5.2.4. Будинки Новгорода Київської Русі

князів проти половців на чолі з князем Ігорем Святославовичем. Автор «Слова» широко використав усну народну творчість, змалював небезпеку князівських розбратів, гаряче закликаючи усіх разом устати «за землю Руську».

«Слово...» поєднує оповідь про невдалий похід молодого князя проти по­ловців з ліричним переживанням його поразки як загальнонаціональної траге­дії. Це водночас і повчання всякому властителю, і'заперечення того «епічного буйства», яке характеризує богатирів язичницького типу. «Слово...» є блиску­чим твором, в якому використані всі можливості літератури: повчання, худож­ня інтерпретація подій, елементи народної творчості. Основний пафос твору полягає в тому, що автор закликає до поміркованості й миру, хоча підносить і воїнську доблесть русичів. Стиль «Слова» дуже нагадує фольклорний:

З християнізацією України—Русі починається й становлення справжньої ар­хітектури (рис. 5.2.4). Від початку у слов'ян село й місто мали вигляд напівзем­лянок: використовували для будівництва здебільшого дерево й глину. Кам'яних будівель у дохристиянські часи не було. Місцеві будівничі навчилися у грецьких майстрів принципів кам'яного будівництв, стали виготовляти плінфу, міцну цег­лу, що широко використовувалася у Візантії.

За князя Володимира Хрестителя в Києві була побудована велична Десятин­на церква (рис. 5.2.5). Таку назву вона отримала тому, що була створена на десяту частку княжого доходу, віддану на церковні потреби згідно з ранньохри­стиянськими нормами.

Не обходилося Й без курйозів, часом прикрих. Наприклад, греки, що буду­вали Десятинну церкву, звичні до кам'яного грунту, не здогадалися підвести під будівлю на нетривкому київському ґрунті кам'яний фундамент; перший варіант споруди завалився.

Кількість монастирів і храмів починає зростати. В часи князювання Яросла­ва Мудрого Київ уже був одним із найбільших міст Європи, добре відомий 32

5.2,5. Десятинна церква

межами Київської Русі. Німецький хроніст Адам Бременський писав про нього з захопленням, створюючи легенду про велику столицю Русі, у якій начебто функціонують чотириста храмів.

Дійшли до нас відомості, як виглядав міський ансамбль стародавнього Києва.

У місто можна було ввійти тільки через четверо воріт. Головні з них — Золоті: над ними була золотоглава церква, що також служила добрим спостереж­ним пунктом у випадку нападу кочівників.

У центрі міста князь Ярослав заклав величний Софійський собор із тринад­цятьма куполами (рис. 5.2.6). Стіни центральної частини храму прикрашали фрески та мозаїки; апсида з величезним зображенням Оранти — Богоматері у молитовній позі — сяяла мерехтливим золотим фоном. На одній зі стін храму поруч із святими був зображений князь Ярослав і Його родина. Софій­ський собор став місцем перебування глави церкви на Русі — київського мит­рополита. Тут була ще велика бібліотека, де зберігалися слов'янські та грецькі книги.

Чимало пам'яток давньої київської архітектури було зруйновано більшови­ками вже в нашому сторіччі (Успенський собор Києво-Печерської лаври й ін.); деякі з них, як, наприклад. Михайлівський монастир, сьогодні незалеж­ною Україною відновлені.