2.1. Культура стародавньої месопотамії

2.1.1. Загальні історичні відомості. Месопотамія (нинішня територія Іраку, почасти Сирії та Ірану) — це область між великими ріками азії — Тигром та Євфратом. Назва походить від грецьких слів «проміжок» та «ріка», тобто «межиріччя», тому Месопотамію називають ще Межиріччям або Дворіч­чям. Месопотамія — один з найдавніших центрів, де завдяки сезонним розли­вам рік сформувалося розвинене землеробство, виникли міста та писемність. У цім краї жили різні народи, які воювали один проти одного, причому переможці найчастіше вщент руйнували фортеці та міста переможених. На території Месо­потамії було створено кілька культур, однак творчість народів, які тут жили, в сукупності має спільні риси, що дає змогу говорити про неї як про культуру Месопотамії загалом.

У Дворіччі довго не існувало єдиної держави, керованої загальним центром. Така влада встановилася лише в деяких містах-державах, що постійно ворогува­ли через пасовища, рабів і худобу.

У IV тис. до н.е. виникають перші міста-держави у Південному Дворіччі, заселеному шумерами, і Північному Дворіччі, заселеному аккадцями.. Перші були народом, походження якого нез'ясоване (ймовірно, це були вихідці з Кав­казу), Другі — семіти, пращури нинішніх євреїв і арабів.

Населення Шумеру навіть в епоху розквіту не сягало 1 млн. чоловік, але за тих часів шумери вважалися численним народом.

У XXIV ст. до н.е. Аккад (область Північного Дворіччя), яким правив нар Саргон Древній, підкорив собі більшу частину Південного Дворіччя- І з XXIV до XXII ст. до н.е. Шумер перебуває під владою Аккада. Шумери частково асимі­лювалися з аккадцями, частково вимерли, передавши свої духовні скарби завойов­никам. Аккадці, наприклад, перейняли, шумерський клинопис, пристосували його до власної мови. В Їх школах навчали й шумерської мови. Близько тисячі років ця мова залишалася мовою освічених людей.

У XX ст. до н.е. гірські кочові племена зруйнували Аккад. Це стало причи­ною другого розквіту Шумеру, який певний час володарював над усім Межиріч­чям зі столицею в місті Ур, Але цей розквіт Шумеру був нетривалим. Шумер­ські міста, мешканці яких часто вимирали від чуми та інших хвороб, поступово виявилися заселеними чужоземцями (амореями).

У першій половині II тис. до н.е. найвизначнішою в Дворіччі стала вавилон­ська культура. Вавилонія була державою Месопотамії, яка починає своє існуван­ня з II тис. до н.е., коли цар Хаммурапі, також аморей, об'єднує області Шумеру та Аккаду під верховенством міста Вавилона (від аккадського «Баб-Ілу», що означає «Ворота Бога»), Вавилон перетворюється у центр великою царства і всієї Месопотамії, успадковуючи шумеро-аккадську культуру.

Наприкінці XIII ст. до н.е. починається занепад Вавилони. її послабили сутички з сусідніми племенами, після тривалої' війни вона була переможена Ассирією. Ще на початку III тис. до н.е. у Північній Месопотамії було засноване місто Ашшур (грецькою - Ассирія), що дало назву всій цій країні. На початку І тис. до, н.е. Ассирія перетворилася в найбільшу воєнну державу, яка підкорила собі майже всю Передню Азію (в тому числі й Вавилонію).

Нове піднесення Вавилонії розпочалося, коли у VII ст. до н.е. вона не тільки розгромила ослаблену Ассирію, але й включила її територію до свого складу. За Навуходоносора II (VI ст. до н.е.) Вавилонія знову перетворилася на квітучу країну, ставши найбільшим торговельно-ремісницьким центром давнього світу. Ювелірні вироби вавилонських майстрів славилися не тільки в долині Тигру та Євфрату, але й далеко за їх межами. Та по смерті Навуходоносора II почався занепад цієї цивілізації, а у IV ст. до н.е. Вавилон був розгромлений персами.

2.1.2. Релігійна культура. Шумери, за деякими гіпотезами, були наро­дом, іцо прийшов у месопотамську рівнину з гір. На це дослідників наштовхує той факт, що вони молилися своїм богам «на висоті» — будували «штучні юри» — зіккурати. Це були храми у вигляді багатоярусної вежі, що звужувалася в об'ємі вгору (в Єгипті подібно побудована піраміда Джосера). Слово «зікку­рат» аккадського походження і, мабуть, було закріплено за таким типом храму ще в аккадську епоху.

Часто зіккурати порівнюють з єгипетськими пірамідами, що не зовсім правильно. Піраміда будувалася одним правителем протягом життя і слугу­вала лише йому (для поховання його мумії). Зіккурати ж (наприклад, знаменита Вавилонська вежа) могли будуватися цілими поколіннями пра­вителів. Якщо руйнувалася або грабувалася піраміда, то ЇЇ ніхто вже не поновлював і не поповнював новими скарбами. Вавилонська ж вежа неод­норазово руйнувалася і знову відтворювалася, Зіккурати правителі зводили не для себе, а для всього народу, вважаючи святинею, місцем поклоніння богам¹.

За уявленнями шумерів, колись існувала лише одна гора в просторі, запов­неному водами дочки океану Намму, Праматір Намму народила з себе Ана — небо і Кі — землю, від шлюбу яких з'явилося повітря — Енліль. Шанували тут також бога Енкі як суддю і втілення справедливості: саме Енкі мислився як культурний герой, що створив життя на землі та впорядкував його, перетворивши хащі й болота на місцевість, придатну для життя. Шанували також богиню неба та кохання Іннану та її сестру, богиню підземного царства Ерешкегаль, бога рослинності, що воскресає навесні — Думмузі та ін.

Аккадці зберегли шумерський пантеон, культ, клинописну книжність •і шумерську мову для богослужіння. Проте деякі боги отримали нові імена:

Іннану, наприклад, стали називати Іштар, Думмузі — Таммуз та ін. Деякі месопотамські боги широко відомі якраз під аккадськими іменами: Шамані — сонце, Сін — місяць та ін. Місцевого бога Мардука було осмислено як волода­ря богів, який врятував світ, вбивши чудовисько Тіамат (рис. 2.1.1.).

Продовжують зводити зіккурати і у вавилонські часи. Кожне велике місто мало свій зіккурат, який зазвичай піднімався біля храму головного місцевого божества. Вавилонський зіккурат був семиповерховим, будували його з цегли. Ще пастухи Аравії, предки аккадців, зауважили, що по небу рухаються сім світил; відтоді число сім стали обожнювати. Семиповерховий зіккурат мислився як «сім небес», верхній поверх його був золотим, бо вважали, що туди сходить