2.5.2. Виробництво порцелянового начиння

Писемність (ієрогліфи} у Стародавньо­му Китаї було створено рано. Ієрогліфи відображали особливості китайської мови, де немає слова в нашому розумінні: китайська мова складається з численних окремих «коренів», з комбінації яких зиникає те чи інше нове поняття. Ієроглі­фів тут тисячі, і знають усі лише вчені.. У найдавніший період для письма вико­ристовували панцирі черепах та кістки тварин. Перші малюнки виглядали не­звично — складалися з багатьох рисочок. У давніх переказах говориться, що легендарний винахідник цих малюнків, імператорський чиновник Цан Чі ство­рив Їх, взявши за зразок сліди пташиних лапок.

усі винаходи давньокитайської культури дійшли до нас завдяки записам, зробленим в період Хань.

2.5.5. Література та мистецтво. Великого розвитку набула в стародавньо­му Китаї література. Ще у період Хань створюються перші словники. З'явля­ються масштабні за обсягом твори історичної прози. Сим Цянь пише «Історичні записи» («Шицзи») — 130-томну історію Китаю від міфічного предка Хуанді до свого часу, у якій яскраво змальовано побут та звичаї стародавніх китайців.

Рання проза представлена збіркою філософських творів «Чжуанцзи» (III ст. до н.е.), куди входять притчі та байки, в яких осміяно глупоту, жадібність та інші пороки.

Паралельно з розвитком релігійних та філософських жанрів створюються поетичні та прозаїчні художньо-літературні форми. Наивідоміший твір — «Книга

пісень» («Ши цзін») — зібрання ліричних, історичних та інших народних пісень, написаних з XII по VI ст. до н.е., у яких викладено думки та почуття людини Стародавнього Китаю, що страждає, сподівається й долає життєві пере­шкоди. Пісні розповідають про горе покинутої чоловіком дружини, передають скарги землероба, якого війна віді­рвала від поля; чимало з них присвячено громадянським темам, спрямовано проти тих, хто «подає погані поради цареві», які зароджуються «у неправді та злі»,

В образотворчому мистецтві Стародавнього Китаю найсвоєріднішим було бронзове лиття. Вже в сиву давни­ну для жертвопринесень виплавляли бронзові посудини зі складним орнаментом. Поширеними мотивами орнамен­ту стають птах і дракон, що втілюють небо й воду, цикада, яка віщує добрий врожай, бик та баран, які є символами благополуччя. Іноді звірі набувають збірного вигляду, уза­гальнюючи риси найважливіших тварин-покровителів — тигра, барана, дракона, які нібито слугували для магічного захисту від зла. Тому звірів на виробах зображали, з колю­чими зубами та гострими плавниками. Однак поступово стиль бронзових посудин, які втрачають свій магічний смисл, змінюється. Їхні форми спрощуються, стають більш обтіч­ними (рис. 2.5.3), скульптурний орнамент замінюється тонкого інкрустацією коштовним камінням та металами.

2.5.3- Начиння з бронзи

Окрім бронзових посудин, з'являються й інші ритуальні та побутові пред­мети: бронзові дзеркала, інкрустовані зі зворотного боку сріблом та золотом, прикрашені розписом музичні інструменти, оздоблені художньо побутові речі з різного дерева та каменю.

Для живопису, який виокремився на той час у самостійний вид мистецтва (про це свідчить знайдена в похованні поблизу міста Чаиша картина), використо­вується туш та шовкова тканина. На згаданій картині зображена жінка з драко­ном та феніксом. Ймовірно, ці чарівні істоти символізували вічне життя людини.

Архітектура Стародавнього Китаю поєднує монументальні та скромні фо­рми. Більшість будівель були з дерева й до нашого часу не дійшли. Проте в період Хань для захисту імперії від нападів ворогів починається будівництво Великої Китайської стіни, цю стала найвеличнішою спорудою Стародавнього Китаю. Довжина її — більше 5000 кілометрів, ширина — понад п'ять метрів, а висота сягає семи-восьми метрів. На будівництво Китайської стіни примусово зганяли воїнів, землеробів, перетворених на рабів, і навіть жінок, які повинні були готувати їжу. Будівництво здійснювалось найжорстокішими методами. Багато легенд і пісень збереглося про це. Одна з них — «Плач Мен Цзян-нюй біля Великої стіни». Селянка Мен Цзян-нюй, яка десять років чекала чоловіка, виру­шає до стіни на розшуки, але не знаходить його. Її плач потряс стіну, обвалилася глиба, де виявився труп живцем замурованого чоловіка.

Найважливіше місце в образотворчому мистецтві періоду Хань посідає на­стінний рельєф та живопис (ілюстрації міфів та історичних легенд), якими оформлюють поховання.

Свій вираз у мистецтві знаходить похоронний культ — споруджуються по­хоронні склепи знаті. Багатих людей ховали в підземних спорудах, до яких вела так звана «Алея духів» — охоронців могил, що була обрамлена скульптурами звірів та кам'яними пілонами (вежами, які прикрашали вхід до архітектурного комплексу). Часто споруджувались також і наземні святилища — цитати. Та­ким чином, похоронний культ об'єднував архітектуру, скульптуру, живопис. У похованнях знайдено також чимало розписних глиняних моделей садиб, бу­динків та веж, дзеркала, бронзовий та глиняний посуд, глиняні фігурки танцю­ристок, музикантів, прислуги. Але чільна роль належить рельєфам, що вирізьб­лювалися по цеглі та каменю й заповнювали гробниці до стелі; З'являються паростки портретного живопису, а розкопки могили Цинь Шихуанді (де було знайдено «глиняне військо» імператора, що складалося із трьох тисяч воїнів, виконаних в натуральний розмір) дають змогу говорити про появу портретної скульптури.

Під музикою стародавні китайці розуміли дещо інше, ніж сьогодні ми, а саме — ритуальний танок під акомпанемент музичних інструментів. Кожна нота, кожен музичний ритм, найменший жест танцюриста щось символізували. Китайська гама, на відміну від нашої, будується на п'яти нотах. Поряд із класич­ною існувала тут і розважальна музика, причому в різні періоди перемагала то одна, то інша. За часів імператора У Ді було створено «Музичне бюро», яке мало розробити стиль музики, призначений для світських розваг. Чиновники збирали народні пісні, переробляли у тогочасні модні пісеньки. Але у VII ст. до н.е. конфуціанці домоглися ліквідації цього інституту, який, на їхню думку, розбещу­вав народ, і таким чином класична музика отримала перемогу.

Доволі різноманітними були музичні інструменти китайців — гуслі, лютні, кам'яні та шкіряні барабани, металеві дзвони, гонги, дерев'яні цимбали, глиняні окарини та ін,

Стародавній Китай заклав основи своєрідної культури, яка визначила націо­нальний характер китайця, сформувала глибоке почуття природи, зорієнтувала на поглиблене вивчення її законів. Водночас створюється світ людини, який ґрун­тується на суворій ієрархії та виконанні численних ритуалів («китайські церемо­нії»). Успадковану від первісних часів жорстокість, на якій трималися влада й судочинство, намагалися гуманізувати мудреці на зразок Конфуція, з яким дехто повязує становлення гуманізму й «ренесансної свідомості» взагалі. Допит­ливість і працелюбність китайського народу спричинилася до низки важливих і оригінальних винаходів, без яких сьогодні не може обійтися людство.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Які міфи давньокитайської релігії вам запам'яталися? Які сюжети в них нагадують сюжети інших давньосхідних міфологій?

2. Як трансформувався світогляд стародавніх китайців у філософських системах Конфуція та Лаоцзи?

3. Що дозволяє нам характеризувати владу китайського імператора як тиранію? Що вам відомо про законодавство Стародавнього Китаю та його методи

4. Які науково-технічні досягнення стародавніх китайців мають світове значення? Яку роль посідали наука та освіта у житті давньокитайсько­го суспільства?

5. У чому полягають особливості давньокитайської літературної творчо­сті? Назвіть найвизначніші літературні пам'ятки.

6. Охарактеризуйте архітектуру, скульптуру, живопис та музичне мистец­тво Стародавнього Китаю.

2.6. КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

2.6.1. Витоки культури Стародавньої Греції. Культура Греції виникла

на ґрунті крито-мікенської культури, створеної корінними жителями Середзем­номор'я, яку греки зруйнували після завоювання цієї місцевості (пам'ять про ті війни збереглася в поемі Гомера «Іліада»), Але греки створили власну культуру з урахуванням досягнень крито-мікенців.

Культура Греції пройшла стадії архаїки, класики та еллінізму.

Архаїка (VII—VI ст. до н.е.) характеризується занепадом родової аристо­кратії та піднесенням ролі міста (поліса) з його торговельно-ремісничим життям;

економічно-політичні контакти зі Сходом визначили вплив релігії, філософії, мону­ментального мистецтва і подальший пошук власного, грецького образу світу.

Класика (У—ІУ ст. до н.е.) — період, коли греки закладають основи, незалежні від релігії, філософії, наук, літератури й мистецтва. У художніх пам'ятках цієї пори спостерігається пондерація — пошук стильової гармонії між архітек­турою, живописом та іншими мистецтвами.

Цей період завершується завоюванням Греції Александром Македонським і змінюється епохою еллінізму (334 до н.е. ~ ЗО н.е.), тобто поширенням грецької культури у світовому масштабі: завойовник світу Александр був палким шанувальником усього грецького.

2.6.2. Давньогрецька релігія. Без характеристики релігійних уявлень дав­ніх греків важко зрозуміти античну культуру. Спочатку в них існувала народна релігія й міфи про богів, демонів та напівбогів (героїв). Вони мають багато спільного з уявленнями інших давніх індоєвропейців, але подекуди на них по­значився східний вплив.

Світ створено було, за давньогрецькими уявленнями, з первісного Хаосу;

існувала й версія походження всього зі срібного яйця. Архаїчна Греція вшано­вувала богів не менш страхітливих і звіроподібних, ніж Схід. Початком всього вважали Гею-землю, яка народилася з Хаосу разом з Еросом, силою любові, Мороком та Ніччю, що народили Світло і День. Гея породила Урана, Бога Неба, який став її чоловіком, а від них пішло все суще. Але народжених Геєю сторуких титанів Уран не випускав з її надр, лише наймолодший їх син Кронос (Час) оскопив батька і забрав у нього владу. Кронос позжирав своїх дітей, і лише Зевс, потай врятований матір'ю, примусив його виригати їх назад, коли виріс. Вірили стародавні греки і в існування жахливої безодні під землею — Тартар, де панує вічна пітьма. Вірили і в існування кентаврів та змієлюдей, у тритулубну Гекату — богиню чаклунства, володарку всіх страховиськ і при-

мар тощо. Тривалий час практикувалися у давніх греків і людські жертвопри­ношення.

Очевидно, пережиті самими стародавніми греками надзвичайні катаклізми (на зразок вибуху вулкану Санторін, який зруйнував найдавнішу крито-мікенську цивілізацію, і породили міф про Атлантиду), а відомості, запозичені від сусідніх народів (перекази про всесвітній потоп, від якого врятувалися лише Девкаліон і Пірра), стимулювали вшанування божеств природи як гріз­них і невблаганних. Таким є козлоногий, страховидний Пан, божество приро­ди, яке насилає на людей невимовний жах.

Починаючи з Гомера, народні міфи переспівують поети. Вони підносять роль богів «молодшої генерації», дітей Кроноса. Поети змальовують богів люди­ноподібними і щедрими, проте наділяють Їх негативними людськими рисами, чим релігійні мислителі — від Піфагора до Платона — були незадоволені. У поемах Гомера боги зображені такими, як реальні люди: вони радіють» суму­ють, сердяться, заздрять, ревнують; їх можна улестити, підкупити їх прихиль­ність жертвою і т.д.

Та як би там не було, олімпійська релігія (поети «поселили» богів на гору Олімп, увінчану увесь рік сніговою шапкою) принципово відмінна від архаїч­ної. Тут людина й справді стає «мірою всіх речей».

Верховним божеством олімпійського пантеону вважали Зевса — бога гро­му, й блискавки, володаря стихій. Дружиною Зевса була красуня Гера — по­кровителька шлюбу. усього ж головних божеств оуло 12. Окрім Зевса та Гери, особливо могутніми вважали греки братів Зевса: Посейдона — володаря морів та Аїда — володаря підземного царства. Шанували і сестер Зевса: Гестію — боги­ню домашнього вогнища і Деметру — богиню плодючості та землеробства (рис. 2.6.1).

Серед олімпійських богів були також діти Зевса: Афіна — богиня мудрос­ті, Аполлон — покровитель мистецтв, Артеміда — богиня Місяця, рослинного й тваринного світу, Арес — бог війни, Гермес — бог та покровитель купців, мандрівників, Гефест — бог вогню та ковальської справи.

Окрім олімпійських богів, вшановували «менші» божества, які народилися в атмосфері поклоніння природі. В уяві греків кожний куточок землі, моря, неба, підземного світу мав своїх богів і богинь. У деревах жили дріади, в став­ках та озерах —- наяди, в горах та лісах — ореади і т.п., яких нагадують сьогодні наші русалки і мавки.

Стародавній епос з його інтерпретацією міфології мав великий вплив на весь подальший розвиток грецької культури. Його теми та сюжети розроблялися у філософії та теології, інспірували політичні ідеї, впліталися у юридичну ритори­ку, інтерпретувалися у драмі та ліриці, втілювалися у скульптурі та живописі.

В елліністичний період спостерігається явище синкретизму — поєднання певних моментів релігій Греції та Сходу. Типовим, наприклад, є культ греко-східного бога родючості Серапіса, який поєднав у собі риси єгипетських богів Апіса й Осіріса та грецьких Зевса, Посейдона, Аїда.