3. Монетарна політика: мета, важелі, різновиди, мультиплікативні ефекти, проблеми реалізації

Монетарну (або грошово-кредитну) політику від імені уряду проводить (контролює) центральний банк країни (в Україні центральним банком є Національний банк України – НБУ, у США – Федеральна резервна система, в Німеччині – Бундесбанк). У найзагальнішому розумінні монетарна політика – це заходи центрального банку, які змінюють пропозицію грошей з метою досягнення цілей стабілізації та розвитку національної економіки.

В Законі України „Про Національний банк України” сутність монетарної політики визначається як „комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, направлених на регулювання економічного зростання, стримання інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу”.

Цілі монетарної політики поділяють на кінцеві (основні, стратегічні) та проміжні (допоміжні, тактичні).Кінцеві цілі монетарної політики збігаються з основними цілями макрополітики (зростання реального ВВП, зменшення безробіття та зниження інфляції). Безпосередньо вплинути на кінцеві цілі монетарна політика не може, тому що спирається на певний ланцюг причинно-наслідкових зв’язків, в якому кінцеві цілі є завершальною ланкою. Проміжними цілями є регулювання таких показників, що пов’язують інструменти монетарної політики з кінцевими цілями. До проміжних цілей зазвичай відносять пропозицію грошей (грошову масу, грошову базу) і процентну ставку. Так, гальмування темпів зростання пропозиції грошей може бути проміжною ціллю відносно цільових орієнтирів щодо зниження інфляції; зниження процентної ставки може слугувати проміжною ціллю щодо зростання реального ВВП.

Розглянемо механізм зміни пропозиції грошей, в основі якого лежить грошова (первинна) та кредитна (вторинна) емісія. Емісія (від лат. emissio – випуск) – випуск в обіг грошей і цінних паперів (акцій, облігацій та інших боргових зобов’язань).

Для визначення первинної грошової емісії (випуску в обіг грошей у готівковій і безготівковій формах) використовуються терміни „резервні гроші”, „гроші підвищеної ефективності”, „високо потужні гроші” тощо. Результатом первинної грошової емісії є приріст грошової бази (формула 2.7).

МВ = C + R,

де МВ – грошова база; C – готівка, яка знаходиться поза банками, тобто на руках у населення (до складу готівки поза банками не входить готівка, яку тримають комерційні банки в своїй касі); R – банківські резерви.

До банківських резервів відноситься та частина банківських грошей, яка не використовується для здійснення активних операцій (надання позик, інвестування). Вони включають депозити, розміщувані на рахунках центрального банку (обов’язкові резерви), та готівку, яку кожний банк може тримати в своїй касі. Банківські резерви: обов’язкові резерви та надлишкові резерви. Обов’язкові резерви – це мінімальна сума резервів, яку зобов’язаний тримати кожний банк (саме обов’язкові резерви розміщуються на рахунках центрального банку). Величина обов’язкових резервів регламентується центральним банком за допомогою норм щодо депозитів. Вони, як правило, диференціюються за видами депозитів та розмірів банків. Крім обов’язкового мінімуму резервів кожний банк може тримати певну величину наднормативних резервів, які називаються надлишковими, їх величину банки визначають самостійно на основі аналізу співвідношення витрат і вигод. Кількісно величину сумарних банківських резервів можна визначити як суму обов’язкових та надлишкових.

Величина резервів: R = rr × D , (4.7)

де R – резерви (сумарні або лише обов’язкові), rr – норматив резервування (сумарний або обов’язковий); D – банківські депозити.

Пропозиція грошей відрізняється від грошової бази і визначається як сума готівки (С) і банківських депозитів (D)(формула 2.6):

M_S = C + D,

де M_S – пропозиція грошей (грошова маса).

Пропозиція грошей, як правило, перевищує грошову базу. Це пояснюється тим, що банківська система здійснює вторинну (кредитну) емісію на основі мультиплікації (примноження) грошової бази. Отже, крім центрального банку, здатністю створювати гроші володіє також банківська система, тобто сукупність депозитно-кредитних установ, головними серед яких є комерційні банки. Кредитна емісія – процес створення депозитними фінансово-кредитними установами на основі зростання власних резервів нових кредитних та пов’язаних з ними депозитних зобов’язань на величину, що перевищує зростання резервів.Можна дати і більш просте визначення кредитної емісії: процес зростання кількості платіжних засобів у системі комерційних банків.

Ефект мультиплікації грошової маси можна визначити в такий спосіб:

M_S/МВ = (C + D) / (C + R) (4.8)

Далі праву частину рівняння (4.8) поділимо на суму банківських депозитів, тобто на D:

M_S/МВ = (C / D + D / D) / (C / D + R / D) (4.9)

У правій частині рівняння (9) величина (C/D) – це коефіцієнт готівки (коефіцієнт депонування), який відображує відношення готівки до депозитів. Позначимо його символом сr. Величина (R/D) – це резервна норма, яка відображує відношення між банківськими резервами та банківськими депозитами (rr). Якщо після цього в рівняння (9) внести прийняті позначення, а грошову базу (МВ) перенести в його праву частину, то отримаємо функцію пропозиції грошей:

M_S = ×МВ (4.10)

Рівняння (4.10) показує, що пропозиція грошей дорівнює добутку грошової бази (МВ) і коефіцієнта пропорційності [(сr + 1) / (сr + rr)]. Цей коефіцієнт називається грошовим мультиплікатором(мультиплікатором грошової бази). Він показує, на скільки одиниць змінюється пропозиція грошей у разі зміни грошової бази на одиницю. Якщо грошовий мультиплікатор позначити символом m, то його формулу можна подати так:

m = . (4.11)

Як видно з формули (4.11), грошовий мультиплікатор залежить від рішень трьох економічних суб’єктів: домогосподарств і підприємств, які впливають на співвідношення між готівкою і депозитами (сr); центрального банку, який регулює резервну норму (rr) через установлення норми обов’язкового резервування; комерційних банків, які певною мірою можуть впливати на резервну норму через створення надлишкових резервів.

Таким чином, пропозиція грошей залежить: від політики центрального банку, який володіє монопольним правом на первинну грошову емісію; від діяльності банківської системи (тобто сукупності депозитно-кредитних установ, головними серед яких є комерційні банки), яка породжує вторинну або кредитну емісію; від рішень та поведінки так званого небанківського сектору економіки (населення та підприємців) стосовно розміщення грошей в банківській системі.

Одночасно з грошовим мультиплікатором існує й депозитний мультиплікатор, який віддзеркалює процес кредитної мультиплікації грошової пропозиції (грошової маси) у результаті діяльності банківської системи, передовсім через надання позик (кредитів):

 M_S = D , (4.12)

де М_S – приріст грошової маси (пропозиції грошей), який є результатом приросту депозитів в банківській системі D; 1/rr– депозитний мультиплікатор – числовий коефіцієнт, який показує на скільки одиниць змінюється пропозиція грошей (грошова маса) у разі зміни депозитів банківської системи на одиницю (кількісно він обернено залежить від норми резервування); rr – норма резервування депозитів (R/D у відсотках або коефіцієнт).

Депозитний мультиплікатор враховує вплив на грошову пропозицію тільки системи комерційних банків (що на практиці, в реальній економіці, виокремити дуже складно). Враховувати ж як діяльність банків (центрального та комерційних), так й небанківського сектора (населення та підприємців), дозволяє грошовий мультиплікатор.

Проблема вибору проміжних цілей монетарної політики одержала назву „дилема цілей”. Вона вирішується залежно від пріоритетності кінцевих цілей. Наприклад, якщо інфляція в країні досягає небажаного рівня, то найкращою проміжною ціллю може бути зменшення темпів приросту грошової маси (пропозиції грошей), оскільки остання є основним інструментом регулювання інфляції. Якщо ж центральний банк дійде висновку, що процентна ставка є надто високою і стримує інвестиційну активність, то як проміжну ціль він вибере зниження процентної ставки.

Для досягнення цілей монетарної політики центральний банк застосовує заходи, що пов’язані з використанням певних інструментів: пряме регулювання ставок процента (депозитних, кредитних), ліміти кредитування, операції на відкритому ринку, зміна облікової ставки та нормативів обов’язкового резервування.

Нормативи обов’язкового резервування – це мінімальні норми депозитів комерційних банків, які вони зобов’язані зберігати на безпроцентних рахунках центрального банку.

Облікова ставка – це процентна ставка, за допомогою якої центральний банк надає кредити комерційним банкам.

Операції на відкритому ринку – це купівля-продаж центральним банком цінних паперів на відкритому ринку.

Залежно від того, як використовуються інструменти грошово-кредитної політики, а також від того, яким чином політика впливає на ділову активність в країні (стимулює чи стримує її) розрізняють наступні її різновиди: монетарну експансію або стимулювальну кредитно-грошову політику або політику „дешевих грошей”; монетарну рестрикцію або стримувальну кредитно-грошову політику або політику „дорогих грошей.

В умовах скорочення виробництва і зростання безробіття центральні банки намагаються пожвавити економічну кон’юнктуру на основі прискорення грошової емісії, зниження процентної ставки і стимулювання інвестицій. І навпаки, в умовах інфляційного зростання центральні банки намагаються протидіяти надмірній економічній кон’юнктурі на основі гальмування темпів грошової емісії, підвищення процентної ставки і стримування інвестиційної активності.

Заходи в сфері грошового обігу можуть забезпечувати економіку грошима на незмінних умовах або на умовах стимулювання чи стримування ділової активності. Незмінні умови передбачають, що пропозиція грошей змінюється на збалансованій основі, тобто відповідно до змін попиту на гроші. Але, як правило, у монетарну політику вносяться певні зміни, покликані стимулювати економіку в період рецесії та стримувати її в період перегріву. Така стабілізаційна роль монетарної політики реалізується завдяки незбалансованій зміні пропозиції грошей, внаслідок чого на коротких проміжках часу на грошовому ринку виникає нерівновага. Це змінює процентну ставку та інші ринкові інструменти у відповідному напрямі, які в свою чергу спричинюють цілеспрямовані зміни у сукупному попиті та ВВП.

Здатність змін у пропозиції грошей впливати на ділову активність реалізується не безпосередньо, а через відповідний передатний механізм монетарної політики. Початковою ланкою цього механізму є зміна пропозиції грошей, проміжною ланкою – зміни в ринкових інструментах, а кінцевою – зміни в сукупному попиті та ВВП. Передатний механізм монетарної політики – це ланцюг економічних змінних, завдяки яким центральний банк, змінюючи пропозицію грошей, цілеспрямовано впливає на ділову активність.

Макроекономісти єдині в тому, що центральний банк володіє арсеналом інструментів, необхідних для здійснення ефективного управління пропозицією грошей. Але між ними існують значні розбіжності щодо передатного механізму, на основі якого центральний банк, змінюючи пропозицію грошей, впливає на ділову активність. Усі ці розбіжності поляризуються навколо кейнсіанського та монетаристського підходів.

Кейнсіанська модель передатного механізму:

Зміна пропозиції грошей → зміна ставки процента → зміна наймінливішої складової сукупних витрат – інвестиційних витрат → зміна обсягів виробництва, рівня цін і зайнятості

Монетаристська модель кредитно-грошового передатного механізму:

Зміна пропозиції грошей → зміна сукупних витрат → зміна обсягів виробництва, рівня цін і зайнятості

Отже, кредитно-грошова політика певною мірою впливає як на сукупний попит, так і на сукупну пропозицію, а отже, на співвідношення „об’єм виробництва-ціни-зайнятість”.

Можна виділити три наслідки експансіоністської монетарної політики в короткостроковому періоді: зниження номінальної і реальної процентних ставок; збільшення номінального і реального ВВП; підвищення цін (інфляція).

Наслідки монетарної експансії у довгостроковому періоді: ціни підвищуються пропорційно номінальному збільшенню пропозиції грошей; реальний ВВП залишається без змін, а номінальний ВВП зростає пропорційно зростанню цін; реальна процентна ставка зберігається на незмінному рівні, а номінальна зростає пропорційно зростанню цін.

Переваги кредитно-грошової політики (порівняно з фіскальною):

швидкість та гнучкість: на відміну від фіскальної, грошово-кредитна політика може швидко змінюватись і залежить від щоденних рішень центрального банку про продаж або купівлю цінних паперів, зміну ставки процента та норми обов’язкового резервування;

консервативність: зміна державних видатків та державних закупівель у ході фіскальної політики безпосередньо впливає на розподіл ресурсів, а в разі зміни оподаткування можуть виникати політичні та соціальні ускладнення; використання інструментів грошово-кредитної політики завуальовано, пересічному громадянину не зрозуміло;

ізоляція від політичного тиску: відносна незалежність центрального банку від уряду дає йому змогу проводити політично непопулярні, але необхідні для оздоровлення економіки, заходи;

не супроводжується (як фіскальна політика) протидією „чистого експорту”. Наприклад, політика „дешевих” грошей знижує ставку процента  скорочуються надходження іноземних інвестицій  попит на національну валюту падає, а на іноземну зростає знецінюється національна валюта  імпортні товари дорожчають, а експорт дешевшає  зростає „чистий експорт”.

В той же час політика має недоліки:

циклічна асиметричність: рестрікційна політика здатна ефективно обмежити грошову пропозицію, але експансіоністська політика лише створює умови для її розширення, тобто грошово-кредитна політика не може вивести економіку з стану глибокої депресії;

може залежати від швидкості обігу грошей. Розрізняють два підходи до проблеми: на думку монетаристів, як вже зазначалось, швидкість обігу грошей – величина стала та змінюється слабо; на думку кейнсіанців – швидкість руху грошей нестабільна та змінюється в напрямку, зворотному зміні пропозиції грошей, а тому гальмує будь-які зміни грошевої маси, які плануються політикою;

дилема цілей.

14. Економічна динаміка суспільного розвитку.