3.2.9. Собор Паризької Богоматері. Південний фасад

Готичне мистецтво було поширене по всій Європі, але раніше та повніше за все воно виявилося у Франції.

Провідним видом мистецтва в епоху готики залишається церковна архітек­тура, собори, які зводилися на одному з центральних майданів міста. На відміну від романських храмів, що були масивними та фундаментальними, готичний, за принципами клюнійської реформи, був втіленням легкості. Зодчі цих храмів були майстернішими за романських будівельників. Вони змогли полегшити кон­струкцію будівель, прорізавши високі вікна та легкі арки, що мали стрільчасті обриси. Готичні собори видаються легкими та прозорими від безлічі великих вікон. Вони нагадують кам'яне мереживо. Круті схили дахів, загострені арки,. високі вежі з тонкими шпилями — все в цій архітектурі спрямоване догори. Висота веж найбільших готичних соборів сягає 150 м, перевищуючи навіть єги­петські піраміди. Храм був не лише культовою спорудою, але й центром суспі­льного життя. Перед собором влаштовувались міські зібрання, в соборі відбува­лись важливі державні акти, читалися лекції студентам університету.

До шедеврів ранньої готики належить собор Паризької Богоматері. Він стає найбільшим храмом країни, вміщуючи до дев'яти тисяч людей. Будівництво його було розпочато в XII, а завершено — в XIX ст. Собор стояв у центрі давньої частини Парижа. Від споруд пізньої готики він відрізняється більшою масивністю форм: ще спостерігається вплив романського мистецтва (рис. 3.2.9).

Більшою легкістю відріз­няється собор у Реймсі (XIII— XIV ст.). Величезний за роз­мірами, він весь спрямований угору, декорований більш хи­мерним та дрібним кам'яним мереживом і не сприймаєть­ся як громіздкий. Що виїде до неба, то легшою стає архі­тектура будівлі, тоншим та ажурнішим кам'яне різьблен­ня (рис. 3.2.10).

Готичний собор зберігає у своєму плані трансепт та струк­туру базиліки з її характерними навами. Куполи зовсім зникають — тут не небо спускається на зем­лю, як у візантійській архітекту­рі, а земля стрімко підноситься до неба. Купол замінює тонкий, довгий шпиль над середохрестям;

шпилястими є дзвіниці і декора­тивні деталі. Собор — це чис­ленні великі та маленькі вежі, ажурні аркбутани (декоративні

3.2.10. Собор у Реймсі

псевдопідпірки), вікна різної висоти та ширини, лоджїі та галереї, утворені арка­ми. В інтер'єрі простір організовано зовсім інакше, ніж у романському храмі;

з урахуванням математичних законів обчислено складне, ребристе склепіння стелі. Вражають величезні, часом — на всю стіну, вікна, і панує не напівтемря­ва, як у романській архітектурі, а мерехтливе світло. '

Вітражі були обов'язковою прикрасою готичного храму. Зображення скла­дали з прозорого кольорового скла, шматки якого з'єднувалися між собою вузь­кими свинцевими смужками. Окремі деталі (риси обличчя, волосся, складки сдягу) наносили фарбою.

Вітражі виникли ще в романський період, але досягають певного розквіту в готичну епоху, коли стали будуватися ажурні собори з величезними вікнами. Кольорове скло, пропускаючи сонячні промені, фарбувало їх в різні кольори;

різнобарвні промені, перехрещуючись, грали на внутрішньому оздобленні хра­му. Над входом до готичного собору, в центрі фасаду, зазвичай розташовува­лось величезне кругле вікно («роза»), заповнене кольоровим вітражем.

Окрім вітражів, готичні храми прикрашала також скульптура. Особливо багато її було на фасаді, де в архітектурні форми вишукано вписувалися численні статуї святих, єпископів, королів. Наприклад, в Шартрському соборі знаходило­ся близько дев'яти тисяч статуй. Кидається в очі «видовженість» готичної статуї,