S (3.8)

Кількісна залежність заощадження від доходу.

Для приватної економіки

S = - С_А + s  Y, (3.9) або S = - С_А + s'  Y.(3.10)

Для змішаної закритої економіки:

S = - С_А + s  (Y – Т), (3.11) або S = - С_А + s'  (Y – Т) (3.12)

де S – заощадження; Y – наявний доход; s – середня схильність до заощаджень; s' – гранична схильність до заощаджень; С_А – автономне споживання.

Формули 3.9 - 3.12 – різновиди функції заощаджень, де залежною змінною є заощадження, а чинники, які на нього впливають, – незалежними змінними.

Середня схильність до заощаджень – поняття-показник, який є оберненою стороною середньої схильності до споживання; коефіцієнт, що показує відношення обсягу заощаджень до поточного доходу:

s = (3.13)

Оскільки Y = C + S, остільки c + s = 1.

Гранична схильність до заощаджень – поняття-показник, який є оберненою стороною граничної схильності до заощаджень, і застосовується для визначення співвідношення приросту заощаджень (ΔS) і приросту доходу (ΔY); коефіцієнт, який показує, на скільки одиниць зміниться величина заощаджень у разі зміни доходу на одиницю:

s' = (3.14)

Оскільки ΔY = Δ C + ΔS, остільки с' + s' = 1.

У графічній моделі зміна індуційованого споживання ілюструється переміщенням точки споживання вздовж нерухомої кривої споживання (рис. 3.2). Зміна автономного споживання проявляється через переміщення кривої споживання вгору або вниз (рис.3.3).