2.6.1. Грецькі боги:

Посейдон, Зевс, Аїд, Пан, Афіна, Аполлон, Артеміда, Асклепій

2.6.3. Політика-правова культура Греції. Архаїчний період — час ве­ликих змін у всіх сферах життя Стародавньої Греції. Формується грецьке рабовлас­ницьке суспільство та поліс — місто-держава, що складалося власне з міста та прилеглої сільської місцевості («полі» з грец. «багато»). Для поліса були характерні народні зібрання, в яких мали право брати участь усі громадяни-чоловіки.

Давні греки сформували чи не всі політичні моделі, відомі в історії: монар­хію (самодержавна влада), тиранію (зловживання посадової особи своєю владою), демокрапїію (владу народу), олігархію (владу багатої й впливової верхівки суспільства), охлократію (владу черні) тощо,

Демократичний устрій забезпечив культурний розквіт Афін, а олігархічний — завів у глухий кут Спарту. Зокрема, уславлені були закони Солона — афінського діяча, який встановив справедливість у володінні землею, відмінив рабство за борги та привілеї знаті, заохочував розвиток торгівлі та ремесел. Щоправда,

й грецька демократія не була бездоганна: лише корінні афіняни користувалися всіла правами; раби та жінки були безправними. На совісті афінської демокра­тії — страта великого мислителя Сократа. У Афінах існували і вкрай жорстокі закони правителя Дракона: будь-яке зазіхання на власність каралося смертю.

Деякі держави Еллади постійно воювали між собою. Однак спілкування греків з іншими народами (торгівля, війни тощо) примушує їх усвідомити єдність грецького світу: народжуються поняття «елліни» та «Еллада» (греки та Греція). В місцевості Олімпія що чотири роки проводили Олімпійські ігри. На них з’їжджалися спортсмени з різних куточків Греції, в цей час припинялися воєнні дії між державами.

усі інші народи греки вважали недостойними і називали Їх зневажливо варварами (тобто бороданями).

Поступово в давньогрецькому суспільстві формується юридичний світогляд⁴⁵, У творах філософа Арістотеля (IV ст. до н.е.) було висунуто ідею, що будь-який державний устрій мусить базуватися на праві, системі законів, яка покликана забезпечити справедливість. Звичайно, у різних полісах існували різні системи права. В стародавні часи суд вершили царі-вожді племен. В класичну ж епоху, наприклад, у прогресивних Афінах, виникає справжній суд, де звинувачений

мусив довести свою невинність в аполот — промові на захист самого себе .

«В житті давнього грека суд мав велике значення, але він відрізнявся від сучасного. Інституту прокурорів не існувало, позивачем міг бути будь-хто. Зви­нувачений захищався сам: виступаючи перед суддями, він прагнув не стільки переконати їх у своїй невинності, скільки зворушити, привернути їхні симпатії на свій бік. З цією метою застосовували найрізноманітніші <„..> прийоми. Якщо звинувачений мав велику сім'ю, він приводив своїх дітей, які благали суддів змилуватися над їхнім батьком. Якщо він був воїном — оголював груди, показуючи рубці від ран, отриманих у боях за вітчизну».

Суддям встановили високу плату, аби вони були незалежними. Щоправда, не слід ідеалізувати й афінський суд: в одній з комедій Арістофана зображено старих людей, які сидять на сходинках суду, чекаючи, коли їх запросять за лжесвідків... Та й спосіб доведення звинуваченим своєї правоти самотужки аж ніяк не є гарантією справедливості судового рішення. Проте загалом грецька (афінська) думка висунула саму ідею суду, а великий грецький філософ Арістотель визнавав священним право людини захищатися від звинувачень.

2.6.4. Наука- і освіта. Греки, після спроби створити власне письмо, запо­зичили наприкінці гомерівської епохи писемність фінікійців як/більш доскона­лу⁴⁸. Писали вони на різних матеріалах: папірусі, глиняних черепках, навоілених табличках, по яких букви видряпували металевим стилем (звідси й вислови «легкий стиль» та «важкий стиль» — перший свідчить про грамотність автора, а другий.— про його недорікуватість).

У грецьких школах навчалися з семи років; знатні юна­ки продовжували вчитися до 18 років у гімназіях (рис. 2.6.2). Вивчали тут літературу (напам'ять Гомера та інших поетів), риторику (красномовство) та граматику, малювання, танці та музику. Греки прагнули до ідеалу, який визначали сло­вом калокагаяіія — поєднання добра, правди і краси, і можна сказати, що цей ідеал диктував їхню педагогіку. Особливе місце тут .посідала фізична культура. Всі народи цінували здоров'я, загартування, красиве тіло. Але лише в Стародав­ній Греції, особливо в епоху класики, надзвичайної популяр­ності набули регулярні заняття фізичними вправами, спор­тивні змагання, культ тілесної досконалості. Вперше було усвідомлено естетику фізичного буття. Греція,стала батьків­щиною згаданих вже олімпіад — загальнонародних спортив­них змагань біля підніжжя гори Олімп. Юнаки змагалися оголеними, а тому жінкам вхід сюди був суворо забороне­ний. В окремому приміщенні відбувалися також музичні та поетичні змагання. Переможця нагороджували вінком із вічнозеленого лавра, а на батьківщині йому споруджували статую, що втілювала і його фізичну досконалість, і його потяг до перемоги, і патріотичну відданість своєму полісу. Переможець олімпійських ігор приносив славу не лише своєму родові, але й своєму місту. Саме тому рідне місто зустрічало переможця урочисто; для в'їзду його колісниці ламали частину міської стіни, розширюючи дорогу; йому дарува­ли гроші, звільняли від податків і т. ін.