Бюджет – це кількість грошей споживача, яку він здатний витратити у певний період часу. Розмір бюджету і ціни товарів визначають бюджетне обмеження споживача (budget constraint):

(2.4) (2.5)

де І – дохід споживача; Рх, Ру –ціни благ Х і У відповідно; Х і У – кількість придбаних благ.

Рис. 2.4. Бюджетна лінія

Властивості бюджетної лінії:

• бюджетна лінія показує множину можливого вибору споживчих кошиків;

• бюджетна лінія має від’ємний нахил – це означає, що споживач готовий відмовитись від певної кількості одного товару заради додаткового споживання іншого. Пропорції заміни показує співвідношення цін (відносні ціни товарів);

• зміна доходу споживача зміщує бюджетну лінію паралельно вгору або вниз, відповідно збільшуючи або зменшуючи купівельну спроможність споживача;

• зміна ціни одного з товарів змінює кут нахилу бюджетної лінії, що також впливає на купівельну спроможність споживача.

3. Рівновага споживача: кардиналістський і ординалістський підходи.

Кардиналістський підхід до аналізу рівноваги споживача полягає у порівнянні співвідношень між граничними корисностями і цінами товарів. Споживач прагне досягти максимуму корисності за наявних бюджетних обмежень, а корисність кошика обчислюється як сума граничних корисностей кожної одиниці товарів, що входять до нього. Він віддасть перевагу тому товару, який додає на кожну грошову одиницю більше корисності. Порівнюючи граничні корисності кожної одиниці товару у розрахунку на грошову одиницю, споживач послідовно переключає свій вибір з одного товару на інший, доки в межах свого бюджету вже не зможе збільшити сумарної корисності.

Правило максимізації корисності (принцип рівної корисності або еквімаржинального принцип): корисність максимізується вибором такого кошика в межах бюджетного обмеження, для якого відношення граничних корисностей останніх одиниць кожного виду благ до їхніх цін є однаковим для всіх благ:

(2.6)

де MU_X, MU_Y, … , MU_N – граничні корисності останніх спожитих одиниць відповідних благ, P_X, P_Y, … , P_N – ринкові ціни відповідних благ.

Загальне правило оптимізації вибору споживача: вибір є оптимальним, якщо в рамках бюджетного обмеження відношення граничних корисностей будь-якого виду благ дорівнює відношенню їхніх цін:

(2.7)

Ординалістський підхід оптимізації споживчого вибору полягає пошуку оптимального кошика, який повинен належати бюджетній лінії, але в той же час найповніше задовольняти уподобанням споживача, тобто досягати найвищої з можливих кривих байдужості. Найпривабливіший для споживача кошик називається оптимальним вибором або рівновагою споживача.

Рівновага споживача – це таке його становище, коли він, споживаючи певний набір благ, максимізує корисність при заданому бюджетному обмеженні. Становище рівноваги пояснює, яким чином споживач розподіляє свої обмежені кошти, щоб купити різні блага для максимального задоволення своїх потреб.

Рис. 2.5. Рівновага споживача

Досягнувши рівноваги, споживач не має стимулів до зміни свого стану, за інших рівних умов, і не існує жодної можливості покращити його добробут. Будь-який інший набір товарів або недосяжний, або лежить на поверхні байдужості нижчого рівня. Саме тому точка Е на рис. 2.5. є точкою рівноваги споживача.

Умова оптимуму споживача має такий вигляд:

при TU=const. (2.8)

4. Ефект доходу та ефект заміщення.

Ефект заміни (substitution effect) – зміна структури споживчого попиту (співвідношення коштів, що виділяються на купівлю різних товарів) в результаті зміни ціни одного з товарів, що входить до споживчого набору без врахування ефекту доходу. Або це зміни в споживанні товару, які є результатом змін ціни на цей товар відносно цін на інші товари.

Ефект доходу (income effect) – вплив на попит споживача за рахунок зміни реального доходу, викликаного зміною ціни блага без урахування ефекту заміни. Або це зміни в споживанні, викликані зміною його реального доходу під впливом руху цін.

Коли товари нормальні ефект доходу і ефект заміни складаються, оскільки відбувається розширення споживання нормальних товарів. Однак є винятки, зокрема товари Гіффена.

Товар Гіффена (Giffen good) – це неповноцінний товар (inferior good), для якого від’ємний ефект доходу перекриває ефект заміни. Парадокс Гіффена – зростання споживання цього товару з підвищенням ціни на нього. Це можливо під час криз, коли малозабезпечені верстви населення збільшують споживання неякісних товарів, які займають значну частину в їх видатках. Очікування інфляції або її наявність посилюють такі явища.

8. Теорія поведінки виробника. Витрати і прибуток.

1. Виробнича функція. Загальний, середній і граничний продукт.

2. Заміщення факторів виробництва. Оптимальна комбінація ресурсів.

3. Розширення виробництва. Лінія зростання й віддача від масштабу.

1. Виробнича функція. Загальний, середній і граничний продукт.

Первинною економічною ланкою, яка здійснює випуск завершеної продукції, вважається підприємство. Фірма – це організація, яка володіє майном і управляє господарською діяльністю підприємства або декількох підприємств. Майно підприємства є повною або неповною власністю фірми. Вона розпоряджається ним і використовує його для своєї господарської діяльності, яка охоплює управління процесом виробництва, реалізацію продукції, одержання і використання прибутків, відшкодовування своїх витрат.

Фірма (Firm) є мікросистемою, яка використовує виробничі фактори (input) та перетворює їх у товарну продукцію (здійснює випуск – output).

Виробнича функція описує технічний зв'язок між вхідними виробничими факторами та вихідною продукцією. Вона визначає мінімальну кількість факторів для заданого випуску продукції.

Технологія – співвідношення між вхідними виробничими факторами.

Економічна діяльність фірми може бути описаною наступною виробничою функцією:

, (3.1)

де Q – максимальний обсяг виробництва при заданих витратах; F₁, F₂, F₃, F_n – кількість використовуваних факторів виробництва.

Діяльність фірми аналізується протягом визначеного періоду часу:

• Короткострокового (short run), в якому одні фактори виробництва розглядаються як постійні (капітал), інші – як змінні (праця);

• Довгострокового (long run), в якому всі фактори змінні.

Виробнича функція в короткому періоді відбиває максимально можливий випуск продукції при різних обсягах використання одного з факторів виробництва і незмінній кількості інших факторів (одно факторна виробнича функція.

Для аналізу однофакторної моделі вводяться поняття сукупного (загального), середнього і граничного продукту.

Зальний продукт (total product) – це кількість економічного блага, вироблена з використанням певної кількості перемінного фактора:

(3.2)

Середній продукт (average product) – випуск продукції, що припадає на одиницю змінного фактора:

(3.3)

Граничний продукт (marginal product) – додатковий продукт в результаті збільшення змінного фактора виробництва на одну додаткову одиницю:

(3.4)

Рис. 3.1. Загальний, середній і граничний продукт змінного фактору виробництва

Закон спадної граничної продуктивності (law of diminishing marginal return) – зі зростанням використання будь-якого виробничого фактора (при незмінності інших) рано чи пізно буде досягнута точка, в якій додаткове застосування перемінного фактора веде до зниження відносного і далі абсолютного обсягів випуску продукції. Збільшення використання одного з факторів (при фіксованості інших) призводить до послідовного зниження віддачі від його застосування.

В точці В сукупний продукт досягає свого максимуму, а граничний продукт дорівнює 0 (МР=0). До точки В МР>0, після цієї точки МР<0. Споживче благо не є економічним, якщо його гранична корисність (і, відповідно, ціна) менша або дорівнює нулю. Тому фактори виробництва використовуються у виробництві тільки тоді, коли їх продуктивність є позитивною величиною. Слід знати, що граничний продукт для будь-якої точки на кривій сукупного випуску дорівнює тангенсу кута нахилу дотичної до кривої у цій точці.