2.4.5. Ювелірні прикраси давніх іранців

Значного розвитку сягає у сасанідському Ірані прикладне мистецтво, особ­ливо славилися художні тканини та вироби зі золота й срібла. Сасанідські шов­кові тканини були прикрашені візерунком з зображенням рослин, тварин і птахів. Для царя та знаті виготовляли предмети із дорогоцінних металів. Посуд зі срібла та золота оздоблювали зазвичай сценами з полювання, бенкетів, зобра­женнями богів і міфічних істот.

Сасанідське мистецтво, спираючись на традиції ахеменідської культури і адап­тувавши почасти уроки грецького мистецтва, зуміло виробити свій особливий стиль, для якого характерне нове для східної архітектури оформлення простору палацових зал, об'ємні рельєфи на скелях та високомайстерні вироби ужитково­го призначення.

Стародавній Іран відійшов від політеїзму, узагальнивши в «Авесті» дуалістич­ну картину світу як боротьбу Добра і Зла. Іранці вшановували хліборобство

і скотарство, вважаючи це за природну норму буття; вони цінували чесність і справедливість, закони та порядок, хоча останні забезпечувалися засобами ти­ранічного пригнічення особистості. Не створивши чогось особливо оригінально­го в сфері мистецтва, запозичивши чимало культурних досягнень Месопотамії (клинопис та арамейську мову як міждержавну), іранський світ, однак, став реальним мостом між культурами Заходу та Сходу. Він об'єднав західні та східні впливи, переробивши їх в єдину культуру, яка, в свою чергу, впливала, на сусідні країни, передусім на Месопотамію та Індію, частково на давнє єврейство, а також на прадавнє слов'янство.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

І. Особливості історичного шляху іранських аріїв. Який релігійний кон­флікт розділив їх у давнину з індоаріями?

2. Що вам відомо про релігійну реформу Заратустри та. книгу «Авеста»? Чим релігійний дуалізм зороастризму відрізняється бід політеїзму язич­ницьких суспільств давнини?

3. Охарактеризуйте соціально-політичний та правовий стан. Стародав­нього Ірану.

4. Що вам відомо про літературу та мистегупво давньоіранського суспіль­ства?

5. Які риси іранського менталітету були успадковані стародавніми слов'я­нами?

2.5. КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОГО КИТАЮ .

2.5.1. Китайське суспільство 6 давнину. Витоки культури Китаю сяга­ють IV—III тис. до н.е. Для цього часу характерні виліплені від руки або на гончарному колі посудини. Вони схожі на неолітичну кераміку інших народів, водночас нанесені на посуд ромби, трикутники, зиґзаґи та кола становлять не лише систему знаків, характерну для всього неоліту, але й являють собою поча­ток китайської писемності.

Період Шань-Інь отримав свою назву від імені племені, що заселяло доли­ну ріки Хуанхе в II тис- до н.е.

Наступний етап, що охоплює XI—IX ст. до н.е., називається Чжоу — від імені племені, що завоювало державу Шань-інь.

У період Хань (111 ст. до н.е. — III ст. н.е.) особливо розвивається культу­ра, що пояснюється об'єднанням розрізнених царств в єдину імперію під вла­дою династії Цинь (221—207 рр. до н.е.) та Хань (206 р. до н.е. — 220 р. н.е.). Із назви царства Цинь у східних мовах утворюється назва Чин, а пізніше в західних — Хина, Шин, Чайна (China), звідки Й виникає назва «Китай».

Правителю царства Цинь вдалося перемогти суперників, і він приєднує до свого імені титул «хуанді». Відтоді він називає себе Ши Хуанді, тобто Перший

імператор. Була створена централізована імперія, з власним письмом, єдиними мірами, єдиною грошовою одиницею.

За наказом Ши Хуанді, а потім і його спадкоємців, із землеробних районів на будівництво зганяли все більше селян, солдат, перетворюючи їх на рабів або оголошуючи злочинцями. Почались повстання, і Цинської імперії не стало. Була заснована нова династія та імперія — Хань.

Тривалий час ця цивілізація розвивалася в умовах свідомої ізоляції, симво­лом чого стала Велика Китайська стіна, якою правителі Китаю — «Піднебесної» країни — колись хотіли відгородитися від «варварів».

Особливе значення для розвитку Китаю мала Цинь-Ханська епоха. Тоді було закладено основи культурних традицій, які стали фундаментом для подальшої багатовікової культури Китаю та Східної Азії, що підпала під китайський вплив.

2.5.2. Вірування стародавніх китайців. Найдавніші вірування Китаю ґрунтувались на обожненні сил природи, цю пов'язано з землеробством.

За віруваннями стародавніх китайців, світ було створено пращуром усього живого Паньгу, який зародився у велетенському яйці: коли він розрубав те яйце зсередини, то все легке й чисте піднеслося вгору і стало небом, а важке та брудне утворило землю. Паньгу помер, а дихання його стало вітром, голос — громом, очі — сонцем та місяцем, кров — ріками, плоть — ґрунтом, волосся — горами, піт — дощем та росою.

Земля ж від початку була населена рослинами й'тваринами, але безлюдна. Жіноча творча душа Нюйва виліпила людей з глини й призначила їх господа­рями світу.

Коли ж. злий дух води Гунгун, переможений духом вогню, в розпячі вдарив головою у велетенську гору, що підпирала небо, гора зруйнувалася й небо про­валилося; почалася велетенська повінь. Люди стали гинути. Тоді Нюйвй відрубала лапи велетенській черепасі і підперла ними небо — потоп скінчився.

В основі всього існуючого, за китайськими уявленнями, лежать два начала:

ян та інь, Ян — активне, чоловіче, а інь — пасивне, жіноче. Саме завдяки взаємодії цих двох сил народився міфологічний Паньгу, який був творцем землі і неба. Земля і небо, в свою чергу, також обожнювались. Небо було найвищим духом природи — Шанді. Йому підвладні усі інш-і духи, воно дарувало владу імператорові, якого саме тому й називали «Тяньзи» — «Син небао). На честь Шанді віддавна споруджувались храми Неба, де жертви міг приносити лише сам імператор. Володарем землі був бог війни Хоуту, якому складали пожертву до та після успішного завершення воєн. У давньокитайській свідомості існувало чимало богів, які вимагали вшанування й мислилися незмірне більш значущими, ніж людина. Принесення в жертву людей були звичними — як, наприклад, описане істориком Симом Цянем «весілля» бога ріки з найкрасивішою дівчи­ною міста, яку топили жерці, ще й збираючи з населення для цього весілля величезну суму грошей.

.

Людина, на думку давніх китайців, має дві душі — душу тіла та душу розуму. Перша гине зі смертю тіла, друга — піднімається на небо. Після смерті, залежно від вчинків, померлий перетворюється або на чорта (чуй), або на бо­жество (шень). Разом з покійним в могилу клали їжу, зброю, вбивали рабів та дружину померлого для того, щоб у потойбічному житті він мав ті ж блага, що й у земному.

Розвинувся культ предків. У кожній родині для них будували жертовник, на якому померлим у дар приносили їжу та пахощі, спалювали спеціальні папе­рові гроші. Створювалися великі гробниці у вигляді розташованих один над одним підземних залів, прикрашених розписом, які охоронялися біля входу фігурами напівлюдей-напівхижаків — тотемними стражами.

Поширене було ворожіння', спочатку ворожили на розтрісканих у вогні пан-цирях черепах та листі деревію; потім особливу роль стала відігравати «Іцзин» — «Книга перемін», ворожіння на трьох рисках, що по-різному комбінуються, символізуючи взаємодію ян-інь.

2.5.3. Політика-юридична структура. Владу імператора — Сина Неба — вважали божественною, й лише він мав право одягати жовте, кольору Сонця, вбрання (золоті кульки на шапках вищих сановників, за які європейці непо­штиво прозвали їх «мандаринами», символізували відблиск імператорської вели­чі). Небо сповіщає імператорові свою волю, а підлеглі мусять сприймати слова імператора як волю Неба. Це була необмежена монархія, що утверджувала свою владу вкрай жорстокими методами. Так, імператор Цинь Ши Хуанді на­казав закопати живцем у землю 100 000 вчених, щоб у державі його вчинки перестали критично осмислювати. Особливо тяжкою була доля простого земле­роба, який зазвичай мусив наймитувати у багатія, бо не мав власної землі; він їв те, що їли «свині й собаки», носив одежину зі соломи чи очерету. Порівняймо це з трапезами зодягнених у шовк «мандаринів», що налічували до 60-ти пере­мін страв, серед яких такі своєрідні, як мозок мавпи. Численні народні повстан­ня в історії' Китаю свідчать, що влада трималася на тотальному насильстві.

Законодавство Стародавнього Китаю було доволі розвиненим, хоча постула­ти китайських юристів цієї пори вражають жорстокістю.

«П'ять [видів покарань]: татуювання, відрізання носа, кастрація, відрізання ноги й смерть, [кожним з яких] каралося 500 злочинів, — ось що назива­ється «Зводом середніх [покарань]», які уживалися для покарання областей, що живуть мирно.

Всіх [засуджених на] смерть страчували на ринковій площі...»

(Законодавство Чжоу)

2.5.4. Наукова думка та освіта. Разом з міфами накопичувались і науко­ві уявлення про світ. Виникають філософські системи — даосизм та конфуціан­ство, які вперше поставили питання про призначення людини, її взаємодію з природою та іншими людьми. Час їх виникнення — VI—V ст. до н.е.

Основоположником конфуціанства був Кунцзи, Кун Фуцзи (в лат. транскрипції — Конфуцій) — мандрівний проповідник, якого пізніше обожнили (рис. 2.5,1). Конфуціанство всі свої сили спрямувало на обґрунту­вання соціальної ієрархії, Воно пропагувало традицій­ні давні вірування в надприродну силу Неба як верхов­ного божества, а також священний характер влади земного правителя як Сина Неба, який повинен бути батьком для своїх підлеглих. Послідовники конфуці­анства вчили, що Небо визначає поділ на шляхетних людей, здатних до морального самовдосконалення, та

2.5.1. Конфуцій

простих людей, яким призначено виконувати лише фізичну працю. Завдяки цим міркуванням конфуці­анство підтримувалося знаттю та тривалий час зали­шалося державною релігією- Проте центральними поняттями у Конфуція були незалежні від соціальних спекуляцій Небо, як символ справедливості і добра, та жень — гуманність: мудрець розумів волю Неба як вияв прихильності до люди­ни, а закони й ритуали — як гарантію цієї' волі.

Вчення даосизму повязують із ім'ям легендарного мудреця Лаоцзи. Легенда розповідає, що народився він із сивим волоссям, а тому назвали його Лао — «старий». Свою назву цей філософський напрям отримав від фундаментального поняття — дао-, яке означає вічну мінливість світу, що підпорядковується необ­хідності природи, рівновага якої забезпечується шляхом взаємодії чоловічого та жіночого начал —- ян та інь. Світ в уявленні даосиста складається з дрібних неподільних часток і постійно змінюється, де все безкінечно переходить у свою протилежність. Даосисти виступали проти обожнення неба, вчили, що небо, як і земля, — всього лише частини природи. Соціальним ідеалом даосизму була рівність, яку розглядали як повернення до природного стану.

Великий вплив на освіту мали ідеї Конфуція, який хотів бачити людину розвиненою духовно й фізично. Так, у конфуціанській «Книзі ритуалів» стверджу­валося, що кожна освічена людина повинна опанувати ритуал поведінки, грати на музичних інструментах, стріляти з лука, їздити верхи, гарно писати та лічити.

У Китаї існували приватні й державні школи, що готували чиновників. За пізньоханськоЇ доби в столичній школі Тайсюе — першому китайському вищо­му навчальному закладі — навчалося до ЗО тис. учнів!

Освіта не обмежувалася школою, У Стародавньому Китаї існувала дуже су­вора система екзаменів на чин — люди, які претендували на державні посади й кар'єру, мусили, наприклад, вміти самостійно написати літературний твір.

Ханські астрономи помітили існування сонячних плям, вміли передбачати місячні та сонячні затемнення, появи комет. Наприклад, в 613 р. до н.е. давньо­китайські астрономи вперше зареєстрували появу комети Галлея.

Ханські математики знали десятковий дріб та. вперше в історії винайшли від'ємні числа. Вже в епоху Шань китайці вміли рахувати до ЗО тисяч.

Досягненням світового значення був винахід компаса у вигляді квадратної залізної пластини з магнітною «ложкою», яка вільно оберталася на її поверхні;

ручка “ложки” завжди вказувала на південь. Винайдено перший в світі сейс­мограф.

Медичний каталог І ст- налічує 35 трактатів з різних хвороб. Були розроб­лені методи пульсової діагностики та лікування епідеміологічних захворювань.

Імперія Хань стає всесвітньо відомою завдяки виробництву шовку. Шовк виготовляли в Китаї ще в епоху Інь, але завозити його в інші країни стали лише після відкриття Великого шовкового шляху. Китай був єдиною країною стародав­нього світу, яка освоїла культуру шовкопрядіння. В імперії Хань розведення шов­копряда було домашнім промислом землеробів. Вивіз шовкопрядів за межі кра­їни карався смертю, Вивідати таємниці виготовлення шовку не вдавалося ніко­му. Про Його походження робилися найрізноманітніші припущення. У творах Вергілія та Стратона, наприклад, говорилося, ніби шовк росте на деревах та з них «зчісується».

Порох (для феєрверків), порцеляна (рис. 2.5,2) та паперові гроші — теж китайські винаходи,

Винахід паперу став важливим етапом у розвитку не лише китайської культури. Ви­робляти його з відходів коконів шовку поча­ли ще до нашої ери, але шовковий папір був дуже дорогим. Та коли був відкритий спосіб виготовлення паперу із деревного волокна, він зробився дешевим матеріалом для письма. Ви­готовлення дешевого паперу й туші сприяло вдосконаленню китайської писемності: в хан­ські часи був створений стиль письма, що за­клав основу сучасного накреслення ієрогліфів.