4.2.5. Берніні «Екстаз Св, Терези»

4.2.6. Фонтан «Чотирьох річок» у Римі

хитромудрим дипломатом, в побуті — справжнім аскетом, знаходить могутні трагічні інтонації у трактуванні релігійної теми. Це картини «Знесення хреста» та «Зняття з хреста». «Картини Рубенса насичені бурхливим рухом. Зазвичай для підсилення динаміки він удається до певної композиції, де переважає діаго­нальний напрямок. Цей динамічний напрям створюється і ускладненими ра­курсами, позами фігур, що перебувають у взаємозв'язку і утворюють складне просторове середовище»³⁸. Рубенс ще більш вдосконалює техніку олійного жи­вопису, фарба у нього накладається кількома шарами: по густому підмальовку йдуть тонкі лесування прозорими відтінками, що створює відчуття повітряної аури та багатобарвності написаних фігур. «Живописець королів і король живо­писців» — такий титул дали Рубенсові за життя його сучасники.

Бароко стає справжнім «стилем епохи». Навіть у протестантських країнах, де мистецтву було відмовлено у сакральній ролі, і воно вже не могло бути іконою, об'єктом поклоніння, цей стиль став могутнім виразником тої діалекти­ки, яку відчула людина того часу в речах, що її оточували, і у власній свідомості. Наприклад, голландські майстри зазвичай відкидають католицьку тенденцію насичувати образ рефлексією, міркуваннями про нетривкість світу. Вони у своїх барокових картинах відверто милуються розкішшю чуттєвих форм — природ­них (пейзаж) або й зроблених руками людини (натюрморт), догоджаючи бюр­герському смаку. Такий натюрморт Вільяма Геди «Сніданок з ожиновим пиро­гом», сповнений й замилування красою металу, скла, земних плодів, й цікавості до людських проблем (речі покинуто у поспіху, скляний кубок розбито, пиріг ледь надрізано). Така картина стає прекрасним доповненням до багатого ін­тер'єру, розважає й захоплює професійною майстерністю виконання. Але й в рамках протестантської культури мистецтво не поспішає втрачати роль вираз­ника, перш за все, високих духовних пошуків.

Насамперед, це творчість Рембрандта (XVII ст.), селянського сина, що за­молоду мав успіх як модний портретист, одружився на аристократці й не був занадто обтяжений якимись проблемами. Та після смерті коханої дружини все перемінилося.

Рембрандт почав писати на біблійні теми, воскрешаючи в своїй уяві обра­зи Сходу; його стала цікавити, перш за все, екзистенційно-моральна проблема­тика; він відмовився від гладкого письма й почав накладати фарби густо й енергійно. Проте все плотське, вихоплене променем світла, тоне в глибокій, загадковій пітьмі. Такі його численні автопортрети, що зафіксували зміни від простого хлопця до мудрого старця, погляд якого згасає. Шедевр Рембрандта — картина «Повернення блудного сина» на сюжет притчі Христа. Зморений воло­цюга з поголеною головою в'язня припав до грудей покинутого колись батька так, що ми бачимо лише зношені підошви сандалій, які спадають з натруд­жених ніг. Зневаживши батька, син не сподівався на прощення, але зустрів під рідним дахом неминаючу любов. Це — алегорія повернення зухвалої людини до Бога, виконана митцем у грубих формах навколишньої реальності. Але такі