5.4.8. Шевченко—маляр. «Катерина»

Він блискуче володів технікою ак­варелі, малюнка олівцем та пером. Шевченко є автором понад тисячі тво­рів малярства та графіки. Він один із перших звернувся до реалізму в зобра­женні життя і побуту, звичаїв, приро­ди, історичних пам'ятників рідного краю. Водночас реалізм Шевченка не­простий. Вихований у класицистичній школі відомого російського художника К. Брюллова, майстер надзвичайно стро­го підходив до техніки зображення. Іноді він звертався до мови українського фо­льклорного мистецтва. Його картина «Катерина» написана в народних тра­диціях: тут кожен елемент зображення — символічний (на думку деяких мис­тецтвознавців, наприклад, центральна жіноча фігура картини уособлює трагі­чну долю України, дуб на другому пла­ні — її силу і непокору тощо).

Деякі українські майстри увійшли до новаторського угруповання «Товариство пересувних виставок», що проголосило художній реалізм своїм методом. Про­славлене ім'я уродженця українського Чугуєва, автора численних жанрових по­лотен, портретів, малюнків І. Рєпіна; саме Рєпін став, канонізатором українська:

теми у живописі. Його «Запорожці, що пишуть листа турецькому султанові» — справжній гімн щедрості та героїзму українському національному характеру. Відома й картина Рєпіна «Вечорниці», в якій зафіксовано розваги молоді укра­їнського села. В самій Україні працювали такі члени цього товариства, як одесит К. Костанді, майстер жанрово-пейзажного твору («У хворого товариша» «У люди» та ін.). П. Нілус, учень Костанді, був родом з Поділля і присвятив сві;1 талант зображенню повсякденного, простого життя («На бульварі», «Біля кааі театру» тощо).

Поступово сформувалася справжня українська національна школа реалістич­ного живопису, що оспівувала історію краю, його природу та людей. Це твори -П. Левченка «Село», «На Україні», «На Харківщині», «Задвірки Софійської":

собору» (Київ). Майстром жанрової картини та ліричного пейзажу був С. Василь­ківський, автор полотен «Козача левада», «Козак і дівчина», «Дніпровські плат­ні», а також багатофігурної композиції «Бій запорожців з татарами». У Рєпіна учився М. Мурашко, майстер своєрідної композиції та вишуканого колорит-знавець людської психології. Зокрема М. Мурашко відкриває для глядачів сет* західноєвропейського побуту («На вулицях Парижа», «Біля кафе»), хоча ж лишається байдужим до української теми («Похорон кошового»),

Музично-театральне мистецтво України XVIII—XIX ст. багате й різнобарв­не, розвивається музична культура. Уже в другій половині XVII ст. Виникають

своєрідні професійні цехи музикантів, до репертуару яких входили військові марші, народна та інструментальна музика. Для підготовки професійних музи­кантів на Чернігівщині, наприклад, було створено музичну школу, що випустила у світ велику кількість освічених фахівців.

Серед них — всесвітньо відомий композитор Д. Бортнянський, що вчився у Італії, автор понад 100 творів хорової духовної музики, у тому числі двох літургій. Водночас він — автор кількох непересічних опер (деякі ставилися у Італії — «Креонт», «Алкід», «Квінт Фабій»), У його патетичній та проникли­вій музиці з'являються народні мотиви. З ім'ям Бортнянського пов'язують но­вий етап у розвитку української професійної' музики.

Поруч із ним користується заслуженою славою музикант і хормейстер А. Ведель, автор 29 церковних хорових концертів, мелодика яких будується й на принципах барокового партесного співу й на використанні елементів української фольклорної традиції.

Шлях високих духовних пошуків людини, драматичну картину боротьби присмеркових пристрастей і світлого релігійного почуття відтворив у своїй музиці М. Березовський, який теж вчився у Італії, був академіком-композито­ром, але, доведений до відчаю замовчуванням свого таланту та придворними інтригами у Петербурзі, покінчив життя самогубством. Канонізувавши поруч з Д. Бортнянським жанр світського хорового концерту, він виступив і як автор ряду духовних концертів та опери «Демофонт», використовуючи часом мелодії українського' фольклору.

Важливу роль у національно-культурному відродженні українського народу відіграло становлення сучасного театру. Основи українського професійного теат­ру були закладені у Харкові та Полтаві — центрах театрального життя України початку XIX ст. Директором і режисером Харківського театру став у 1812 р. Г. Квітка-Основ'яненко. До професійного складу трупи входили талановиті ак­тори, серед них — обдарований М. Щепкін, Коли на чолі Полтавського театру став І. Котляревський, з його ініціативи Щепкіна було викуплено з кріпацтва.

М, Щепкін, особистий друг Т. Шевченка, був справжнім новатором на ниві українського театрального мистецтва, здійснив перехід від класичної мане­ри гри до сценічного реалізму, став першим виконавцем ролей Виборного в «Наталці-Полтавці» і Чупруна в «Москалі-чарівнику».

Творча індивідуальність починає приваблювати загальну увагу: на ниві теа­трального мистецтва України XIX ст. плідно працює відомий у той час актор, співак, український композитор С. Гулак-Артемовський.

Функціонував театр у Києві, де починали свою творчість М- Старицький (як драматург) та композитор М. Лисенко, який стає творцем національного на­пряму в українській музиці.

Широко відомі опери М. Лисенка «Наталка-Полтавка», «Ніч перед Різдвом», «Тарас Бульба», вокальні твори під загальною назвою «Музика до Кобзаря», ро­манси на слова І. Франка, Лесі Українки, М. Старицького, Цей талановитий

5.4.9. Оперний театр у Одесі

композитор, піаніст, диригент, педагог і суспільний діяч при­ніс українській музичній куль­турі світову славу.

У 60-ті роки XIX ст. «Ар­тистичне товариство» в Єли-заветграді (нині Кіровоград) вперше в Україні поставило п'єсу Т. Шевченка «Назар Стодоля», а у 70-ті роки — оперу С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм». Професійний театр в Єлиза-

ветграді створено у 1882 р. Тут грали відомі актори української сцени М. Садовський, М. Заньковецька, О. Виріна. Театр з великим успіхом гастролював у Києві, Чернігові, Харкові та інших містах України.

У Росії до українського театру ставлення було різне. Характерна рецензія на гастролі українських артистів, вміщена у модерністському журналі «Аполлон»:

«Приезжали малороссі, пели, танпевали. У украинской музі ноги на шарнирах:

сама ходит» (поч. ХХ ст.). Водночас відомий діяч російського театру К. Станіславський називав Кропивницького, Заньковецьку, Саксаганського, Садовського «блискучою плеядою», що нічим не поступається російським знаменитостям.

Слухачів кращих оперних сцен Європи та Америки дивували своїм голосом сестри-співачки, уродженки Тернопільщини Ганна та Соломія Крушельницькі, які вчилися мистецтву співу у Львові й вдосконалювалися в Італії. Серед їхнього репертуару — партії з опер Доніцетті, Моцарта, Брамса, Вагнера, Чайковського, Гулака-Артемовського, Лисенка. Зокрема С. Крушельницьку порівнювали з та­кими корифеями, як Карузо та Шаляпін. Водночас сестри-співачки брали активну участь у ювілейних вшануваннях українських письменників і композиторів, під­тримували творчі контакти з сучасною українською інтелігенцією.

Зростає суспільна увага до театральної справи. Будинки оперних театрів у Львові (архітектор 3. Горголевський) та Одесі (австрійські архітектори ф. Фельнер та Г. Гельмер) є окрасою європейської архітектури (рис. 5.4.9).

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Охарактеризуйте стан української мови та культури в період перебу­вання України у складі Російської та Метро-угорської імперій.

2. Наведіть приклади провідної ролі українців у культурному житті Росе ХУІІ-ХУІІІ ст.

3. Підтвердіть прикладами пробудження наиіонально-патріотичної думки. та формування, визвольних політичних програм в Україні XIX—XX ст.

4. В яких частинах України Церква більш ретельно оберігала національна культурну традицію?

5. У чому виявилося прагнення українців до вкорінення засад національної науки та освіти?

6. Опишіть явища літературного відродження в Україні цього періоду. Оха­рактеризуйте виняткову роль Тараса Шевченка у пробудженні національ­ної самосвідомості народу.

7. Які твори української архітектури, скульптури та малярства свідчать про розвиток українського мистецтва у період перебування України у складі Російської та Метро-угорської імперій⁷