2.4.2. Храм вогнешанувальників

Священною книгою зороастризму була «Авеста», в найдревнішій своїй час­тині записана зі слів Заратустри і продов­жена його послідовниками. Її найдавніші частини складені у віршованій формі, є проповідями самого Заратустри. Окрім цього, вона містить молитви, описи риту­алів, пророцтва та пояснення вчителя. За цим віровченням в основі світу лежить боротьба між злом та добром, що ніколи не припиняється. Її уособлюють сонячний бог правди, світла, добра, вогню, творець світу — Агура-Мазда та злий володар пі­тьми, руйнівник життя — Ангроманью. Агура-Мазда та Ангроманью борються за людину. Вона створена Агура-Маздою, але вільна у виборі між добром та злом. За допомогою вогню людина здатна бороти­ся за добро. Таким чином, вогонь був по­середником між людиною та богами. За вшанування вогню іранців називали вог-нешанувальниками (рис. 2.4.2).

2,4-1. Символічне зображення Агура-Мазди

Від часів арійської спільності іранці шанували бога сонця Мітру (єдиного з девів). Шанували й чимало богів з воїн­ства Агура-Мазди (Вертрагна, втілення сили природи, що набував вигляду різних тварин тощо). В «Авесті» функціонували також стародавні міфи про всесвітній потоп, який спричинило танення снігів

і якому запобіг герой Йїма, побудувавши величезну чотирикутну загорожу для людей і худоби.

2.4.3. Політична культура та право. «Авеста» формулює моральні за­сади та політичні декларації, Вони ґрунтуються на давньому розумінні святості й безперервності життя: «Потрібно безперестанно людей примножувати і худо­бу» — основний постулат «Авести». Злочинець — це той, хто «вершить насилля над худобою і людьми праведного скотаря»³⁶.

Царів, як і у Вавилоні та Єгипті, вважають охоронцями закону та порядку:

«Нехай володарюють добрі правителі (нехай не володарюють погані), здійсню­ючи добре вчення і відданість»³'.

У Стародавньому Ірані склалася така ж деспотична централізована монар­хія, що спиралася на бюрократично-воєнний апарат, як і в Месопотамії чи Єгипті (типова форма політичної культури Стародавнього Сходу).

У мистецтві Ірану чимало сюжетів, де зображено вогонь поряд із фігурою царя, що у поєднанні повинно було вселяти думку про священний характер царської влади, яка охороняється Агура-Маздою, одним з символів котрого був вогонь.

Царська влада в Ірані була вкрай деспотичною Й спиралася на жорстокий примус. У мови різних народів увійшло слово сатрап (намісник царя в облас­ті) як синонім свавільної тиранії. Покарання жорстокою смертю (наприклад, здирання шкіри з живих людей) було тут звичним явищем.

Водночас в аристократичних колах існував культ шляхетності й справедливості,

Ось кілька характерних написів царя Дарія: «Каже Дарій цар: «О ти, хто буде з часом царем, міцно оберігай себе від брехні. Людину, яка буде брехуном, суворо карай, якщо хочеш, аби твоя країна була неушкоджена.

Цікавим е вислів, який передає атмосферу політичного життя в стародав­ньому Ірані: найбільшії наближених до царя людей, які наглядали за сатрапами, називали «очі й вуха царя».

У царських архівах Ірану знайдено чимало документів різними мовами імпе­рії, в яких зафіксовані всілякі господарські витрати; «396 бар борошна [:і того], яке знаходиться у розпорядженні Упіррада у Персеполі. фарнік отри­мав [у якості] зарплатні за 22 дні; день за день по 18 бар борошна він отримував. 23-й рік, 5-й місяць. Іртена написав [документ], Маннуда повідомив його зміст.

2.4.4. Наука та освіта. «В архаїчних уявленнях іранських народностей панував культ природи, усвідомлення нероздільності людини і тваринного сві­ту..,. За етичними максимами Заратустри, слід удосконалювати духовну й тілесну природу людини, плекати як величезне культурне досягнення хлібо­робство та скотарство (характерно, що лихий Ангроманью — бог кочівлі, голоду та зими). Кочівників потрактовано як розбишак і вбивць. Заборонено криваві пожертви худоби — головного багатства людини. Закликано шанувати таких тварин, як корова та собака. «Хто сіє хліб, той сіє правду», — твердить «Авеста» -

.

Засуджується нечесність, безшлюбність, все «протиприродне», що затьмарює

чистий дуалізм.

Оригінальним був утворений у VI ст. до н.е. місячний календар персів, що відповідав землеробському циклу. Він поділявся на 12 місяців по 29—30 днів, що вимагало долучати що чотири роки додатковий місяць (цікаві самі назви:

місяць збору часнику, місяць лютого морозу, місяць поклоніння вогню тощо). Згодом його було впроваджено як офіційний зороастрійський календар.

Велику роботу було проведено в Стародавньому Ірані з кодифікації тексту «Авести» та створення коментаря до неї («Зенд») як системи законів і приписів.

Загалом в «Авесті» піднесено вченість, яка характеризується як «найпрямі-ша й свята». Але подібно, що пошана до вченості в Стародавньому Ірані тим і вичерпувалася. Це, можливо, пояснюється відсутністю власного письма. Іранці засвоїли писемність Урарту, згодом стали широко користуватися еламською та вавилонською писемністю. Щоправда, вони значно спростили вавилонський кли­нопис — використовували лише 43 знаки, на відміну від аккадців, які мали 600 знаків. Зазначимо, що в місцевостях, які перебували під владою іранців, наука часом розвивалася інтенсивно і без утиску (Вавилонія, грецька колонія Іонія у Малій Азії тощо).

2.4.5. Мистецтво та література. Оригінальні літературно-мистецькі твори Стародавнього Ірану, окрім «Авести», — царські написи. За розпоряджен­ням царя Дарія І у 520 р. до н.е. був вирізьблений Бехистунський напис — най­більший скельний «літопис» у світі. Висота його — близько 8 м, ширина — 22 м. Напис, зроблений трьома мовами (давньоперською, еламітською, аккадською), розповідає про справи та плани Дарія. Над написом розташований рельєф; бог Агура-Мазда простягає ліву руку з перснем (символом влади) до Дарія, а піднятою правою рукою благословляє царя. Дарій зображений на весь зріст. Права рука його простягнута до Агура-Мазди, в лівій він тримає лук, лівою ногою топче ворога. За спиною — почет Дарія, а за ворогом — бунтівники, скуті ланцюгом.

У VI—IV ст. до н.е. цар Дарій та його син Ксеркс починають будувати столицю Ахеменідської Імперії — Персеполь, «візитну картку» давньоіранської культури, Персеполь повинен був продемонструвати велич імперії, Місто збуду­вали на підвалинах зі скелі висотою понад 12м. З трьох боків його обгородили подвійною стіною з цегли, з четвертого боку воно прилягало до скелі.

У палацовий ансамбль Персеполя можна було потрапити лише одними сходами, що складалися зі 110 сходинок.

Піднявшись по них, відвідувач опинявся перед парадно оформленими во­ротами з чотирма фігурами гігантських (близько 8 м висотою) крилатих биків (рис.2,4.3). За воротами був храм «Ворота всіх святих», біля входу якого вста­новлено десятиметрові статуї биків. Центром палацового ансамблю була ападана Дарія-Ксеркса — величезна приймальна зала, піднята над іншими частина­ми палацу, прикрашена колонами, зробленими із каменів різних відтінків і вкритими позолотою. Ападана з'єднувалася спеціальними входами з особис­тими палацами Дарія І та Ксеркса. До неї вели двоє сходів, обрамлені числен­ними рельєфами. уздовж одних сходів розташований рельєф із зображенням професії представників 33 народів, підкорених Ахеменідами, що несуть по-